София Киевская и София Новгородская

Міністерство освіти та науки  України

Полтавський Національний Технічний  Університет

ім. Ю. Кондратюка

Кафедра дизайну архітектурного середовища та містобудування

 

 

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

«Софія Київська та Софія Новгородська»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи 203-А

Федорова С. С.

Керівник: Руденко М. К.

 

 

 

 

 

Полтава 2013

 

Вступ

Кожен народ має свої національні святині, що уособлюють споконвічний незгасний осередок його духовності. Проте для України — це у першу чергу Київська Софія, яка втілила у собі тисячолітню історію нашої держави, синтезувала релігійні, суспільно-політичні і естетичні відчуття народу. Собор народжений часом християнізації Русі, що ознаменувала кульмінаційний етап у кар'єрному зростанні на величезних обширах Східної Європи могутнього слов'янського державного утворення.

У східньому християнському світі кафедральні Софійські храми були атрибутом суверенної державності, тому своїм величним чином, архітектурними формами і художнім рішенням св. Софія маніфестувала появу на світовий арені нової християнської Русі. Представляючи собою архітектурний символ цієї держави, її палладіум. Київська Софія була для Русі-України тим що й було святилище Аполлона в Дельфах для давніх греків, Єрусалимський храм для іудеїв, храм Воскресіння Христового у Єрусалимі для християн. І як головні сакральні будівлі старовини собор св. Софії став духовним, політичним і культурним центром Русі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Софійський собор у  Києві

Собор святої Софії (Софійський Собор) — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Був однією з головних святинь Східної Європи та центром православної Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря, що перетворений сьогодні на державний архітектурно-історичний заповідник "Софійський музей".

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного  центру.

Історія Собору

Софіївський собор  був закладений у 1037р. князем Ярославом  Мудрим. За легендою, храм був возведений саме на тому місці, де князь отримав  перемогу над язичниками печенігами. Це був один з перших( а точніше  другий) на Русі храм, споруджений із каменя. Більше 10 років будували та прикрашали споруду візантійські і  місцеві майстри. Тільки в 1049р. Київський  митрополіт Феопемпт освятив величну  споруду. Софія Київська стала головним храмом країни-тут Ярослав заснував першу на Русі бібліотеку, тут вівся  часопис, переписування та переклад книг, проводилися церемонії восходження  князів на Київський престол, прийоми  послів, також тут знаходились  усипальниці великих князів. 

Навколо Софійського собору — центральної споруди Ярославового міста — стояли кам'яні храми, боярські палаци, житла городян, а  подвір'я митрополії було огороджено муром. До наших днів з XI століття збереглися лише Софійський собор і руїни  Золотих воріт- парадного в'їзду в древній Київ.

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима. За свою багатовікову історію собор пережив навали ворогів, пограбування, часткові руйнування, ремонти і перебудови.

Конструкції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За типом Софійський собор  у Києві – це п'ятинефний хрестовокупольний  храм із хрещатим підбанним простором  та анфіладами бокових нефів, що його оточують.

З трьох боків Софійський собор оточують два ряди відкритих  галерей – двоповерхова внутрішня  й одноповерхова зовнішня, утворена рядами підпружних піварок-аркбутанів. Згодом, очевидно у ХІІ-ХІІІ ст., зовнішню галерею було надбудовано. Із заходу до собору, між зовнішніми галереями, прибудовано дві вежі, в яких широкі сходи вели на другий поверх – „піл”. Дуже цікаві дві світлі зали на другому поверсі, які призначалися для князя та його ближніх.

Композиція

Головний архітектурний  ефект споруди полягає в її складній і разом з тим надзвичайно гармонійній композиції. Відкриті арки галерей неначе зв’язують споруду з довколишнім середовищем. Їх ритм пов’язаний із декоративними нішами, що прикрашають фасади, напівциркульними арками вікон, дверних отворів і, нарешті, завершеннями куполів. Складність композиції нарощується знизу вгору й з краю в центр. Собор завершується тринадцятьма банями, з яких головна, найбільше оздоблена, - центр усього художнього задуму споруди.

Композиція Київської  Софії має динамічний характер не тільки зовні, де він підкреслюється ритмом різномасштабних елементів, а й усередині, де численні, трохи  затемнені аркові анфілади контрастують з високим і світлим під  банним простором. Значну роль у композиції центрального простору відіграють урочисті трифоріуми з потрійними аркадами, якими завершується рукави архітектурно-просторового хреста.

