Історія ландшафтного дизайну. Використання квітів у ландшафтній архітектурі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:                                                                                     „Історія ландшафтного дизайну. Використання квітів у ландшафтній                                                                архітектурі”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала учениця 9 А  класу

Харківської гімназії №83

Третьякова Катерина

Зміст

Вступ

1. Історія ландшафтного дизайну

1.1 Ассиро-Вавилонія

1.2 Єгипет

1.3. Давня Греція

1.4. Давній Рим

1.5. Арабська Іспанія

1.6. Середньовіччя

1.7. Епоха Відродження

1.8. Франція, XVII ст.

1.9. Англія, ХVIII ст.

1.10. Західна Європа, США  ХІХ-ХХ ст.

1.11. Китай та Японія

1.12. Ландшафтна архітектура  сьогодення

2. Малі форми в ландшафтному  дизайні

2.1. Види квіткового  оформлення

2.2. Устрій квітника

2.3. Історія клумбових рослин

Закінчення

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В ландшафтній архітектурі  і ландшафтному дизайні існують  ті ж правила, що і в інших видах  мистецтва - в архітектурі, живописі, поезії, музиці. Ці правила диктує нам  сама природа. Сад – це складний витвір мистецтва, у створенні якого беруть участь різнохарактерні по своїм якостям елементи: живі рослини і різноманітні форми земної поверхні, вода і каміння, а також малі архітектурні форми. В своєму первозданному вигляді природа збереглась лише в декількох куточках світу. Сучасні приміські садиби є прикладом штучного ландшафтного дизайну садової ділянки, створеної людиною. Для того, щоб зробити вдалий проект планування саду потрібно володіти гарним смаком, досвідом і знаннями в певних сферах діяльності (садівництво, ландшафтна архітектура і навіть інженерія). З естетичної точки зору ландшафтний дизайн содової ділянки повинен являти собою продуману єдність усіх складових елементів і підпорядковуватись певному художньо-архітектурному задуму. При створенні садів необхідно брати до уваги не лише це, а й приуроченість рослин в природі до певних ландшафтів.

Квіти – невід’ємна складова саду,  вони не тільки прикрашають  його, а й виконують ряд інших  функцій. Разом з камінням, водою, травами, скульптурою, газонами можна створити цілі комплекси квіткових композицій. Квітники є невід’ємною складовою парків, садів, бульварів, скверів, домашніх садів, площ і просто використовуються в необхідних місцях.

Правильне використання квіткових рослин дає великі можливості, наприклад, можна гармонізувати ландшафти, підібрати такі комбінації, які будуть позитивно впливати на людей і їх настрій.

Для максимального ефекту квіти повинні підбиратися за відтінками, розмірами та періодом цвітіння в певні композиції, яким на ділянці виділяються певні місця. Дуже важливо перед висадкою квітів вивчити освітленість вибраної місцевості, її доступність для образу,  відповідність з фоном, рельєф місцевості, можливість регулярного поливу і деякі інші важливі аспекти.

1. Історія ландшафтного дизайну

1.1. Ассиро-Вавилонія

Історія ландшафтного дизайну  бере початок з періоду розквіту держав Ассирії і Вавилоні (Держав Межиріччя). Цей період називають  Ассиро-Вавилонькою культурою (8-7 ст. до н.е.). Основним будівельним матеріалом була сирцева цегла. Це був неміцний матеріал, тому він став причиною швидкого руйнування пам’яток архітектури. Міста Межиріччя мали округлу, а пізніше прямокутну форму. В розвитку композицій в архітектурі вживався поперечний розворот простору. Для цього періоду характерне будівництво на терасах. Це штучні насипні платформи, які піднімались над вулицями. Цей принцип використовувався під час будівництва храмів-зіккуратів, схожих на ступінчасті башти. Вони мали вигляд рада убуваючих прямокутних або квадратних платформ, поставлених одна на одну. Зазвичай, верхня платформа закінчувались храмом. На виступаючих частинах нижніх платформ по периметру висаджували рослини в спеціальні ями, наповнені землею.

Особливо відомими були „висячі сади” Семіраміди. Вони були створені у дворі Південного палацу (605-562рр. до н.е.) Навухдоносора ІІ. Сади являли собою ряд піднесених терас. Розміщувався він у вигляді чотирьох ступінчатих терас, які звужувались до верху. На нижніх терасах саджали дерева, а на верхніх – кущі і квіти.

