Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Поняття – безпека, ризик

ВАРІАНТ 10

1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. Поняття – безпека, ризик,

небезпека. Аксіома про  потенціальну небезпеку.

2. Глобальні екологічні проблеми – походження, сутність, шляхи розв‘язання
3. Аналіз небезпек та оцінка ризику на стадіях проектування і експлуатаціїсистем "виробниче середовище – людина – довкілля"
4. Засоби та заходи, спрямовані на запобігання виникнення конфліктних

ситуацій

5. Принципи, методи та засоби забезпечення безпеки життєдіяльності

 

1

 

Безпека життєдіяльності  — це галузь науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних  закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захисту  здоров’я та життя людини і середовища її проживання, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Об'єктом вивчення безпеки  життєдіяльності є людина у різних аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному). Предметом  вивчення є вплив на життєдіяльність  та здоров'я людини зовнішніх і  внутрішніх факторів.

Завданням безпеки життєдіяльності  є виявлення умов позитивного  та негативного впливу на життєдіяльність  та здоров'я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, обґрунтування  оптимальних умов та принципів життя.

Природно, що більшість інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання  хворобам, і порушення установленого  способу життя тощо. Тому простіше визначити відсутність безпеки, ніж її наявність.

Якщо звернутися до явища  безпеки, то слід окреслити принаймні  чотири її суттєві ознаки:

- універсальність: безпека  турбує всіх людей, оскільки  має загальні загрози нормальному  життю;

- взаємозалежність складників: безпека нині більше не стосується  тільки окремої людини, соціальної  групи чи навіть країни;

- підконтрольність розвитку  подій: про безпеку можна говорити  тільки тоді, коли та чи інша  небезпека виявляється на ранніх  стадіях виникнення. Значно дешевше  і гуманніше діяти на ранніх  етапах і діяти відповідно  з розвитком подій, ніж пускати  події на самоплив;

- проблемність людського  життя, яка не дає змоги повністю  розв'язати проблему безпеки особи,  домагатися абсолютної ліквідації  небезпеки. Усіляка діяльність  потенційно небезпечна, тому що  завжди несе деякий ризик.

До факторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності, необхідно  віднести екологічні, фізіологічні, медичні, виробничо-побутові, правові та інші, за яких забезпечується і підтримується повноцінне життя і діяльність людей у будь-якому регіоні.

Під поняттям небезпека потрібно розуміти явища, процеси, об’єкти, які  здатні за певних умов завдавати шкоду  здоров’ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки.

Під поняттям безпека (населення, господарських об'єктів, природного довкілля) у надзвичайних ситуаціях  розуміють стан захищеності населення, господарських об'єктів і природного довкілля від небезпеки у надзвичайних ситуаціях.

Ризик – це можливість того, що все відбуватиметься не так, як очікується, можливість припуститися помилки.

Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є  потенційна

і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні

у визначених умовах негативно  впливати на природні процеси, що

протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи

побічно.

Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії

людини із середовищем  існування на всіх стадіях життєвого циклу.

Аксіома про потенційну небезпеку  визначає, що всі дії людини й усі

компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні)

крім позитивних властивостей і результатів мають здатність  генерувати

негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат

предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням  нової потенційної  небезпеки чи групи небезпек.

Справедливість аксіоми  потенційної небезпеки підтверджена аналізом

системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так,

на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина

відчувала значний вплив  небезпек природного походження (підвищена,

знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з

дикими тваринами і  т.п.).

 

2

Серед глобальних проблем людства  на початку ХХІ-го століття на перше місце виходять глобальні екологічні проблеми.

Сучасна екологічна ситуація на планеті  Земля характеризується, майже повсюдно, різким погіршенням якості навколишнього середовища.

Те, що людина зробила з навколишньою природою, по своїх масштабах катастрофічно. Забруднена атмосфера, гідросфера, знищені мільйони гектарів родючих ґрунтів, отрутохімікатами і радіоактивними відходами забруднена планета, величезних розмірів досягло обезліснення і опустелювання – руйнується біосфера. Великий ризик самознищення людства в результаті власної діяльності.

Екологічні проблеми в тій або  іншій мірі завжди супроводжували становлення і розвиток цивілізації. Однак, те, що було в минулому, не може йти ні в яке порівняння з протиріччями, що виникають при взаємодії суспільства і природи в сучасну епоху. Необмежене використання природних ресурсів і вільне викидання відходів у навколишнє середовище призвело до того, що в багатьох країнах практично не залишилося непорушених природних екосистем, спроможних повною мірою виконувати свої функції збереження стану навколишнього середовища. Стійкий розвиток суспільства все більш стримується глобальними екологічними проблемами.

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове

суспільство вживає заходів  щодо її відвернення. Екологічні питання  стали

актуальними як для окремої  країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони

навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Програма 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інформацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язувати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.

 

3

 

Небезпеки класифікують за локалізацією (літосфера, гідросфера, атмосфера, космос - клас природних небезпек), за наслідками (стомлення, стрес, отруєння, аварія, катастрофа, захворювання, смерть - клас антропогенних небезпек), за шкодою (соціальна, технічна, екологічна - соціокультурні небезпеки), за сферами діяльності (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна, військова), за структурою (прості, складні, похідні), за характером дії (активні, пасивні).

