Клонування і його можливості

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Географічний  факультет

Кафедра географії

 

 

 

 

Семінар на тему:

« Клонування і його можливості»

 

 

 

 

 

 

                                                                           Виконав:

                                                                                                   студентка 41 групи

                                                                                    Бубела Аліна

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк-2011

1. Історія виникнення  генетичної інженерії та клонування

Генна інженерія – це комплекс технічних прийомів перенесення в структуру клітини живої істоти деяких видів генетичної інформації, якої попередньо там не було. ДНК, як відомо, – це спадковий матеріал усіх організмів, за винятком деяких вірусів, для яких таким матеріалом є РНК. Послідовно ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо гени – структури, що співдіють між собою. Ген – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Сукупність усіх генів даної клітини або організму складає його генотип. Генна інженерія – це штучне створення “бажаних” мутацій та рекомбінацій. По суті, генна інженерія полягає на “вирізанні” з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму.

Творцем генетики вважають Г. Менделя, який 1866 року першим описав основні  закони успадковування. 1905 року В. Батесон  своїми дослідженнями підтвердив обсервації Менделя і назвав нову науку генетикою. В 30-х роках ХХ ст. розвинулася хромосомна теорія спадковості Т. Моргана, а також дослідження над мутаціями генів. Молекулярна генетика доводить до розшифрування генетичного коду. 1956 року було повторно відкрито хромосоми людини як фундаментальні структури й носії генетичного матеріалу. 1965 року було здійснено злиття клітин людини з клітинами миші з переміщенням генів у хромосоми людини. Саме тоді Хотчкін вперше ввів поняття генетичної інженерії.

1967 роком датують початок використання  методів генетичного пренатального  діагнозу. 1970 року було синтезовано  перший штучний ген. 1971 року –  одержано гібридну (рекомбіновану) ДНК. 1981 року завдяки клонуванню народилися перші миші.

Результати досягнень генної інженерії: можливість ідентифікації патологічних генів, розробляння молекул, важливих для людини, що дало змогу використовувати  їх на широкому рівні (інсулін, гормони росту, вакцини); створення рослин і тварин із особливими ознаками. Отож, маємо такі цілі генетичної інженерії: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна).

Генна інженерія робить можливою генну  терапію. Її завдання – “розшифрувати” людський геном, тобто пізнати повну інформацію на тему спадкового оснащення людини. На сьогодні відомо, що багато хвороб має спадкову основу. Щоб їм запобігти або лікувати, необхідно пізнати генотип людини. Генна терапія – це введення до людського організму або клітини гена, тобто фрагмента ДНК, з метою попередження або лікування патологічних станів. Генетичні маніпуляції несправедливі, коли редукують людське життя до ролі предмета, коли при цьому забувають, що мають справу з особою розумною і вільною.

Генетики аж ніяк не зупиняються  на лікуванні, а, посилаючись на свободу  наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу надлюдей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється на євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати того, що ці відкриття можна використати для селекції ембріонів, що полягає в елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або патологічні генетичні риси. Такою була, між іншим, ідеологія гітлеризму. Небезпечна й “сімейна євгеніка”, коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться “поліпшити” генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, на якому мають ґрунтуватися генетичні втручання.

2. Клонування. Досягнення  чи небезпека?

У природі є два способи розмноження: безстатевий та статевий. Агрономи добре знають, що прищеплюючи бажані сорти плодів на прищепу, отримають гарний сорт яблук, груш або інших культур. Ось це й є клонування. Створення подібного роду дослідів у тваринному світі було донедавна для людини incognito, але ось у 60-х роках ХХ століття один з дослідників спробував взяти ядро з клітини кишківника дорослої жаби і помістити його в запліднену ікринку, вилучивши з неї її вроджене. Сенсаційно було побачити вирощену живу жабку, за своїми спадковими ознаками аналогічну до тієї, з кишківника якої було взяте ядро. Ось і з цього все і почалось.

