Інфекційні захворявання

1

Вступ                                            

   Інфекційні хвороби відомі людству ще з глибокої старовини. Епідеміями охоплювалися величезні території, включаючи цілі держави і народи. Недаремно інфекційні хвороби отримали назву “Морових хвороб”. Профілактика інфекційних хвороб і боротьба з ними у всі часи і у всіх народів були найсерйознішою суспільною проблемою.  Слід підкреслити, що інфекційний процес – один з найскладніших біологічних процесів в природі, а інфекційні хвороби є грізними руйнівними чинниками.

   На сьогодні небезпечність інфекційних хвороб, зміни і ускладнення в епізоотичній та епіфітотичній ситуації, , їх економічне і соціальне значення зобов’язують всі прошарки населення, а тим паче людей, пов’язаних з аграрним бізнесом, більше уваги приділяти цій проблемі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… 1

1. Інфекційні захворювання. Визначення………………………………… 2

2. Види інфекційних  захворювань…………………………………………  3

2.1 Інфекційні  захворювання тварин……………………………………...  3

2.2 Інфекційні  захворювання рослин……………………………………… 6

3. Висновок……………………………………………………………………. 9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

   1. Визначення.

   Інфекційні захворювання - це група захворювань, що викликаються проникненням в організм патогенних (хвороботворних) мікроорганізмів. Для того щоб патогенний мікроб викликав інфекційне захворювання, він повинен володіти вірулентністю (ядовитостью; лат. virus - отрута), тобто здатністю долати опірність організму і виявляти токсичну дію. Одні патогенні агенти викликають отруєння організму виділяються ними в процесі життєдіяльності екзотоксинами, інші - звільняють токсини (ендотоксини) при руйнуванні своїх тіл.

   Інфекційні хвороби відрізняються від інших великою кількістю ознак. Найважливіша з них та, що причиною виникнення хвороби є живі мікроорганізми, які часто можуть бути ідентифіковані, що дає змогу встановлювати етіологію на ранніх стадіях захворювання. Властивість передаватися контактним шляхом є іншою ознакою, яка відрізняє інфекційні хвороби від неінфекційних. Через контактне зараження відбувається поширення патогенних мікроорганізмів, можуть виникати епідемії [5, с.165].

   Інфекційні хвороби можуть бути гострими і хронічними. У разі гострої форми хвороби збудник перебуває в організмі нетривалий час. При цьому формується різної напруженості імунітет і несприйнятливість до повторного зараження тим самим мікроорганізмом. Якщо розвивається хронічна форма інфекційної хвороби, збудник перебуває в організмі тривалий час, а перебіг хвороби характеризується ремісіями, рецидивами, загостреннями патологічного процесу. Як правило, у разі своєчасного лікування прогноз сприятливий, хвороба закінчується видужанням.

   Виділяються такі періоди при розвитку інфекційного процесу:

• Інкубаційний період (особливістю такого періоду є те, що ознаки захворювання проявляються не відразу після зараження, а через певний прихований, інкубаційний період. Такий період може тривати від

 

3

кількох годин до кількох  днів (дифтерія) і навіть тижнів (черевний тиф). Протягом інкубаційного періоду  відбувається розмноження й 

нагромадження мікробів та їхніх отрут, підвищення реактивності                 організму до збудника).

• Період провісників хвороби, або як ще його називають – продромальний період (характеризується наявністю деяких загальних ознак захворювання: невеликим підвищенням температури, загальним нездужанням тощо).
• Період розпалу хвороби (у такий період, інфекційний процес досягає високої інтенсивності, тримається на цьому рівні певний час, що є неоднаковим при різних захворюваннях).
• Період реконвалесценції, тобто одужання (при сприятливих умовах перебігу, така хвороба переходить у стадію одужання, першою ознакою чого є спадання температури, поліпшення загального самопочуття і т.п. При багатьох інфекційних захворюваннях клінічне одужування не збігається за часом зі звільненням інфікованого організму від збудника хвороби).

   2.Види інфекційних захворювань.

   2.1. Інфекційні захворювання тварин.

   Епізоотія - широко розповсюджені інфекційні захворювання тварин, що значно перевищують рівень звичайної захворюваності на певній території.