 

Мозаїки та фрески (внутрішнє оздоблення храму)

В архітектурно-художньому задумі собору виняткову роль відіграє синтез мистецтв. Мозаїки та фрески багатокольоровою гамою вкривають  стіни, стовпи, склепіння, арки й куполи собору. Барвисті зображення й орнаменти  з блискучим золотим тлом мозаїк у центральній частині храму  вдало поєднуються з легкими  тонами фрескового розпису, що прикрашає  боки центральної частини, бічні  нефи, галереї, приміщення другого поверху  й башти собору. У Софійському соборі мозаїки прикрашали лише центральну частину споруди, передусім вівтар. Інтер’єр оздоблювали головним чином фресками, які не потребували дорогих матеріалів, були простішими у виконанні і разом з тим справляли величезний художній ефект.Стилістично фресковий розпис Київської Софії близький до мозаїк, усі майстри працювали за єдиним художнім задумом і, мабуть, серед них були й такі, що могли виконувати мозаїки, і фрески. Складання програми розпису фресок та мозаїк було відповідним завданням. По-перше, враховувалися вимоги замовника, який часто сам безпосередньо брав участь в обговоренні композицій. По-друге, тут діяли церковні канони й правила, від яких відступити було неможливо, по-третє, ця програма розробляла, художні проблеми і, головне, композицію розпису в цілому. Побутує думка, що роботою по складанню програми розписів київського Софійського собору керував просвітер князівської церкви при Берестовському палаці, а згодом – київський митрополит Іларіон, який був довіреною людиною Ярослава Мудрого.

У Софійському соборі, було здійснено три цикли зображень: перший, що трактує євангельські легенди, другий – біблійні легенди і третій – житійний, присвячений головним чином „чудесами” покровителів князівського роду – святим Георгію, Ганні та архангелів Михаїлу.

Розпис Київської Софії  читається зліва направо і  зверху вниз, як книга. На склепіннях собору були зображені сцени з легендарного життя Христа: „Різдво,” „Стрітення”, „Преображення” та інші, які до наших  днів не дійшли. Під склепінням, в  за коморах, збереглися сцени з пізніших євангельських подій: „Суд над Христом”, „Розп’яття” тощо. Нижче, на стінах, - сцени з євангельських легенд після „воскресіння” Христа: „Зішестя в пекло”, „Увірування Фоми”  та інші. З цього циклу найцікавіша  композиція „Послання учнів на проповідь”, що натякає на недавнє прийняття  християнства на Русі. Всі постаті  композиції виконано приблизно в  одному масштабі, лише Христос більший  за інші. Композиції майстерно вписані  в площині півциркульних закомар  та ділянки стін. Фрески виконували першокласні досвідчені митці, про  що свідчать чіткий рисунок, стримана, але тонко підібрана гама.

Художній ефект підсилюють барвисті килими мозаїчних підлог, різьблені мармурові окраси перед  вівтарної перегорожі, мармурові  пороги та довірки отворів, різьблені  шиферні плити, що оздоблюють парапети другого поверху.

Мозаїка «Євхаристія». Фрагмент.

 

Головний купол. Схема  розміщення мозаїк.

Мозаїка "Христос Вседержитель". Головний купол Софійського собору

 

 

 

Головний вівтар. Схема  розміщення мозаїк.

Мозаїка Архангели. Фрагмент. .              

Мозаїка "Євангеліст Марк". Фрагмент.

Фрагменти Мозаїки "Севастійські мученики"

Мозаїка "Оранта". Головний вівтар Софії Київської

Різьблене оздоблення

В оздобленні давньоруських  храмів Х-ХІ ст. значну роль відіграє різьбярство. Давньоруські скульптори – „камяносечці”, розробляли орнаментальний рельєф, архітектурні деталі та оздоби, що прикрашали християнські храми й князівські палаци. В цих видах оздоблення давньоруські майстри досягли високої досконалості.

