Архітектура модерну

12. Архітектура  модерну

Основний принцип  архітектури, як сформулював його ще римський архітектор Вітрувій: корисність, міцність, краса, в модерні реалізувався так, що на перше місце виходила краса, спираючись на зручність ("корисність"). В минулому люди не надавали особливого значення зручності.

Архітектори модерну  висунули функціональність, корисність як етичну основу нового стилю. Нефункціонально  проектувати — значить діяти  аморально. Не можна вирішувати художні  завдання, відволікаючись від задоволення  практичних потреб. Комфорт та зручність в організації простору — перш за все. Тому в модерні з'являється новий принцип зведення будинків, "зсередини назовні". Спочатку планується внутрішній простір, що формує зовнішній вигляд будівлі.

Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним в стилі модерн стала організація інтер'єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб'ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Для модерну  характерна стилізація. Модерн зробив принципово можливим включення до своєї  художньої системи будь-яких ретроспективних  форм. Звертаючись до форм минулого, модерн застосовує їх в новому контексті, підкреслюючи одні та обминаючи інші деталі, абсолютно не піклуючись про історичну вірогідність. Його цікавить загальне, а не вірогідність деталі, як це було в еклектиці XIX століття. Зберігаючи загальні особливості образу інших епох, модерн трансформує їх згідно зі своїми художніми смаками, виявляє шляхом перебільшення, гротеску близькі собі риси.

Модерн запропонував нові принципи ансамблевості в архітектурі. Якщо раніше ансамблевість розумілася як використання споріднених стильових  форм, то для архітектора модерну головним засобом включення будинків до міського середовища стає узгодженість масштабів, ритміки, подібність об'ємів та силуетів існуючої та нової забудови, тобто принцип просторових взаємозв'язків, принцип живописно-ритмічної композиції.

Важлива роль у формотворенні  модерну відводилась пластичності. Архітектори намагались у формах будинків знайти образ, адекватний духовним спрямуванням людей своєї епохи. На естетику нової архітектури вплинули властивості залізобетону набувати будь-якої форми. Нове розуміння пластичності для модерну полягає в тому, що воно характеризує не стільки декор, як це було раніше, скільки ліплення самих архітектурних мас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14. Архітектура Постмодернізму

Стиль в архітектурі, що виник в 60-80-і рр. ХХ ст. і пов'язаний з радикальною переоцінкою цінностей авангардизму. Утопічні устремління авангарду змінилися самокритичнішим відношенням мистецтва до самого собі, війна з традицією - співіснуванням з нею, принциповим стилістичним плюралізмом. Постмодернізм, відкидаючи раціоналізм «інтернаціонального стилю», звернувся до наочних цитат з історії мистецтва, до неповторних особливостей навколишнього пейзажу, поєднуючи все це з новітніми досягненнями будівельної технології. У цій ситуації колишнє протистояння традиції і авангарду втратило свій сенс.

Зародження цього  напряму відбулося в США. Завдяки еміграції майстрів модернізму в цю країну в 1930-1940-і рр., його розвиток тут виявився безперервним і досяг апогею в 1950-і рр. Так, в Америці накопичилася найбільша емоційна втома від модернізму і протест проти нього став особливо різким, що привело до створення ідеології і практики постмодернізму.

Вперше обґрунтування  нової концепції було представлене в монографії професора історії архітектури Йєльського університету Роберта Вентурі в 1966 р. «Складність і суперечності в архітектурі». Він побачив в архітектурі не тільки «машину для житла» Ле Корбюзье, але необхідність складності, що «спирається на все багатство і багатозначність сучасного досвіду, включаючи і досвід, властивий мистецтву». При цьому він пропонував зберегти функціонально-конструктивну основу будівлі, але накласти на неї декорацію, красномовну і суперечливу, узяту з будь-якого архітектурного стилю.  
Але було б невірно обмежувати суть нового руху одним лише ностальгічним зверненням до історичних формам минулого, хоча воно зіграло велику роль в становленні нового стилю, названого його теоретиками постмодернізмом.

Головне, що спробували архітектори постмодернізму повернути  в архітектуру, - це втрачену в ній багато десятиліть тому образність, що робить її не просто процесом створення просторових структур, а видом мистецтва. Архітектори постмодернізму спробували внести до архітектури ще і інші закони, окрім функціональної відповідності і максимального спрощення основних форм — вигадку, фантазію, театральний ігровий момент, складні образні асоціації. Ще одна якість, яка відрізняє архітектуру постмодернізму, особливо в європейських країнах — це усвідомлене бажання пов'язати нові споруди з історичним міським оточенням, не зіпсувавши його новими включеннями, відчути міський контекст майбутніх споруд. Іноді цей напрям постмодернізму називається контекстуалізмом.