Сучасна зброя та наслідки її застосування

Бінарні хімічні боєприпаси - на відміну від інших боєприпасів споряджаються двома нетоксичними чи малотоксичними компонентами (ОР), які під час польоту боєприпасів до цілі змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних ОР, наприклад VX чи зарину.

 

2.2. Вогнище хімічної поразки

Територія, у межах якої в результаті впливу хімічної зброї відбулися масові поразки людей і сільськогосподарських тварин, називається вогнищем поразки. Розміри його залежать від масштабу і способу застосування ОР, типу ОР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості й інших факторів.

Особливо небезпечні стійкі ОР нервово-паралітичної дії, пара яких поширюються в напрямку вітру на досить велику відстань (15-25 км і більше).

Тривалість вражаючої дії ОР тим менше, чим сильніше вітер і висхідні потоки повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються довше, ніж на відкритій місцевості.

Територія, яка була піддана безпосередньому впливу хімічної зброї, і територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря у вражаючих концентраціях, називається зоною хімічного зараження. Розрізняють первинну і вторинну зони зараження.

Первинна зона зараження утворюється в результаті впливу первинної хмари зараженого повітря, джерелом якого є пара й аерозолі ОР, що з'явилися безпосередньо при розриві хімічних боєприпасів. Вторинна зона зараження утворюється в результаті впливу хмари, що утворюється при випарі крапель ОР, осілих після розриву хімічних боєприпасів.

 

3. Бактеріологічна зброя

Бактеріологічна зброя є засобом масової поразки людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Дія його заснована на використанні хвороботворних властивостей мікроорганізмів (бактерій, вірусів, рикетсій, грибків, а також вироблюваних деякими бактеріями токсинів). До бактеріологічної зброї відносяться рецептури хвороботворних організмів і засоби доставки їх до цілі (ракети, авіаційні бомби і контейнери, аерозольні розпилювачі, артилерійські снаряди й ін.).

Бактеріологічна зброя здатна викликати на великих територіях масові захворювання людей і тварин, вона вражаюче впливає протягом тривалого часу, має тривалий схований (інкубаційний) період дії.

Мікроби і токсини важко знайти в зовнішньому середовищі, вони можуть проникати разом з повітрям у негерметизовані укриття і приміщення і заражати в них людей і тварин.

Ознаками застосування бактеріологічної зброї є: глухий, невластивий звичайним боєприпасам звук розриву снарядів і бомб; наявність у місцях розривів великих осколків і окремих частин боєприпасів; поява крапель чи рідини порошкоподібних речовин на місцевості;незвичайне скупчення комах і кліщів у місцях розриву боєприпасів і падіння контейнерів;масові захворювання людей і тварин.

Застосування бактеріальних засобів може бути визначене за допомогою лабораторних досліджень.

 

3.1. Характеристика бактеріальних засобів, способи захисту від них.

Як бактеріальні засоби можуть бути використані збудники різних інфекційних захворювань: чуми, сибірської виразки, бруцельозу, сапу, туляремії, холери, жовтого й іншого видів лихоманки, весняно-літнього енцефаліту, висипного і черевного тифу, грипу, малярії, дизентерії, натуральної віспи й іншими. Крім того, може бути застосований ботулічний токсин, що викликає важкі отруєння організму людини.

Для поразки тварин поряд зі збудниками сибірської виразки і сапу можливе застосування вірусів ящуру, чуми рогатої худоби і птахів, холери свиней і ін.; для поразки сільськогосподарських рослин – збудників іржі хлібних злаків, фітофторозу, картоплі і деяких інших захворювань.

Зараження людей і тварин відбувається в результаті вдихання зараженого повітря, влучення мікробів і токсинів на слизувату оболонку й ушкоджену шкіру, вживання в їжу заражених продуктів і води, укусів заражених комах і кліщів, зіткнення з зараженим предметом, поранення осколком боєприпасів, споряджених бактеріальними засобами, а також у результаті безпосереднього спілкування з хворими людьми (тваринами). Ряд захворювань швидко передається від хворих людей до здорових і викликає епідемії (чуми, холери, тифу, грипу й ін.).

До основних засобів захисту населення від бактеріологічної зброї відносяться: вакциносивороткові препарати, антибіотики, сульфаніламідні й інші лікарські речовини, використовувані для спеціальної й екстреної профілактики інфекційних хвороб, засобу індивідуального і колективного захисту, хімічні речовини, застосовувані для знешкодження.

При виявленні ознак застосування бактеріологічної зброї негайно надягають протигази (респіратори, маски), а також засоби захисту шкіри і повідомляють про бактеріологічне зараження.

Вогнищем бактеріологічної поразки вважаються населені пункти й об'єкти народного господарства, що були піддані безпосередньому впливу бактеріальних засобів, що створюють джерело поширення інфекційних захворювань. Його межі визначають на основі даних бактеріологічної розвідки, лабораторних досліджень проб з об'єктів зовнішнього середовища, а також виявленням хворих і шляхів поширення виниклих інфекційних захворювань. Навколо вогнища встановлюють збройну охорону, забороняють в'їзд і виїзд, а також вивіз майна.