Для різьбленого оздоблення монументальних споруд у Київській  Русі вживали два матеріали –  мармур та рожевий шифер. Мармуру  на Русі не було, його привозили здебільшого  з острова Проконнесу в Мармуровому  морі, де в той час знаходився відомий на весь світ центр по видобуванню  та обробленню мармуру. З Проконнесу привозили і готові вироби з мармуру  – колони, капітелі. Мабуть, з Проконнесу везли на Русь і мармурові саркофаги, в тому числі – відомий саркофаг Ярослава Мудрого, що стоїть у Софійському  соборі. Різьблені проконнеські мармурові  вироби служили взірцями для київських  майстрів, які спеціалізувалися на іншому, суто руському матеріалі –  овруцькому рожевому шифері. Під Овручем  здавна зводилися численні майстерні  по виготовленню з шиферу різноманітних  виробів. Рожевий шифер добре  колеться на плити й прекрасно  ріжеться. Це – чудовий матеріал для підлог, карнизів, парапетів, вівтарних  перегородок, що їх ставили в ті часи замість іконостасів.

Винятково цікаві орнаменти  на шиферних плитах київського Софіївського собору, що утворюють парапети другого  поверху. Кілька їх ще й досі збереглося. Кожна плита – окрема композиція. Основний орнаментальний мотив - це плетиво, вписане в кола та ромби. В колах  – розетки, о нагадують стародавні слов’янські сонячні знаки, стилізовані  квіти, вінки. Над портретом дочок  Ярослава плита, в центрі якої геральдична  фігура орла. На плитах, що відгороджують  південну аркаду, бачимо то дрібний  сітчастий орнамент, то вишуканий  візерунок з плетива, то перевиту стрічками решітку з зображеннями раків та риб – карасів, пліток, лящів, окунів. Антропоморфні мотиви в розкішному різьбленому вбранні Київської Софії відсутні.

Архітектурно-художній образ  Софійського собору вражає своєю  досконалістю й не поступається перед  найвидатнішими тогочасними спорудами  світу.

Цікаво відзначити одну особливість  Софійського собору. За розмірами  він не такий уже й великий. Проте винятково вдала композиція різномасштабних елементів створює  враження грандіозності споруди.

Імена будівничих Київської  Софії невідомі. Але майстри, що будували Софійський собор у Новгороді, залишили свої автографи на стіні башти. Це були Крол, Ніжко та Якимя. Не виключена можливість, що вони приїхали в Новгород з групою майстрів, які щойно закінчили будувати Київську Софію.

Київський Софійський собор  став зразком ще для двох видатних давньоруських будівель: Софійського  собору в Полоцьку (1044-1066 рр.) та Софійського  собору в Новгороді (1045-1052 рр.). Незважаючи на багато самобутніх рис, в них ясно простежується київський прототип. Обидві споруди в подальшому мали величезний вплив на розвиток архітектури в північних і західних руських землях.

В цілому даний архітектурний  комплекс цікавий, самобутній і потребує глибокого подальшого дослідження  і пошани.

 

 

 

Софійський собор  у Новгороді

Історія Собору

У 1044р  за князя Володимира , сина Ярослава мудрого почалося в  Новгороді будівництво стін кремля , який називався дитинцем .

У 1045- 1050рр  в центрі дитинця  починається будуватися перша кам'яна  будівля Новгорода , пам'ятник російської архітектури XI століття - Софійський собор , який всього на кілька років молодший київської Софії .

Будувався Софійський собор , коли в Новгороді ще була сильна влада князя . У середині ХІІ століття собор став головним храмом Новгородської  республіки.

У Ризниці собору протягом століть збиралися чудові вироби срібників , золотарів , вишивальниць . Все, що робилося дивовижного в Новгороді  чи привозили із заморських країн , все йшло до Софійського собору .Тут  також зберігалися шати священнослужителів з ​​дорогих тканин , шиті перлами  і прикрашені дорогоцінними каменями.

Бібліотека Софійського  собору , що знаходиться на другому  поверсі , була однією з найбагатших  книжкових скарбів Древньої Русі. У ній зберігалися літописи , збірники законів , склепіння грецьких і латинських авторів , твори найдавніших російських письменників , а також древній  список «російської правди». З ХII ст . При Софійському соборі вівся Новгородський літопис , який відображав найважливіші події життя міста.

Софійський собор був  релігійним і політичним центром  Новгорода. Тут приймали іноземних  гостей , великокнязівських послів , вирішували важливі державні питання. Іноді біля стін Софії збиралося  віче.