Доведено, що таким способом можна  створювати не тільки тварин, а органи людини, та й саму людину. Люди у нашому часі не проти склонувати навіть самого Ісуса Христа. Та все-таки цей винахід, що кілька десятків років тому штовхав учених до початку масового тиражування живих організмів, сьогодні змушує адекватно та обдумано підійти до цієї проблеми. І не даремно. Адже хіба не попереджував Ейнштейн уряд США про небажаність застосування атомної бомби і всі небезпеки, породжені з розщепленням ядра? Чому тоді й досі не забуваємо трагедію в Хіросімі чи Чорнобилі? Чи даремні були побоювання радянського академіка А. Сахарова про завчасні викрики радості під час створення водневої бомби? Людина творить, а потім роздумує над тим, що вона зробила. Побачити гордому вченому недопрацьовані сторони чи передбачити можливості негативного застосування його винаходу - рівнозначне пониженню його особової гідності. Та повернемось до клонування. Церква не даремно засуджує усі спроби клонування людини, бо гласить про разючу відмінність її від тварини. Крім того, що людина-клон матиме чималі проблеми з імунною системою і буде постійним відвідувачем лікаря, це буде зовсім іншою особою і від тієї людини, котра мала б дозріти з яйцеклітини, і від тієї, з котрої взято ядро, хоч ззовні виглядатиме близнятком із нею. Подумаймо, як почуватиметься вона, коли зрозуміє, що на її місці мав бути хтось інший, а існує вона завдяки витісненню та вбивства іншої особи?

Клонування торкається не тільки медико-біологічних експериментів, але й області людської душі та моральних норм. Та це лише кілька прогнозів такого заходу. Увесь інший "букет" проблем постане перед нами після вирощення людини-клона, а це буде незабаром, бо ланцюгова реакція почалась зі схвалення парламенту Великобританії про дозвіл клонування людських ембріонів, так і стартом приватної корпорації у США Clon-Aid, котра почала перше клонування людини.

3. Клонування зникаючих  тварин

Повідомленнями про клонування все нових і нових представників  тваринного світу здивувати як учених, так і обивателів уже досить важко. Проте повідомлення про вдале завершення робіт із клонування буйвола все-таки зацікавило наукову громадськість. Адже в даному випадку йшлося про імплантацію звичайнісінькій корові заморожених клітин загиблого в зоопарку горбатого бізона, одного з останніх представників виду дикої фауни бамбукових джунглів Індії та Бірми. Щоправда, не зовсім звичайним був сам зоопарк.

У Центрі відтворення рідкісних і зникаючих видів тварин, що міститься в Сан-Дієго, давно вже готуються до експериментів з клонування не тільки вимираючих, а навіть і вимерлих тварин. Зокрема, у розпалі підготовка до клонування іспанського гірського цапа, останній відомий науці представник яких загинув у цьому ж зоопарку рік тому під зваленим буреломом деревом. Його заморожені клітини імплантуватимуться звичайній альпійській козі. Роберт Ланца, віце-президент массачусетської фірми Advanced Cell Technology, яка й здійснює всі ці експерименти, уже всерйоз замислюється над клонуванням мамонта, залишки якого були виявлені торік у Сибіру в крижаній брилі, вік якої сягає 20 тисяч років. У цьому випадку на роль сурогатної матері шукають слониху.

Хоча Ноа (а саме так назвали  клонованого бізончика) прожив лише два дні й помер від звичайної  бактеріальної інфекції, експеримент  усе ж визнаний вдалим, оскільки під час його проведення була підтверджена принципова можливість використання як сурогатних матерів самок інших видів. З іншого боку, цей черговий успіх лабораторної науки наближає до людства загрозу

4.Технологія

Технологія клонування в  наш час ще не повністю є відшліфованою. І тут постає немало як теоритичних, так і суто практичних питань. Проте  вже сьогодні є методи, що дозволяють із певною мірою впевненістю сказати, що загалом питання технології вирішене.

Одним із найефективніших  методів клонування виявився метод "переносу ядра". Саме він і  був застосований при клонуванні вівці Доллі у Великобританії - організму, який прожив достатню кількість років, щоби говорити про успішність експерименту. На думку вчених, така методика є поки що найкращою серед тих, які ми маємо, щоби приступити безпосередньо до розробки методики клонування людей.

