Вплив небезпечних факторів на людину

Рух організованих піших колон по проїзній частині дозволяється тільки по напрямку руху транспортних засобів по правій стороні не більш ніж по чотирьох людини в ряд. Попереду і позад колони з лівої сторони повинні знаходитися супровідні з червоними прапорцями, а в темний час доби й в умовах недостатньої видимості -- із включеними ліхтарями: попереду -- білого кольору, позаду -- червоного.

Групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішохідних доріжках, а при їхній відсутності -- і по узбіччях, але лише у світлий час доби і тільки в супроводі дорослих.

Пішоходи повинні перетинати проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі по підземним і надземної, а при їхній відсутності -- на перехрестях по лінії чи тротуарів узбіч.

При відсутності в зоні видимості  чи переходу перехрестя дозволяється переходити дорогу під прямим кутом до краю проїзної частини на ділянках без розділової смуги й огороджень там, де вона добре проглядається в обидва боки.

У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами чи регулювальника пішохідного світлофора, а при його відсутності -- транспортного світлофора.

На  нерегульованих пішохідних переходах пішоходи можуть виходити на проїзну частину після того, як оцінять відстань до транспортних засобів, що наближаються, їхня швидкість і переконаються, що перехід буде для них безпечний. При перетинанні проїзної частини поза пішохідним переходом пішоходи, крім того, не повинні створювати перешкод для руху транспортних засобів і виходити через транспортний засіб, що коштує, чи іншої перешкоди, що обмежує оглядовість, не переконавши у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Вийшовши  на проїзну частину, пішоходи не повинні чи затримуватися зупинятися, якщо це не зв'язано з забезпеченням безпеки руху. Пішоходи, що не встигли закінчити перехід, повинні зупинитися на лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Продовжувати перехід можна, лише переконавши в безпеці подальшого руху і з урахуванням сигналу світлофора (регулювальника).

При наближенні транспортних засобів із включеними маячком синього чи кольору  маячками синього і червоного  кольорів і спеціальним звуковим сигналом пішоходи зобов'язані утриматися від переходу проїзної частини, а повинні уступити дорогу, що знаходяться на ній, цим транспортним засобам і негайно звільнити проїзну частину.

Очікувати маршрутний транспортний засіб і  таксі дозволяється тільки на піднятих над проїзною частиною посадкових площадках, а при їхній відсутності -- на чи тротуарі узбіччі.

На  зупинних пунктах, не обладнаних піднятими посадковими площадками, дозволяється виходити на проїзну частину для посадки в транспортний засіб лише після його зупинки. Після висадження необхідно, не затримуючи, звільнити проїзну частину.

4. Обов'язки пасажирів

Пасажири зобов'язані:

при поїздці на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутими ними, а при поїздці  на мотоциклі -- бути, у застебнутому мотошоломі; посадку і висадження робити з боку чи тротуару узбіччя  і тільки після повної зупинки транспортного засобу.

Якщо  посадка і висадження неможливе  з боку чи тротуару узбіччя, воно може здійснюватися з боку проїзної частини  за умови, що це буде безпечно і не створить перешкод іншим учасникам руху.

Пасажирам забороняється:

відволікати водія від керування транспортним засобом під час його руху;

при поїздці на вантажному автомобілі з  бортовою платформою стояти, сидіти на чи бортах на вантажі вище бортів;

відкривати  двері транспортного засобу під час його руху.

5.Особливості поведінки пішоходів в складних випадках переходу дороги

Росте кількість дорожньо-транспортних пригод (ДТП), у яких гинуть і одержують поранення мільйони людей в усьому світі, ушкоджуються і виходять з ладу дорога техніка і вантажі. Понад 60% усіх ДТП приходиться на міста й інші населенні пункти. При цьому на перехрестях, що займають незначну частина території міста, концентрується більш 30% усіх ДТП.

Забезпечення  швидкого і безпечного руху в сучасних містах вимагає застосування комплексу  заходів архітектурно-планувального й організаційного характеру. До числа архітектурно-планувальних заходів відносяться будівництво нових і реконструкція існуючих вулиць, будівництво транспортних перетинань у різних рівнях, пішохідних тунелів, об'їзних доріг навколо міст для відводу транзитних транспортних потоків і т.д.

Організаційні заходи сприяють упорядкуванню руху на вже існуючій (сформованої) вулично-дорожної мережі. До числу таких заходів  відносяться введення однобічного руху, кругового руху на перехрестях, організація пішохідних переходів і пішохідних зон, автомобільних стоянок, зупинок громадського транспорту й ін.