Також в Ассиро-Вавилонській культурі існував широкий парк, створений ассирійським царем Саргоном ІІ у 8ст. до н.е. поблизу міста Хорсбада. В ньому були висаджені дерева, завезені з інших країн: кипариси, кедри, платани, верби, тополі, самшити, деякі плодові. Існували також і парки для полювання і прогулянок верхи. Ці парки є праобразами лісопарків.

 

1.2. Єгипет

В Єгипті разом з розвитком  містобудівництва, архітектури і  рослинництва розвивалось і садівництво. В Древньому Єгипті сади в ландшафтному дизайні формувались згідно до певних принципів:

1. Регулярний план (включає використання симетрії, тобто осьова побудова композиції)
2. Формуються замкнуті композиції:

• Водойми – головна частина саду

• Ритм використовується як композиційний прийом
• Алейні і рядові посадки
• В асортименті рослин використовують екзотичні.

При палацах, храмах  і  житлових будинках заможних власників  створювались сади. Древньоєгипетські  сади характеризувались органічним об’єднанням релігійних, утилітарних і естетичних функцій.

 

1.3. Древня Греція

В Древній Греції садове мистецтво пов’язане із завойовницькими походами Олександра Македонського. В древнє грецький дизайн було включено азіатське садове мистецтво.

Древня Греція характеризувалась  такими типами озеленення, як геррони (священні рощі), філософські сади і  приватні сади. Геррони мали лише меморіальний характер: скульптури, архітектурні споруди, лісові масиви з джерелами. Священні рощі з часом перетворились на спортивні парки. Для учбових бесід створювали філософські сади. Міські площі засаджували рядовими посадками біля доріг. Приватні сади мали утилітарний характер, квіткові рослини – їх основні озеленювачі.

Сади в ландшафтному дизайні Древньої Греції були суворо пропорційними. Для їх створення  використовували принципи рівноваги, ритму і симетрії. В древньогрецьких садах, на відміну від Єгипту, використовували терасування. На терасах висаджували великі дерева, квіти, робили фонтани. Тут використовується більш вільна композиція, декоративність, нагромадження зелених мас, виті драбини, багато прикрас.

 

 

 

1.4. Древній Рим

Садово-паркове мистецтво  в Древньому Римі процвітало  з 1ст. до н.е. до 1ст. н.е.. Цьому розквіту сприяв м’який клімат, наявність великої  кількості води, гів, будівельного матеріалу, багатої флори.

Тут формуються такі сади, як священні рощі, соціальні сади, сади при віллах, сади-іподроми, сади-перестили. В житлових будинках були внутрішні двори, оточені колонадою. Вони оформлялись квітами, кущами, скульптурами, постачались водою. Більшість садів знаходилось на терасованих схилах, їх прикрашали квітами, скульптурами, різноманітними архітектурними спорудами і фонтанами. Саме в ландшафтному дизайні Древнього Риму з’явились перголи, алеї, топіарне мистецтво (фігурне підстригання кущів і дерев).

 

1.5. Арабська  Іспанія

Характер іспано-мавриканського саду – це простота планування і індивідуальність рішень. Основний мотив саду – вода. В регулярному плануванні обов’язково присутній внутрішній дворик (патіо). Організовуються видові точки, оформлюються аркади. Рослини екзотичні, які відповідають кліматичним умовам (мандарини, кипариси, апельсини, олеандр). Вони висаджувались вільно, зазвичай не підстригались. Газон не використовувався через жаркий клімат, територія оформлювалася декоративним мощенням – це один з основних елементів саду в Арабській Іспанії.

 

1.6. Середньовіччя

Садово-паркове мистецтво в середньовіччі – невеликі саду при монастирях і замках. В монастирських садах вирощували декоративні і лікарські рослини. Планування регулярне, обов’язково присутні фонтан і басейн. Сад в основному ділився на чотири частини (доріжками). В центрі перетину доріжок висаджували троянди і встановлювали хрест Ісуса Христа. Феодальні сади влаштовували всередині території замків. В садах вирощували квіти в клумбах, влаштовували алеї, обвиті виноградом, вирощували яблука, влаштовували розарії. В великих замках влаштовували великі сади, які називались прато. Тут також з’являлись декоративні елементи – перголи, трельяжі, квітники тощо.

З’являлись сади-лабіринти, ботанічні сади. Сади-лабіринти почали своє формування в монастирських замках, а потім розповсюдились і в майбутньому – в регулярних і пейзажних парках. Ботанічні сади почали створювати під час появи перших університетів.

 

1.7. Епоха Відродження

Садово-паркове мистецтво  Епохи Відродження характеризується планувальною і композиційною єдністю. Італійський сад – це цілісний художній витвір. В ньому гармонійно поєднуються природа і мистецтво. Садам італійського Ренесансу  характерні загальні риси, які використовують в ландшафтному дизайні:

1. Сади розміщені на  терасах, зв’язаних між собою драбинами.

