Курс лекций по дисциплине "Цивільний захист"

– «цивільна оборона» є визначальним терміном, який був запропонований для використання ще у ХХ ст., а термін «цивільний захист» є похідним у наслідок зменшення глобальної воєнної небезпеки в світі на прикінці ХХ ст. – початку ХХІ ст. і зростання кількості й складності надзвичайних ситуацій у мирний час;

– термін «цивільний захист» не має однозначного трактування в державній і світовій юриспруденції, що створює умови для розмиття його змісту;

– на початку ХХ ст. створена і функціонує на правах міжурядової організації (1972 р.) Міжнародна організація цивільної оборони (International Civil Defence Organisation, ICDO), до складу якої входять десятки країн світу;

– започаткована тенденція щодо знаходження підстав і умов для об’єднання «цивільної оборони» і «цивільного захисту»;

– у літературних джерелах існують різні визначення для «цивільної оборони» і «цивільного захисту», враховуючи наявність змістовної схожості;

– цивільна оборона визначалась як складова частина загальної оборони України;

– цивільна оборона, як складова оборони держави, починається, як свідчить світовий досвід, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну;

– цивільний захист реалізується протягом всього часу існування України;

– порушена гармонізація чинного законодавства після прийняття у 2004 р. Закону України «Про правові засади цивільного захисту» та змін 2008 р.

З урахуванням чинного законодавства України, наявності в переліку спеціальностей ВАК спеціальності 21.02.03 «Цивільна оборона» запропоновано за участю вчених Національного університету оборони України паспорт спеціальності з військових і технічних наук.

 

Паспорт спеціальності 21.02.03 - цивільна оборона

 

1. Формула спеціальності

Цивільна оборона – галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

2. Напрямок наукових  досліджень

Створення й розвиток теоретичних, експериментальних, методологічних, технічних, технологічних основ Цивільної оборони. Обґрунтування основ оцінок ризику в повсякденній діяльності людей на окремому об'єкті або регіоні з метою мінімальної можливості виникнення надзвичайних ситуацій, аварій, катастроф та інших небезпечних явищ.

Розробка та створення систем державного та регіонального моніторингу надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру.

Удосконалення існуючих та створення нових методів прогнозів і попередження надзвичайних ситуацій техногенного й природного характеру, небезпечних природних явищ, в тому числі епідемій, епізоотій, епіфітотій.

Розробка математичних моделей надзвичайних ситуацій, створення оптимальних алгоритмів ліквідації наслідків аварій та катастроф, в тому числі пошук і рятування людей на воді.

Оптимізація існуючих та розробка нових методів прогнозів і оцінка збитків, в тому числі матеріального внаслідок аварій, катастроф і надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру.

Розробка та створення біотехнічних систем, запобігання й ліквідація наслідків аварійних і надзвичайних ситуацій на транспортних засобах та об'єктах підвищеної небезпечності.

3. Галузь науки, з якої  присуджуються наукові ступені: технічні науки.

 

1.2. Роль, місце і завдання цивільного захисту в структурі заходів щодо забезпечення життєдіяльності населення України

 

Відповідно до Закону України, прийнятого в лютому 1993 року, і Положення про Цивільну оборону, Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року і Додаткових Протоколів від 8 червня 1977 року громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків катастроф, стихійних лих і можуть вимагати від уряду України, інших органів державної виконавчої влади гарантій щодо забезпечення його реалізації.

 Держава як гарант цього  права утворює систему органів  управління, сил і заходів, способів  і дій, об'єднаних і визначених  як Цивільна оборона України.

 До комплексу дій держави  і суб'єктів щодо попередження надзвичайних ситуацій належать відслідковування передумов і вплив можливих подій на їх розвиток, а в разі виникнення надзвичайної ситуації збір, опрацювання, аналіз і передача у встановленому порядку інформації, підготування проектів і прийняття відповідних невідкладних рішень, термінові дії з локалізації і ліквідації надзвичайної ситуації; ослаблення й ліквідація наслідків надзвичайної ситуації; організація компенсації втрат населенню.

 Для вирішення цих завдань створена Постійна урядова комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

 Для оперативного реагування  на надзвичайні ситуації або  їх загрозу відповідно до наказу  Міністерства надзвичайних ситуацій  України діє оперативна мобільна  група (ОМГ).

 У 1997 році почалася робота над створенням Кризового центру МНС.

 Кризовий центр забезпечує  вирішення питань реагування  на надзвичайні ситуації техногенного, природного й інших походжень. Він є осередком і центральним  елементом Урядової інформаційно-аналітичної  системи з питань концентрації інформації.

 Кризовий центр – це перший серйозний крок до організації інформаційно-аналітичної системи. З появою надзвичайної ситуації він стає головним штабом міністерства, що оцінює кризову ситуацію й оперативно втручається у вирішення проблеми, приймає всі ключові рішення, спрямовані на зменшення масштабів лиха, на подолання наслідків НС, насамперед - на порятунок людей, захист навколишнього середовища, зберігання матеріальних цінностей. Зараз цією системою охоплено три міністерства і відомства, які мають найбільше відношення до техногенної екологічної безпеки. Після дослідження системи до неї підключаться урядові підрозділи та інші спеціальні підрозділи. Зрештою інформаційно-аналітична система з питань надзвичайних ситуацій зросте до масштабів загальнонаціональної.

 Кризовий центр забезпечує  інформаційну підтримку прийняття  обґрунтованих рішень членами  Постійної урядової комісії з  питань техногенно-екологічної безпеки (ТЕБ) і НС.