При реалізації заходів щодо організації  дорожнього руху особлива роль належить упровадженню технічних засобів: дорожніх знаків і дорожньої розмітки, засобів світлофорного регулювання, дорожніх огороджень і направляючих пристроїв. При цьому світлофорне регулювання є одним з основних засобів забезпечення безпеки руху на перехрестях. Кількість перехресть, обладнаних світлофорами, у найбільших містах світу з високим рівнем автомобілізації безупинно зростає і досягає в деяких випадках співвідношення: один світлофорний об'єкт на 1,5-2 тис. жителів міста.

Світлофори призначені для почергового пропуску учасників руху через визначену ділянку вулично-дорожної мережі, а також для позначення небезпечних ділянок доріг. У залежності від умов світлофори застосовуються для керування рухом у визначених напрямках чи по окремих смугах даного напрямку.

Порядок чергування сигналів, їхній вид і  значення, прийняті в Україні, відповідають міжнародної Конвенції про дорожні  знаки і сигналах. Сигнали чергуються в такій послідовності: червоний - жовтий - зелений - жовтий - червоний...

* Червоний немиготливий сигнал  забороняє рух по всій ширині  проїзної частини.

* Жовтий немиготливий сигнал зобов'язує  до зупинки перед стоп-лінією усіх водіїв, за винятком тих, котрі вже не могли б зупинитися з урахуванням вимог безпеки руху. Жовтий сигнал, підключений до червоного, попереджає про негайне включення зеленого сигналу. Жовтий миготливий сигнал не забороняє рух і застосовується для позначення перехресть, що можуть бути не замічені водіями на відстані, достатньому для зупинки транспортного засобу.

* Зелений немиготливий сигнал  при відсутності яких-небудь додаткових  обмежень, а також додаткової  секції світлофора дозволяє рух по всій ширині проїзної частини у всіх напрямках. Зелений миготливий сигнал попереджає про кінець такту, що дозволяє.

Світлофори можна класифікувати по їх функціональному призначенню на: транспортні, пішохідні.

Транспортні світлофори мають три сигнали круглої форми. Їх відповідність зазначена вище.

Пішохідні світлофори мають два вертикально розташованих сигналу круглої чи квадратної форми. Зелений сигнал - перехід дозволено. Червоний - заборонено.

Перехрестя регульоване - це перехрестя де встановлені світлофори, або роль регулювальника руху виконує працівник ДАІ.

При переході перехреста, який регулюється  світлофором, необхідно керуватися виключно показниками світлофора, а при переході за умов поганої видимості додатково переконатись у тому, що автомобілі на перехрестку не рухаються.

При переході перехрестка без світлофора і за умов поганої видимості, необхідно переконатись у відсутності транспорту що рухається зліва. Перейти до середини пішохідного переходу і подивитись праворуч, тоді переконавшись у відсутності транспорту завершити перехід.

Регульовані пішохідні переходи - це переходи на яких установлені світлофори.

Не  регульовані пішохідні переходи - це переходи на яких не встановлені світлофори проте перехід здійснюється за допомогою розмітки на проїжджій частині “зебри”. Пішохід має пріоритет проходу проїжджої частини, а водій зобов'язаний його пропустити.

При переході пішохідних переходів за умов поганої видимості дотримуються правил аналогічних правилам переходу перехрестів.

Щоб зменшити кількість ДТП на перехрестах  і пішохідних переходах дотримуватись правил дорожнього руху потрібно не тільки водіям, а й пішоходам, які в більшості випадків і є причиною ДТП. 

Тема30. Деградація навколишнього середовища

 

Зміст

1. Що таке деградація навколишнього середовища

2. Стабільність екосистем

3. Якість води.

4. Надлишок біогенних елементів.

5. Кислотні дощі.

6. Знищення  тропічних дощових лісів має безліч наслідків

7. Предупреждающие заходи 

1 Деградація навколишнього середовища-процес, в результаті якого знижується здатність екосистем підтримувати сталість якості життя. Екосистема в самих загальних рисах може бути визначена як взаємодія живих організмів з їхнім оточенням. Результати такої взаємодії на суші - це звичайно стійкі спільноти, тобто сукупності тварин і рослин, пов'язаних один з одним, а також з ресурсами грунту, води і повітря. Галузь науки, що вивчає функціонування екосистем, називається екологією.

Природа екосистем них взаємодій варіює від чисто фізичних, таких, як вплив вітрів і дощів, до біохімічних, до яких можна віднести, наприклад, забезпечення метаболічних потреб різних організмів або розкладання органічних покидьків, повертає в середу ті чи інші хімічні елементи у формі, придатною для повторного використання. Якщо під впливом якихось факторів ці взаємодії стають незбалансованими, то змінюються внутрішні зв'язки в екосистемі, і її здатність забезпечувати існування різноманітних організмів може значно зменшитися.

