Свобода політичних дій за працею Фрідріха фон Хаєка «Шлях до рабства»

Національний Університет

«Одеська юридична академія»

Ф.І.П.

Свобода політичних дій за працею Фрідріха фон Хаєка «Шлях до рабства»

Будь-яка діяльність є сукупністю дій. Політична діяльність містить у собі найрізноманітніші дії: організацію партій і прийняття урядових рішень, виборчі кампанії і виступи в парламенті, політичні мітинги і дипломатичні переговори, проведення партійних з'їздів і звертання до народу, розробку політичних програм і референдуми, державні перевороти і візити урядових делегацій. Це акції окремої людини чи групи, що виступають як суб'єкти політичної діяльності.

     Політичні дії бувають  спрямовані на те, щоб "зробити  щось" (наприклад, домогтися прийняття  якого-небудь закону тощо),"не  допустити чогось" чи "припинити  щось" (наприклад, припинити міжнаціональний  конфлікт). У зв'язку з цим варто розглянути не тільки дію, але і бездіяльність. Як можна було б оцінити бездіяльність державного лідера перед фактом небезпеки державного перевороту? Як оцінити бездіяльність людини стосовно виборів (неучасть у виборах)? І в тому, і в іншому випадку бездіяльність дозволяє іншим учасникам політичних подій провести свою лінію.

Дії суб'єктів політики можуть бути раціональними й ірраціональними. Раціональні - це дії усвідомлені, сплановані, з чітким розумінням цілей і необхідних засобів. Ірраціональні - це дії, мотивовані головним чином емоційними станами людей, наприклад їхнім роздратуванням, ненавистю, почуттям страху, враженнями від подій, що відбуваються. У реальному політичному житті раціональний та ірраціональний початки сполучаються, взаємодіють. Політичні дії бувають стихійними й організованими. Стихійно виниклий мітинг і ретельно підготовлені збори партійної організації - приклади таких дій.

Далеко не завжди політична дія призводить до досягнення поставленої мети. Останнім часом зросло значення таких методів політичної діяльності, як переконання, вивчення суспільної думки, конструктивний діалог різних політичних сил, контроль за дотриманням правових норм, прогнозування наслідків тих чи інших політичних дій. Усе це вимагає від суб'єктів політики високої політичної культури, морального самоконтролю, політичної волі. [1. Шляхтун П.П. – Політологія., підр. для ВУЗ: К.: Освіта – 2010 – С. 184] 

Звертається до вказаних проблем і знаменитий американський вчений-політолог та економіст австрійського походження Фрідріх Август фон Хайєк. Написана ним наприкінці Другої Світової війни монографія «Шлях до рабства» визначила систему  небезпек та перешкод на шляху демократичного суспільства, яке матиме необачність ухилитися від доктрини лібералізму, і намагатиметься віднайти вирішення питань соціально-економічного устрою на основі теорій націонал-соціалізму та марксизму. Праця вченого вважається класично витриманою в дусі лібералізму.

Показана Хаєком ідея полягає в тому, що всі форми колективізму через свою логіку неодмінно призводять до встановлення тиранії. Він використав Радянський Союз та Нацистську Німеччину як приклад країн, що пройшли повний «шлях до рабства», політика режимів яких призвела до встановлення диктатури.

Хаєк вважав, що в економічній системі з централізованим плануванням, розподіл та розміщення ресурсів та товарів знаходитиметься в руках порівняно малої групи людей, яка не здатна ефективно обробляти інформацію, необхідну для адекватного розподілу ресурсів та товарів що знаходяться в розпоряджені керівників. Неузгодженість стосовно практичної реалізації будь-якого економічного плану разом з неадекватним керуванням ресурсами центральними планувальниками неодмінно потребуватиме примусу для досягнення бодай якихось цілей. Недієздатність центральних планувальників сприйматиметься як брак необхідних повноважень державою для реалізації начебто гарного задуму. Таке сприйняття призводить до того, що люди голосуватимуть за надання більшої влади державі, та сприятиме зростанню авторитету «сильної руки», керівника, який «здатен робити справи». Після такого розвитку подій країна сповзе в тоталітаризм. Хаєк вважав, що «шлях до рабства» починається з централізованого планування економіки, що пригнічує вільний ринок та завершуєтсья зникненням економічних та особистих свобод людини.

Принципово Хаєк не був проти державного втручання в економіку, але вважав, що мають інсувати певні принципи, які б відокремлювали законне втручання від незаконного. Він боявся, що його ідея може сприйматися не повністю: бізнесмен, який бажає, аби «держава злізла з його спини» не може, наприклад, вимагати протекціонізму (державного економічного захисту) від іноземної конкуренції.

Хаєк вважав, що такі країни, як Радянський Союз та Нацистська Німеччина вже завершили свій «шлях до рабства», і що ряд демократичних країн йдуть тим самим шляхом. В «Шляху до Рабства» він написав: «Принцип „мета виправдовує засоби“ в індивідуалістичній етиці тлумачиться як заперечення будь-якої моралі. В колективістській етиці він є обов'язково необхідним правилом.» [2. Ф. фон Хаєк «Дорога к рабству». Інтернет-ресурс, ключ посилання - http://www.libertarium.ru/l_lib_road]

У своїй праці Ф.А. фон Хаєк послідовно обстоював ряд тез стосовно спектру політичних дій, що становлять небезпеку для демократичного суспільства:

• нівелювання та насилля над особистістю, що прямо витікає з політичних дій держави, правління якої здійснює свою політичну діяльність направлену на уярмлення та позбавлення ряду громадянських прав людей заради своїх химерних цілей
• підміна ідеї конкуренції ідеєю всезагального централізованого планування, що вигідне обмеженому колу бюрократів, паразитування яких на громадянському суспільстві є основною ціллю їх діяльності, і лише іноді переривається політичними діями «ідейних» особистостей.
• через детальний аналіз трансформації політичних ідей та практики дій кінця XIX – першої третини XX ст. на їх основі в Німеччині та Радянському Союзу, переконує в розумній основі терпимості, толерантності, демократичних політичних процедурах виборів, інституту багатопартійності та неоспорюваних прав та свобод закріплених лібертальною теорією.

Основи політичної діяльності, визначеної в працях фон Хаєка, служили теоритичною базою для західної демократії та слугують і для відносно молодих демократій пострадянського простору.