 Інспекція цивільної оборони  України. Для вирішення завдань  у галузі запобігання виникнення надзвичайних ситуацій створюється Інспекція цивільної оборони України, на яку покладається контроль:

· за експлуатацією діючих підприємств, споруд і потенційно небезпечних об'єктів, включаючи контроль за наявністю засобів колективного й індивідуального захисту, майна цивільної оборони, систем контролю й оповіщення;

· збереженням, транспортуванням, використанням, знешкодженням і похованням сильнодіючих отруйних, радіоактивних і вибухонебезпечних речовин, а також здійснення заходів щодо запобігання їх аварійних викидів;

· дотриманням будівельних норм і правил інженерно-технічних заходів цивільної оборони, а також техногенної безпеки на хімічно, пожежо- і вибухонебезпечних об'єктах.

 Положення про Інспекцію  цивільної оборони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

 Цивільна оборона України - державна  система органів управління, сил  і засобів, що створюються для  організації і забезпечення захисту  населення від наслідків надзвичайних  ситуацій техногенного, природного й військового характерів.

 Із вищесказаного випливає, що основне призначення Цивільної  оборони:

¨ у мирний час – забезпечення надійного захисту населення й народного господарства від наслідків значних виробничих аварій, катастроф, стихійних лих і створення умов для їх швидкої ліквідації;

¨ воєнний час – разом із Збройними силами й іншими формуваннями та при активній участі всього населення захистити тил країни від впливу сучасних засобів ураження і забезпечити його стійку роботу.

 Організаційна структура ЦЗ України визначається її призначенням, роллю і місцем у загальних оборонних заходах країни, а також системою загальнодержавного устрою, структурою органів управління.

 Цивільна оборона організована  за територіально-виробничим принципом  на всій території держави.

 Загальне керівництво ЦЗ  відповідно до принципу її  організації здійснює Кабінет  Міністрів України, уряд Криму, центральні, місцеві органи державної виконавчої  влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, незалежно  від форм власності.

 У містах, районах, селищах, селах  керівництво здійснюють виконкоми  відповідних місцевих рад.

 Начальником ЦЗ України є  прем'єр-міністр України. На інших  адміністративно-територіальних рівнях  функції начальника ЦЗ виконують  керівники відповідних органів державної виконавчої влади, голови виконкомів місцевих рад.

 У міністерствах, відомствах, на  підприємствах, в установах, організаціях  і на об'єктах господарської  діяльності (ОГД) начальником ЦЗ  є керівник.

 Безпосереднє керівництво виконанням  завдань ЦЗ поклада^ ється на штаби цивільної оборони, спеціальні підрозділи мініс-терстр й інших центральних органів державної виконавчої влади, що залучаються для виконання завдань із захисту населення та надання йому допомоги в надзвичайних ситуаціях, а також співробітників ЦЗ підприємств, установ й організацій, чисельний склад яких визначається відповідно до Положення про ЦЗ України.

 Для проведення заходів органи  управління ЦЗ на підприємствах, установах і в організаціях  розробляють плани:

· розвитку й удосконалення ЦЗ;

· дії органів управління й сил ЦЗ в разі надзвичайних ситуацій.

 Для надійного і  стійкого керування процесами  захисту населення в НС і  виконання інших функцій застосовується  державна система пунктів управління (ПУ):

¨ на державному рівні – захищений ПУ, обладнаний засобами зв'язку, системою життєзабезпечення з цілодобовим чергуванням, розташований поблизу місця дислокації адміністрації Президента, запасний ПУ в заміській зоні (за рахунок держбюджету);

¨ рівні міністерств та інших центральних органів державної влади – запасні ПУ в заміській зоні (за рахунок міністерств, відомств);

¨ обласному рівні й у Республіці Крим - по два запасні ПУ: один у місті, інший – у заміській зоні. Ці пункти обладнуються засобами зв'язку й оповіщення, системами життєзабезпечення;

¨ інших адміністративних рівнях ПУ створюються за місцем дислокації органу, що здійснює керівництво ЦЗ наданому об'єкті, в одному з укриттів ОГД.

 При обласних і міських  радах утворені постійні комісії  з питань техногенно-екологічної безпеки й надзвичайних ситуацій, які очолюють заступники голів виконкомів.

 Рішення постійної комісії (ПК) є обов'язковими для всіх без  винятку підприємств, установ і  органів управління, розташованих  на території підвідомчої ради, при якій створена ПК. Робота постійної комісії організується разом з органами МВС, СБУ, військкоматів й ін.

 Постійна комісія має право:

· приймати рішення щодо проведення екстрених заходів для захисту населення;

· брати участь у підготовці висновків щодо доцільності розміщення потенційно небезпечних об'єктів, здійснювати контроль за їх діяльністю;

· залучати до роботи матеріальні, людські та інші ресурси для запобігання аварій, катастроф і ліквідації наслідків НС.

 У разі виникнення НС на  ПК покладаються основні завдання:

¨ приведення в готовність підпорядкованих органів управління, сил і засобів ЦЗ;

¨ оцінка обстановки й прогнозування можливих наслідків НС;

¨ прийняття екстрених заходів для життєзабезпечення населення, зниження екологічних й матеріальних збитків.

Цивільна оборона в сучасних умовах

 Цивільна оборона у своїй  практичній діяльності спирається  на людські й матеріальні ресурси  всієї країни. Вона є не лише  частиною системи соціальних  і оборонних заходів, але й  всенародною справою.

1. Завдання цивільної оборони:

1. Попередження населення про  виникнення надзвичайних ситуацій  техногенного походження й вживання  заходів щодо зменшення збитків у разі аварій, катастроф, значних пожеж і стихійних лих.

2. Оповіщення населення в ході  ліквідації наслідків НС, постійне його інформування про обстановку, що складається.

 Для виконання цього завдання  створена автоматизована система  оповіщення й інформаційного  забезпечення на базі загальнодержавної  мережі зв'язку й радіомовлення, яка поділяється на державну  й регіональну.