 

3.2.Обсервація і карантин.

Обсервація – спеціально організовуване медичне спостереження за населенням у вогнищі бактеріологічної поразки, що включає ряд заходів, спрямованих на своєчасне виявлення й ізоляцію з метою попередження поширення епідемічних захворювань. Одночасно за допомогою антибіотиків проводять екстрену профілактику можливих захворювань, роблять необхідні щеплення, ведуть спостереження за строгим виконанням правил особистої та суспільної гігієни, особливо в харчоблоках і місцях загального користування. Продовольство і воду використовують тільки після їхнього надійного знезаражування.

Термін обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного періоду для даного захворювання й обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого і закінчення дезінфекції у вогнищі поразки.

У випадку застосування збудників особливо небезпечних інфекцій – чуми, холери, натуральної віспи – встановлюється карантин. Карантин – це система найбільш суворих ізоляційно-обмежувальних заходів, що проводяться для попередження поширення інфекційних захворювань з вогнища поразки, а також і для ліквідації самого вогнища.

 

4. Звичайна зброя

Уражаюча дія звичайної зброї залежить від її виду (вогнепальна, високоточна зброя, боєзапаси об'ємного вибуху, запалювальні суміші і т.інш.) і конструкції боєприпасу.

В удосконаленні звичайних засобів ураження можна простежити два чітко виражених напрямки.

По-перше, це підвищення потужності вибухів на основі досягнень хімії вибухових речовин.

По-друге, покращення конструкції боєприпасів і засобів їх доставки до цілі.

До взірців сучасної звичайної вогнепальної зброї відносяться:

- пістолети, автоматична зброя (автомати, кулемети);

- гвинтівки М 16АІ (напівавтомати США);

- артилерійські снаряди з стрілковими елементами;

- кульові і ананасні (касетні) бомби;

- боєприпаси об'ємної (вакуумної дії);

- високоточна зброя та ін.

Особливістю сучасних боєприпасів вибухової дії є запрограмоване формування під час вибуху осколків певної маси і розмірів, що забезпечує високу початкову швидкість польоту більшості осколків (1500-2000 м/с), зберігання достатньо високої швидкості польоту їх на великі відстані від місця вибуху.

Крім цього, збільшення площі ураження досягається застосуванням вибухів з направленим польотом осколків, використанням мін, які вибухають над поверхнею землі, касетних зарядів і бомб, заповненням боєприпасів готовими уражаючими елементами у виді кульок, стріл, кубиків і ін.). Частіше всього ураження такими елементами призводять до більш тяжкої патології, ніж це мало місце в минулому.

Кулькові і ананасні бомби викликають множинні поранення з невеликими, як правило, вхідними отворами. Кулі зменшеного калібру при попаданні в тканини гублять сталість положення, починають "кувиркатися”, що викликає велику зону руйнування тканин вздовж раневого каналу. У зв'язку з цим, такі поранення досить часто ускладнюються шоком, маса нежиттєздатних тканин збільшується, ускладнюється первинна хірургічна обробка ран, збільшується небезпечність нагноєння рани, а також збільшується строк лікування і реабілітації поранених, дрібні кісткові уламки уражають магістральні судини і нерви.

В зв'язку з вищесказаним сучасна вогнепальна рана буде більш важкою, зростає питома вага множинних і поєднаних поранень, збільшиться частота поранень судин життєво важливих органів, поранення частіше будуть супроводжуватись шоком і кровотечею. За рахунок збільшеної сили вибуху мін, бомб, снарядів та ракет з тротиловим зарядом зросте кількість контужених серед ураженого особового складу.

Специфічними особливостями уражень новими видами вогнепальної зброї є: наявність великої зони зруйнування тканин за ходом раневого каналу, велика частота множинних поранень і об'єднаних пошкоджень.

В боєприпасах об'ємного вибуху використовуються суміші метілацетілену, пропадієну і пропану з добавкою бутану або суміші на основі окису пропілену (етилену) і різних видів рідкого палива. Надлишковий тиск, що дорівнює 20-30 кг/см2, який виникає під час вибуху, здатний зруйнувати надміцні укриття і уражати особовий склад, який в них знаходиться.

Говорячи про уражуючу дію сучасної зброї, потрібно особливо вказати на "високоточну зброю”, до якої відносяться принципово нові системи зброї, т.зв. "точного” наведення, коректованого після пострілу.

Відмінною особливістю високоточної зброї є принцип "постріл – ураження”. Для застосування ВТЗ використовуються РУК, РВК. Усі типи розвідувально-ударних комплексів мають однакову схему застосування, яка включає засоби знаходження цілей (виявлення цілей), наведення зброї, центр управління і обробки даних, засоби з автоматичним коректуванням траєкторії польоту до цілі.

