Аварія на ЧАЄС та її наслідки

Постійним джерелом небезпеки та соціальної напруги лишається зона відчуження, на території якої нараховується понад 800 сховищ радіоактивних відходів. Необхідно завершити роботу проектів, на конкурсній основі вирішити питання про головну підрядну організацію та розпочати роботи по переробці та локалізації відходів. Слід докорінно посилити правоохоронний та протипожежний режим зони, ліквідувати небезпеку з водоймою-охолоджувачем та заплавою р. Прип’ять.

Проблемами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні на сьогоднішній день займається спеціалізоване міністерство (Мінчорнобиль). Створене у результаті унікальної надзвичайної ситуації, Міністерство має певні особливості, які вирізняють його з-поміж інших державних управлінських структур.

Мінчорнобилю доручено координувати діяльність інших міністерств і відомств України, а з кінця 1995 року у підпорядкуванні Мінчорнобиля передано управління і відділи з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, установ, організацій з усього комплексу проблем, пов’язаних з ліквідацією наслідків трагедії[8].

Відповідно до напрямків діяльності побудована структура Мінчорнобиля, в апараті якого діють спеціалізовані управління: радіаційного захисту населення; інвестицій, ресурсів та переселення; по дезактивації та поводженню з радіоактивними відходами; агропромислового комплексу та продовольства; медично-санітарного забезпечення. Складовою частиною управлінського апарату є Адміністрація зони відчуження, яка організує і координує всі заходи, здійснювані на її території. Всього в апараті Міністерства (разом з Адміністрацією зони) задіяно 193 посадові особи[7].

Мінчорнобилю підпорядковано понад 20 виробничих і науково-дослідних структур. Серед них: науково-виробниче об’єднання “Прип’ять”, Чорнобильське будівельно-монтажне управління, два спеціалізовані підприємства по роботі з забрудненими лісами, об’єднання “Радон”, науково-технічний центр “Комплекс поводження з радіоактивними відходами”, розташований у м. Жовті Води Дніпропетровської області, приладобудівний завод “Еталон” (м. Біла Церква).

На базі одного з підрозділів колишнього НВО “Прип’ять” створено державне підприємство – Агентство інформації, міжнародного співробітництва та розвитку (Чорнобильінтерінформ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

26 квітня 1986 року – одна  з найтрагічніших дат в історії  людства: на четвертому блоці  Чорнобильської атомної електростанції  за 110 кілометрів від столиці України  Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обґрунтовано  кваліфікують як найбільшу в  світі техногенну й екологічну  катастрофу.

Навколо цієї події виникло чимало міфів, перекручень, домислів. Дехто зробив чорнобильську тему картою у політичній грі, а в деяких колах, керуючись суб’єктивними інтересами і розрахунками, намагаються применшити значення катастрофи чи навіть піддати її забуттю.

Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, житті кожного з нас.

Ядерний розпад має свою, добре відому науці пролонгованість в часі й просторі, а готових програм щодо подолання наслідків подібних катастроф не існує.

Своїм відлунням Чорнобильська катастрофа спонукає до пильності. Вона знову і знову примушує замислитися над тим, що науково-технічний прогрес не тільки дає сучасній людині засоби, щоб досягти намічених цілей на шляху цивілізованого поступу, а й вимагає (й дозволяє) знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки, а це прямо пов’язано і з формуванням та розвитком світоглядних моральних засад, які об’єднують людей.

Чорнобиль кличе людство до консолідації заради власного порятунку.

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Авраменко А. І. Десять  років після аварії на Чорнобильській АЕС / Ю. Г. Антипкін, Г. Ф. Апасов та ін.. – К., 1996.

2. Бабич О.Чорнобиль: Десять років подолання./ В. Ветчинін, В. Вознюк,С. Волинець, В. Ковальчук. – К., 1996.

3. Бакуменко В. Д. Сучасні підходи до вирішення проблем Чорнобильської Зони відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення/ М. І. Проскура, В. І. Холоша. – К., 2000.

4. Барановська Н. П. Соціальні  та економічні наслідки Чорнобильської  катастрофи. – К., 2001.

5. Барановська Н. П. Україна  – Чорнобиль – Світ. – К., 1999.

6. Бугайов В. М. Зміни здоров’я населення України внаслідок Чорнобильської катастрофи/ Лагутін А. Ю., Рогожин О. Г., Казак С. С. – К., 1996.

7. Боков В. А. Основы экологической безопасности./ А. В. Лущук: Учеб,

пособие. — Симферополь: СОНАТ, 1998. — 224 с.

8. Гейл Р., Останнє попередження./Т. Гаузер . – К., 1989.

9. Ярмоненко С.П. Радиобиология человека и животных.- М.: Высш.шк.-1988.-375 с.