Це хвороби, викликані мікроорганізмами, що з еволюцією пристосувалися до паразитування в організмі тварини. Характеризуються здатністю передаватися іншим тваринам (повітряно-крапельним, харчовим, водяним, трансмісійним, контактним шляхами), розвитком по стадіях, специфічною реакцією макроорганізму (утворення антитіл, алергія) і виробленням імунітету. Виникнення інфекційних хвороб та інтенсивність їх поширення залежать від таких чинників, як спадковість, порода, вік фізіологічний стан тварини, що визначають його сприйнятливість до хвороб [3, с.252].

4

   Класифікація інфекційних хвороб тварин базується на таксономії збудників, перебігу інфекційних хвороб, шляхах проникнення збудника в організм тварини. Існує класифікація, відповідно до якої всі інфекційні хвороби підрозділяються на 3 групи:

• ктенонози - хвороби, при яких джерело збудника інфекції - домашня тварина;
• ктенотеріонози, при яких джерело збудника - домашні або дикі тварини;
• теріонози, при яких джерело збудника - дикі тварини [6, с.78].

   Найважливіша умова розвитку інфекції - розмноження патогенного мікроба в організмі сприйнятливої тварини. Локалізація збудника і характер його дії визначають клінічний прояв інфекційних хвороб. Період цих хвороб може бути надгострим (блискавичним), гострим, підгострим, хронічним і абортивним. Форма - типова та нетипова. Але можуть бути індивідуальні особливості прояву, які залежать від ряду екзогенних і ендогенних чинників.

   У наш час найпоширеніші на території України такі епізоотичні хвороби,  як туберкульоз ВРХ, лейкоз ВРХ, лептоспіроз, сальмонельози, сибірка, сказ, класична чума свиней, хвороба Гамборо,  хвороба Марека. Ці хвороби завдають великого клопоту у сільськогосподарській промисловості.

   Лише сучасні методи діагностики, зокрема молекулярно-генетична, дають можливість своєчасно і якісно встановлювати діагноз, підтверджувати або спростовувати його, диференціювати збудників хвороб. Діагностика заснована на комплексі методів - епізоотологічних, клінічних, патолого-анатомічніх, гістологічних, бактеріологічних, вірусологічних, гематологічних, серологічних, алергічних, біологічних. Особливе значення мають епізоотологичні дані, проте бактеріологічні і вірусологічні методи дозволяють виявити збудника хвороби, що при багатьох інфекціях має вирішальне значення.

   Профілактика і заходи боротьби базуються на знанні закономірностей, які визначають розвиток і епізоотологічний прогноз. Вони регламентуються

5

ветеринарним законодавством і включають проведення загальних  профілактичних і специфічних заходів.

   До заходів загальної профілактики відносять: охорону кордонів країни; ветеринарно-санітарний нагляд за перевезенням і перегоном худоби, продуктів тваринництва і сировини, місцями скупчення тварин; ветеринарно-санітарний нагляд за забоєм тварин, за заготівкою, зберіганням і переробкою продуктів і сировини тваринництва; нагляд за правильним прибиранням і знешкодженням трупів. Велике значення мають страхування тварин, їх диспансеризація, охорона господарств від замету збудників.

Дієвий контроль за хворобами  передбачає раннє виявлення і  негайне визначення рівня загрози, аналіз шляху виникнення і поширення  хвороби, нагляд [1].

   Метою нагляду є доведення відсутності хвороби або збудника, визначення частоти виникнення і поширення хвороби або збудника, а також якнайшвидше виявлення екзотичних або емерджентних хвороб. У зв’язку з цим пріоритетними напрямами ветеринарної науки і практики на найближчу перспективу необхідно вважати:

• визначення ризиків і визнання статусу України стосовно особливо небезпечних хвороб тварин згідно з вимогами і рекомендаціями санітарного кодексу наземних тварин Міжнародного епізоотичного бюро;
• широке впровадження у ветеринарну практику сучасних методів діагностики, якісних засобів профілактики заразних хвороб тварин, які базуються на сучасних досягненнях світової науки (молекулярна біологія, генна інженерія, клітинна біотехнологія тощо);
• здійснення епізоотологічного моніторингу, виявлення закономірностей епізоотичного процесу при найбільш розповсюджених і економічно важливих заразних хворобах тварин, птиці, риб, бджіл, аналіз та прогноз розвитку епізоотичної ситуації;

 

6

• розробку та впровадження систем і технологій ефективного ветеринарно-санітарного обслуговування галузі тваринництва в господарствах різних форм власності з урахуванням регіональних особливостей;
• пошук безпечних методів і прийомів, направлених на розрив життєвих циклів збудників, ерадикацію хвороб;
• удосконалення системи підготовки спеціалістів ветеринарної медицини [1, с.15].