Іншим, обмеженішим і проблематичнішим є метод партогенезу.

Так звана технологія "розщеплення  ембріона", хоч і повинна давати генетично ідентичних між собою організмів, проте не може забезпечити їх ідентичності із батьківським організмом, і через це технологією клонування не вважається і як можливий його варіант не розглядається.

5. Типи клонування людини

Репродуктивне клонування людини

Репродуктивне клонування людини передбачає, що індивід, який народився у результаті клонування повинен отримати ім'я, громадянські права, освіту, виховання, тобто все те, що отримують інші повнозначні громадяни держави.

Репродуктивне клонування людей  зустрілося із великою кількістю  етичних, релігійних, юридичних проблем, що на сьогоднішній день не мають конкретного вирішення. В більшості країн світу репродуктивне клонування заборонено законом.

Терапевтичне  клонування людини

Терапевтичне клонування людини передбачає, що розвиток ембріона закінчується через 14 днів, використовується для отримання стовбурних клітин з ембріону.

Законодавці багатьох країн бояться, що легалізація терапевтичного клонування може призвести до переходу його у репродуктивне. Проте у деяких державах воно є дозволеним, для прикладу Великобританія.

6. Біологічна безпека

Обговорюються проблеми біологічної  безпеки клонування людини, зокрема  довготривала непередбачуваність генетичних змін, небезпека витіку технологій клонування до різних кримінальних, міжнародних терористичних структур.

7. Релігія і клонування

У Ватикані Папа Римський прийняв 7 нових смертних гріхів, серед яких є "маніпуляції на генному рівні"

8. Закон і клонування

Питання про клонування людини викликало низку протестів, як зі сторони церкви, так і на законодавчому  рівні. В 1997 році ЮНЕСКО прийняла Загальну декларацію, яка забороняє клонування людини та передбачає суворий контроль держави над усіма дослідженнями в цьому напрямі. Ті або інші форми заборони клонування застосовують Німеччина, Іспанія, Данія, Великобританія, Італія, Франція, Швеція, Нідерланди, Бельгія, а також Японія, Австралія та інші країни.

Близько 27 країн Європи підписали  „Додатковий протокол про заборону клонування людини до Конвенції Ради Європи „Про права людини та біомедицину” 1997 року. У преамбулі Додаткового протоколу відзначається, що “інструменталізація людських істот шляхом навмисного створення генетично ідентичних людських істот є несумісною із гідністю людини і, таким чином, становить зловживання біологією та медициною”. За повну заборону усіх досліджень, пов'язаних з можливістю клонування людини, висловилася наукова рада при міністерстві освіти Японії. Аналогічною є позиція офіційного Вашингтона. Найкатегоричнішою є церква. Наприклад, Ватикан не раз наголошував на цілковитій неможливості втручання в акт божественного творіння.

 

Список використаних джерел

1.Американцы клонировали человеческий эмбрион. - Является ли он живым человеческим существом? // Медицинское право и этика. - 2002. - № 1.- С. 64-66.

2. Введение в биоэтику: Учебное  пособие / Под общ. ред. Б.Г. Юдина, П.Д. Тищенко. - М., 1988.

3. Галлямова Ю.А., Яковлева Т.В. Правовая  защита репродуктивного здоровья  населения // Проблемы социальной  гигиены, здравоохранения и истории  медицины. — 2003. - № 3. — С. 22-25.

4. Горовенко Н. Клонування людини - межа, яку не слід переступати  ніколи // Ваше здоров'я. - 2003. - 17-23 січня.

5. Григорович Е.В. Суррогатное материнство:  за и против // Юрист. - 1999. - № 4. - С. 22-25.

6. Джочка О.П. Загальнотеоретичний  аспект правового регулювання репродуктивної функції // Медичне право України: проблеми становлення і розвитку: [Матеріали 1-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції. Львів, 19-20 квітня 2007 p.] / Упоряд. к. ю. н. Сенюта І.Я., Терешко Х.Я. - Львів: Медицина і право, 2007. -С. 127-133.