Системний підхід в аналізі безпеки  людини полягає у виявленні причин, що викликають небажані результати, дозволяє передбачити наслідки дії небезпечних  і шкідливих чинників у різноманітних  сферах діяльності. У будь-якій діяльності формуються дві основні сфери - гомосфера та ноксосфера. Суміщення цих сфер неприпустимо, бо це різко підвищує кількість нещасних випадків - травм, аварій, катастроф. Їх необхідно обов'язково розділити у часі і просторі за допомогою дистанційного управління процесами - автоматизації, роботизації, певними позначками, умовними знаками. Це дозволяє виключити або, принаймні, зменшити дію небезпечного чинника на людину.

Основна властивість небезпеки - потенційність, тобто скритість, можливість проявитися за певних умов. Проявлення небезпеки - актуалізація, яка частіше всього є результатом незнання, необізнаності, недисциплінованості, невихованості. Саме з-за цього люди, знаючи про небезпеку діють невірно, актуалізуючи її, тобто створюють умови для прояву травм, професійних захворювань.

В умовах фінансово-економічної кризи  оцінка ризику інвестиційних проектів залишається надзвичайно актуальним завданням.

Проектний ризик пов’язують  із загрозою того, що результати реалізації інвестиційного проекту будуть збитковими, та ціль інвестування не буде досягнута  в повному обсязі.

Аналіз (оцінка) проектних ризиків  здійснюється за двома підходами  – кількісним та якісним.

Якісний аналіз передбачає встановлення ризикових ситуацій, що можуть відбутися за реалізації інвестиційних  проектів, їх обґрунтування та встановлення причин їх виникнення. Якісний аналіз проектних ризиків передбачає оцінку можливих втрат (збитків) компанії за настання ризикових ситуацій, та розробку пропозицій щодо їх мінімізації. Даний вид аналізу дозволяє найбільш повно виявити ризикові ситуації, а також надає необхідні дані для проведення кількісного аналізу проектних ризиків.

Кількісна оцінка впливу ризикових  ситуацій на показники ефективності реалізації інвестиційних проектів дозволяє здійснити кількісний аналіз проектних ризиків.

 

4

 

Конфлікт – це відсутність  згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами.

Виділяють наступні основні  функціональні наслідки конфліктів:

1. Проблема розв'язується таким шляхом, який влаштовує всі сторони, і в результаті люди відчувають себе причетними до вирішення важливої для них проблеми.
2. Спільно ухвалене рішення швидше і краще претворюється в життя.
3. Сторони набувають досвід співпраці при вирішенні спірних питань і можуть використовувати його в майбутньому.
4. Ефективне вирішення конфліктів між керівництвом і підлеглими, викладачами і студентами руйнує так званий "синдром покірності" - страх відкрито виказувати свою думку, відмінну від думки "старших".
5. Поліпшуються відносини між людьми.
6. Люди перестають розглядати наявність розбіжностей як "зло", що завжди приводить до поганих наслідків.

 
           Розрізняють організаційні (адміністративні) і міжособові способи управління конфліктами. До організаційних методів відносяться наступні:

1. Чітке формулювання вимог. Один з кращих методів управління, що запобігає виникненню дисфункціональних конфліктів, – роз'яснення вимог до результатів діяльності кожної конкретної людини і групи в цілому; наявність ясно і однозначно сформульованих прав і обов'язків, правил виконання завдань.
2. Використовування координуючих механізмів. Суворе дотримання принципу єдиноначальності полегшує управління великою групою конфліктних ситуацій, оскільки кожний знає, чиї розпорядження він повинен виконувати. Якщо у учасників спільної діяльності є розбіжності щодо якогось питання, пов'язаного з вирішенням учбової або виробничої задачі, вони можуть звернутися до "третейського судді" – їх спільного керівника.
3. Встановлення спільних цілей, формування спільних цінностей. Цьому сприяє інформованість всіх членів організації про її політику, стратегію, перспективи, стан справ в різних підрозділах. Дуже ефективним виявляється, формулювання цілей організації на рівні цілей суспільства, формулювання ділового "кредо" організації.
4. Система заохочень. Встановлення чітких, об'єктивних критеріїв оцінки результатів праці, що знижують вірогідність виникнення відчуття несправедливості, образи. Розробка системи заохочень, що виключає зіткнення інтересів окремих співробітників і підрозділів.

Правила вирішення конфлікту:

• Виявити предмет і джерело конфлікту.
• Не розширювати предмет конфлікту, скорочувати число претензій, особливо емоційного характеру. Не можна відразу розібратись у всіх проблемах відносин – треба з'ясувати головну, яка є стрижнем конфлікту: взаємна неприязнь, ділове суперництво або просто заздрість.
• Треба знати, як розвивається конфлікт. Він проходить три стадії: виникнення напруженості у відносинах – передвісник конфлікту; взаємна неприязь виходить назовні, починаються сутички, припиняються особисті відносини; вирішення конфлікту.
• Необхідне уважне відношення до обох конфліктуючих сторін – "ініціатору" і "звинувачуваному". Треба з'ясувати, чого добивається ініціатор конфлікту – його цілі: ділові, самоствердження, амбіції, прагнення принизити іншу людину.