2. Вода є основою  садів Епохи відродження.

3. Використовуються широколистяні  дерева: платани і дуби, іноді  кипариси. Також використовують  листопадні і плодові дерева, маслини. Тут з’явився новий прийом – боскет.

4. Регулярні італійські сади замкнуті. Їх регулярність не жорстка. Сади пишні і багаті в міру

5. Враховуються кольори і колористика саду.

 

1.8. Франція,  ХVІІ ст.

Відбувається формування садів у стилі бароко. Їх планування просте, але вони багато прикрашені квітниками. Із квітів створюються гарні партери – бродери. Лісові масиви використовують для їзди верхи і полювання. Регулярний стиль садово-паркового мистецтва значно вплинув на створення садів у майбутньому.

 

1.9. Англія, ХVІІІ ст.

В Англії вже переважає  розвиток пейзажного парку. Цьому сприяє м’який клімат і вологість: створюються великі луки, прикрашені групами дерев і кущів. Луки відіграють роль пасовищ для овець.

В Англії відмовляються  від регулярного стилю при  створенні садів, удосконалюють  пейзажні парки. Їх основа – це природність. Влаштовують групові посадки дерев і криволінійні доріжки, водойми зі звивистими берегами. Використовують малі архітектурні форми. Також іноді використовують фонтани.

Пейзажні парки мають свої принципи побудови – в них підкреслюється природна краса ландшафту, вільне планування, всі елементи парку підпорядковуються одному стилю.

 

1.10. Західна  Європа, США в ХІХ-ХХ ст.

В цей період вже і  у Франції створюються пейзажні парки. Головна їх перевага – це рослинність. Сади збагачуються новими деревами і кущами. В США ж навпаки відбувається занепад художнього смаку. Тут створюють квіткові глобуси, килимові клумби і сонячні годинники, які не пасують до природності пейзажного парку.

В Древній Росії сади загалом  носили утилітарний характер: в основному місце виділяють городам, плодовим деревам, але з часом почали з’являтися декоративні дерева. Водойми влаштовували для риболовлі, купання, поливу.

За Петра І російське садово-паркове  будівництво переходить на створення  класичного регулярного саду в ландшафтному дизайні. Регулярні сади в Петербурзі будують іноземці. А в 1710р. в Росії створюється Садова контора. Вона займається закупівлею рослин закордоном для будівництва парків Москви і Петербурга.

 

 

 

1.11. Китай і  Японія

Ландшафтний дизайн Китаю, Японії та Кореї відрізнялись від європейського. Їх відношення до природи завжди було пов’язано з релігією і філософією.

Садове мистецтво Китаю розвивалось  в напрямі пейзажного стилю. На півночі  Китаю розвивались великі сади, а  на півдні – малі. Але деякі риси всіх садів характерні. Обов’язкова частина саду – водойми. Їх дуже багато, довкола розміщують палацові будівлі. Тут використовуються і паркові споруди – альтанки, платформи, мости, веранди, галереї. Яскраво пофарбовані споруди відтіняють зелень парків. Рослини дуже різноманітні: тут використовують і хвойні (сосни, смереки та ін.), і листові (клен, дуб китайський, кедр та ін.), і плодові (слива, груша, вишня та ін.) дерева. Багато гарних рослин і квітів. Скульптури в оформленні використовують рідко, в основному каміння. Ними оформлюють береги водойм, кам’яні сади.

Японський сад також  формується в пейзажному стилі. Типи японських садів – це плаский  та гірний сади. Невід’ємною частиною цих садів є вода і каміння. Вода присутня в якості водойм і водоспадів, каміння організовує пластичний простір саду. В „сухих” садах роль води відіграють пісок і галька. Рослинність в японських садах дуже різноманітна. Активно використовують садові споруди: ослони, огорожі, мости, ворота, кам’яні світильники. Характерна риса саду – японська символіка.

 

1.12. Ландшафтна  архітектура сьогодення

Ландшафтна архітектура  – гілка містобудівництва, яка  відповідає за архітектуру відкритих  площ. На відміну від садівництва  і городництва ландшафтна архітектура не має наміру щодо сільськогосподарських робіт і наслідує перш за все естетичні цілі, а також цілі озеленення міст. Витвори мистецтв ландшафтної архітектури можна поділити на ті, що створені в дусі ландшафтного дизайну, садово-паркового мистецтва або лабіринтів. В будь-якому випадку дизайн ландшафтної архітектури має велике значення.