Найбільш часта  причина деградації навколишнього  середовища - це діяльність людини, яка постійно завдає шкоди станом грунтів, води і повітря.

Природні зміни в екосистемах, як правило, відбуваються дуже поступово  і є складовою частиною еволюційного процесу. Однак багато зміни викликані  такими зовнішніми впливами, до яких система  не пристосована. Найчастіше ці дії  пов'язані з діяльністю людини, але іноді є результатом природних катастроф

 

2. Стабільність екосистем

Підтримання нормального функціонування наземних екосистем залежить від чотирьох факторів: якості води, якості грунту, якості повітря і збереження біорізноманіття.

3. Якість води.

Життя в звичайних її формах залежить насамперед від кисню, що вивільняється при фотосинтезі з молекул води (H2O). Вода, що заповнює океани, озера і річки, покриває більше двох третин земної поверхні. Запаси її містяться також в льодах полярних шапок і льодовиків, у вигляді грунтових вод, а також в атмосфері у вигляді пари і дрібних крапель.

4. Надлишок біогенних елементів. Про якість води найчастіше судять за двома показниками, а саме по концентрацій в ній розчинених сполук азоту та фосфору. Обидва ці елементи абсолютно необхідні для завершальній стадії процесу фотосинтезу - серії біохімічних реакцій, в ході яких рослини, використовуючи енергію сонячного світла, синтезують різноманітні органічні речовини, що забезпечують їх існування і зростання. У «нормальних» умовах азот і фосфор зустрічаються в низьких концентраціях і можуть майже повністю споживатися рослинами в ході життєдіяльності. Якщо ж у зовнішнє середовище з тих чи інших причин цих елементів починає надходити дуже багато, то їх надлишок вже є забрудненням середовища

Існує переконання, що зростання  змісту вуглецю в атмосфері може стати причиною посилення парникового ефекту та глобального потепління до ймовірних руйнівними наслідками.

 

5. Кислотні дощі. Нейтральний розчин характеризується величиною рн 7,0. Більш низькі значення вказують на кислу реакцію, а вищі - на лужну. «Чистий» дощ зазвичай має злегка кислу реакцію, оскільки міститься в повітрі діоксид вуглецю вступає в хімічну реакцію з дощовою водою, утворюючи слабку вугільну кислоту. Теоретично такий «чистий», слабо-кислотний дощ повинен мати рн 5,6, що відповідає рівновазі між СО2 води і СО2 атмосфери. Однак через постійної присутності в атмосфері різних речовин дощ ніколи не буває абсолютно «чистим», і його рн варіює від 4,9 до 6,5, з середнім значенням ок. 5,0 для зони помірних лісів.

 

 «Кислотним» вважають дощ, рН якого нижче 5,0. Забруднення атмосфери великою кількістю оксидів сірки та азоту може збільшити кислотність опадів до pН 4,0, що виходить за межі значень, які переносяться більшістю організмів.

З'єднання сірки, що потрапляють в атмосферу, можуть вступати в реакцію з парами води, утворюючи розбавлену сірчану кислоту. Принаймні половина загальної кількості з'єднань сірки в атмосфері має природне походження, оскільки це може бути діоксид сірки, що вивільняється з лісів, те, що відбувається під сильним пресом економічних і демографічних факторів, досягло майже катастрофічних масштабів. У Бразилії, в басейні Амазонки, де ліси займають ще бл. 5 млн. км2, їх щорічно випалюють або знищують іншими способами на площі понад 35 тис. км2. Якщо така швидкість зведення лісів зберігатиметься і далі, всі дощові ліси Бразилії зникнуть з лиця Землі менш ніж через 100 років. З такою ж швидкістю відбувається винищення дощових лісів і в інших тропічних районах.

 

6. Знищення тропічних дощових лісів має безліч наслідків, що вносять свій внесок у процес глобальної деградації навколишнього середовища. Тропічний грунт відносяться до латеритними грунтам; що утворилися в результаті вивітрювання гірських порід, вони містять багато заліза й алюмінію, але бідні біогенними елементами і не відрізняються родючістю. Більша частина органічної речовини в екосистемах дощових лісів міститься в тканинах живих рослин, тоді як у грунті органічної речовини дуже мало. Ділянки землі, які використовуються в цих регіонах під сільськогосподарські угіддя, звичайно зберігають свою продуктивність лише кілька років, і тому зведення тропічних лісів з метою розширення площ для землеробства - вкрай нераціональний спосіб експлуатації ресурсів цієї екосистеми. Як правило, після того, як грунт на ділянках, зайнятих сільськогосподарськими культурами, повністю виснажується, приступають до відома лісу на новій території. На покинутих самих землях рослинний покрив відновитися вже не може, а грунти піддаються посиленої ерозії.