   2.2. Інфекційні захворювання рослин.

   Не слід забувати, що місцями накопичення інфекції є також грунт, рослинний опад, пні, порубкових залишки у вогнищах хвороби. Паразитні види грибів здатні викликати захворювання живих тканин у абсолютно здорових рослин. Напівпаразити зазвичай заражають ослаблені або з механічними пошкодженнями рослини, викликаючи швидке відмирання уражених тканин або всього рослини. Багато гриби і бактерії поселяються в мертвих тканинах рослин і, вбиваючи своїми отруйними виділеннями (токсинами) довколишні живі тканини, просуваються по них.

   Інфекційні хвороби рослин істотно розрізняються між собою не тільки за особливостями патогенезу і зовнішнього прояву, але й характером їх розвитку в природі. Деякі хвороби поширені повсюдно,але зустрічаються рідко, і рівень їхньої зустрічальності майже не змінюється. Інші хвороби зустрічаються частіше, але також мало схильні до коливань; масовий розвиток цих хвороб на великих площах і сильне ураження рослин, що представляє загрозу посівах або насадженнях, не спостерігається. До таких хвороб відносяться багато видів стовбурових гнилей деревних порід, випрівання сіянців і ряд інших захворювань. Разом з тим існують хвороби, поширення та розвиток яких в певній місцевості або в межах всього ареалу

непостійний, схильний до різких коливань. Це багато видів іржі і борошнистої роси, деякі види судинних хвороб та кореневих гнилей деревних порід, ряд вірусних та інших хвороб.

   7

   Масовий розвиток інфекційної хвороби рослин на певній території протягом певного періоду часу називається епіфітотією. Це складний комплекс взаємопов'язаних елементів, що безупинно змінюються під впливом багатьох факторів: генетичних, екологічних, економічних і т.д. Ці елементи утворюють у часі і просторі як би безперервний ланцюг, причому окремі її ланки і характер зв'язків між ними визначаються специфікою взаємин у системі «патоген-господар» і особливостями навколишнього середовища.

   Епіфітотій - це динамічний процес, у розвитку якого виділяють ряд послідовно змінюючих один одного стадій:

• підготовчу стадію, або предепіфітотію;
• спалах хвороби, або власнеепіфітотії;
• стадію депресії, або загасання епіфітотій.

   Під час першої стадії в природі відбуваються ті зміни популяціях патогена і рослини-господаря, які потім призводять до спалаху захворювання:поява нових, більш агресивні рас збудника або більш активне, у зв'язку з оптимальним погодними умовами, розмноження і накопичення вже наявного вданій місцевості патогена, зосередження на великих площах сприйнятливих рослин (наприклад, при створенні чистих лісових культур) або зниження з тих чи інших причин стійкості насаджень; виникнення сприятливих умов для зараження рослин (наприклад, у зв'язку з господарською діяльністю людини,підвищенням рекреаційних навантажень або впливом абіотичних факторів і т.д.). Тривалість цієї стадії може бути різною, але найчастіше вона триває кілька років.

   Друга стадія (спалах) характеризується одночасним поразкою великої кількості рослин, сильною ступенем ураження і загибеллю значної частини хворих рослин, високим рівнем заподіюваної хворобою збитку. Момент

кульмінації спалаху може бути приурочений до певного віком рослин або до періоду з найбільш сприятливими для розвитку хвороби погодними умовами.

  8

   Під час третьої стадії (депресії) спостерігається поступове зниження кількості хворих рослин і ступеня їх ураження. Зазвичай зменшується і зона поширення епіфітотій. Тривалість епіфітотій, як і окремих її стадій,залежить від багатьох факторів і може сильно коливатися. Епіфітотій деяких хвороб розвиваються протягом одного сезону, інші можуть тривати багато років.

   Симптоми вірусних хвороб різні: деякі мають симптоми бактеріальних, грибних і хвороб інфекційного характеру. Це призводить до ускладнення діагностики, і тоді потрібне проведення спеціальних досліджень. Однак захворювання, викликані вірусами, поділяються на дві великі групи:

• мозаїки;
• жовтяниці.

   У заходах боротьби, по захисту рослин від інфекційних захворювань, велике значення мають профілактичні заходи: 

• створення найкращої умови для зростання і розвитку сільськогосподарських культур;
• обробка стійких сортів;
• раціональне насінництво;
• хімічне протравлення насіння збризкування обпилювання і інші обробки рослин.