Для прикладу розвідувально-ударний комплекс "Асол-Брейкер”, призначений для розвідки і нанесення ударів по танкових угрупуваннях в районах їхнього зосередження, або на марші на глибину до 200-350 км, що приведе до значних санітарних втрат танкових екіпажів.

Важливим напрямком в удосконаленні звичайної зброї є зростання масштабів застосування запалювальних сумішей.

У війні проти Кореї (1950-52 р.р.) вперше у великих кількостях американці почали застосовувати напалм. Здійснюючи в середньому 700-800 літако-вильотів за добу американська авіація скинула понад 200 тис. напалмових бомб.

Серед сучасних запалювальних речовин використовують напалм, терміти, пірогелі, білий фосфор.

При дії на особовий склад запалювальні речовини викликають як світлове випромінювання ядерного вибуху – термічні опіки.

Ураження напалмом має ряд особливостей.

По-перше, він прилипає до шкіри людини. Це зумовлено тривалою дією високої температури і глибокого ураження не тільки шкіри, але "глибокорозташованих” органів, м'язів, кісток. На місці опіку у перші години, як правило, виникає важкий щільний струп, біля якого розвивається різкий набряк тканин. Відтворення струпу проходить дуже повільно і закінчується лише до початку другого місяця, і на повне заживлення навіть невеликої рани потрібно 2 або 3 місяці.

По-друге, в результаті надзвичайно сильного больового подразнення часто вже у перші 30-60 сек. розвивається різке збудження, яка потім переходить у фазу важкого торпідного шоку.

Третьою особливістю дії напалма є те, що одночасно виникають опіки верхніх дихальних шляхів, ураження легень і загальне отруєння організму.

Розпечене повітря небезпечно для людей на відстані 100 м з підвітряного боку від місця горіння великих мас напалму.

З навітряної сторони теплове випромінювання відчуваєьтся на 40-50 м.

Температура повітря поблизу полум'я може досягати 500 °С, а між вогнищами горіння – біля 100 °С. Небезпечність ураження тут зберігається протягом 10 хв.

У деяких випадках можливе отруєння людей із-за різкого зниження кисню в повітрі. На 1 кг напалму витрачається 3-5 кг кисню, тобто стільки, скільки його знаходиться в 11,7 м3 повітря. Загибель людей може також відбуватися внаслідок утворення при горінні напалму уражаючих концентрацій окису вуглецю.

Важкі ураження напалмом частіше всього закінчуються смертю. (до 35 % у вогнищах його застосування, і більше 20 % - в медичних закладах

        

4. Шляхи обмеження озброєнь

Одним із найефективніших заходів безпеки є роззброєння та обмеження озброєнь. Початок сучасним механізмам роззброєння було покладено резолюцією Генасамблеї ООН від 20.11.1959 р. „Про загальне і повне роззброєння” та Спільною заявою урядів СРСР та США 1961 р., які передбачали розпуск збройних сил, ліквідацію військових установ та зброї, припинення військового навчання та фінансування військових заходів. Зрозуміло, що подібні наміри не могли бути реалізовані ні у близькому, ні у більш віддаленому майбутньому, тому міжнародні процеси роззброєння пішли шляхом заборони та обмеження виробництва та використання окремих видів зброї, перш за все зброї масового знищення.

У більшості випадків такі заходи здійснюються на багатосторонньому та двосторонньому рівнях, хоча можливі і односторонні дії держав, спрямовані на роззброєння. Так, від ядерної зброї в односторонньому порядку відмовилися Мексика та Україна. Починаючи з 1984 р. у тісній співпраці з ООН діє Конференція з роззброєння, в рамках якої розробляються проекти міжнародних договорів з питань роззброєння та скорочення озброєнь.

Зараз існує значна кількість міжнародних угод щодо роззброєння, прийнятих на універсальному, регіональному та партикулярному рівнях, які стосуються як зброї масового знищення, так і звичайних видів озброєнь.

Одним із елементів сучасного механізму роззброєння є режим нерозповсюдження ядерної зброї, встановлений Договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. Цей договір містить систему зобов’язань, що перекривають будь-яку можливість ядерним державам передавати, а неядерним державам – отримувати ядерну зброю. Так, кожна держава, що має ядерну зброю, зобов’язується не передавати будь-кому ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні посередньо, так само як і ніяким способом не допомагати, не заохочувати і не спонукати будь-яку державу, що не має ядерної зброї, до виробництва або здобуття будь-яким іншим способом ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою зброєю або вибуховими пристроями. З іншого боку, будь-яка держава, що не має ядерної зброї, зобов’язується не приймати передачі від кого б то не було ядерної зброї чи інших ядерних вибухових пристроїв, а також контролю над такою зброєю або вибуховими пристроями ні прямо, ні посередньо; не виробляти та не здобувати у будь-який інший спосіб ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, так само як і не добиватися і не приймати будь-якої допомоги у виробництві ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв. В той же час цей Договір стосується нерозповсюдження виключно ядерної зброї і жодним чином не обмежує невід’ємне право будь-якої держави розвивати дослідження, виробництво та використання ядерної енергії в мирних цілях.