Анатомия человека

Периферична частина шкірного аналізатора представлена спеціалізованими нервовими закінченнями, розташованими в різних шарах шкіри, слизовій оболонці, сухожиллях, зв’язках та інших анатомічних утвореннях. Тактильні рецептори сприймають подразнення, що формують відчуття дотику, тиску. До цих рецепторів відносяться дотикові (мейснерові тільця) та пластинчасті (тільця Пачіні) тільця і дотикові меніски (диски Меркеля). Вони розміщені в епідермісі, судинах і глибоких шарах шкіри долонної поверхні кисті (особливо на кінчиках пальців), губах, сухожилках, очеревині, брижі кишок.

Температурна  чутливість – відчуття тепла і холоду. Теплові подразнення сприймаються тільцями Руффіні, холодові – колбами Краузе, які розташовані в сполучнотканинній основі слизової оболонки під епідермісом.

Больовими рецепторами є спеціальні вільні нервові закінчення, що знаходяться не тільки в шкірі, але й у м’язах, кістках і внутрішніх органах. Больові рецептори при певній силі подразнення викликають відчуття болю. Інформація від больових рецепторів іде по спиноталамічному шляху – через спинний мозок, зоровий горб в кору задньої центральної звивини.

Подразнення від рецепторів шкірної чутливості передаються  в кірковий кінець шкірного аналізатора, який знаходиться в задній центральній звивині.

Пропріоцептивний  аналізатор забезпечує сприйняття, передачу, усвідомлення пропріоцептивної інформації м’язово-суглобового чуття, а також відповідь на будь-яке зовнішнє подразнення. М’язово-суглобове чуття виникає у зв’язку зі зміною ступеня натягнення суглобової сумки, сухожилків і напруження м’язів. Завдяки м’язово-суглобовому чуттю формується уявлення про положення тіла і його частин у просторі, про зміну цього положення. Рецепторна частина пропріоцептивного аналізатора представлена пропріорецепторами ОРА. Від пропріорецепторів сухожилків, м’язів, кісток і суглобів інформація по пропріорецептивних шляхах надходить в область передньої центральної звивини кори великих півкуль або у мозочок.

Зоровий аналізатор. Периферична частина зорового аналізатора представлена оком, провідникова – зоровим нервом, центральна – корою потиличної ділянки великих півкуль (шпорна борозна).

Око складається з очного яблука і додаткових органів, які оточують його. Очне яблуко розміщене в очній ямці. У ньому розрізняють передній (найбільш виступаюча точка рогівки) і задній (латеральніше від місця виходу з очного яблука зорового нерва) полюси. Вісь, проведена між двома полюсами, називається зовнішньою. Внутрішня вісь ока – це вісь, проведена від задньої поверхні рогівки до сітківки. Якщо внутрішня вісь довша, то промені світла після заломлення збираються у фокусі спереду сітківки (короткозорість), якщо коротша – позаду сітківки (далекозорість). Зорова вісь – вісь, проведена від переднього полюса до центральної ямки сітківки. Стінка очного яблука утворена трьома оболонками: зовнішньою, середньою, внутрішньою. 

Зовнішня оболонка – фіброзна, виконує захисну функцію, в ній розрізняють велику задню частину – склеру, і меншу передню частину – прозору, безсудинну рогівку. Передня поверхня рогівки опукла, задня – увігнута.

У середній судинній оболонці є три відділи: райдужка, війкове тіло та власне судинна оболонка. Райдужка багата судинами, в центрі її є круглий отвір – зіниця. Основу райдужки утворюють м’яз – звужувач зіниці та м’яз – розширювач зіниці, що змінюють величину зіниці і виконують роль діафрагми для променів світла, що проникають в око. У райдужці міститься пігмент, від кількості якого залежить колір очей. Війкове тіло знаходиться за райдужкою; значну частину його складає війковий м’яз, який бере участь в акомодації ока. Власне судинна оболонка складається з трьох шарів судин, які забезпечують живлення ока.

Внутрішньою оболонкою очного яблука є сітківка – периферична частина зорового аналізатора, виконує світлочутливу функцію, складається з 10 шарів. Основними є фотосенсорні нейрони, біполярні та оптично-вузлові.

До фотосенсорних нейронів належать палички та колбочки. Палички – це рецептори сутінкового вечірнього бачення, світлочутливі, розкидані по всій сітківці, дають інформацію про контури предмета, його переміщення. Колбочки – це рецептори денного бачення, кольорочутливі, розміщені у жовтій плямі, вони дають інформацію про колір предмета, чітку його форму. Біполярні (провідникові) нейрони передають інформацію; аксони оптично-вузлових нейронів формують зоровий нерв. Задній відділ сітківки – дно очного яблука, має жовту пляму і сліпу пляму. Жовта пляма – місце концентрації колбочкоподібних клітин і найкращого бачення ока. Сліпа пляма – місце виходу зорового нерва з очного яблука, ця ділянка не чутлива до світла і не дає зорового відчуття. Ядро очного яблука – це прозорі середовища ока:

• кришталик – прозорий, безсудинний, вкритий капсулою;
• склисте тіло – розміщене позаду задньої стінки капсули кришталика;
• передня камера ока знаходиться між рогівкою і райдужкою, заповнена водянистою вологою;
• задня камера ока розміщена між райдужкою і кришталиком та зв’язкою (війковим пояском), заповнена водянистою вологою.

Ядро очного яблука виконує функцію оптичного апарата. До додаткових органів належать брови, вії, повіки, кон’юнктива (вистилає внутрішню поверхню повік і зовнішню поверхню очного яблука), м’язи ока.

Периферичною частиною слухового і вестибулярного аналізатора є орган чуття – присінково-завитковий орган, що міститься у внутрішньому вусі. Розрізняють зовнішнє вухо, середнє вухо, внутрішнє вухо.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Вушна раковина утворена хрящем, покритим шкірою, вона вловлює звукові коливання. Зовнішній слуховий прохід є продовженням вушної раковини, вкритий шкірою, в якій містяться залози, що виробляють сірку.

Середнє вухо складається з барабанної порожнини та слухової (Евстахієвої) труби, середнє вухо заповнене повітрям і відділене від зовнішнього барабанною перетинкою. Зовні барабанна перетинка вкрита шкірою, зсередини – слизовою оболонкою. Барабанна порожнина сполучається з порожниною соскоподібного відростка вискової кістки і знаходиться у піраміді вискової кістки. У барабанній порожнині знаходяться три кісточки: молоточок, коваделко, стремінце. Молоточок зростається з барабанною перетинкою і з’єднується з коваделком, а коваделко – зі стремінцем. Ланцюг слухових кісточок виконує дві функції: кісткове проведення звуку та механічну передачу звукових коливань до овального вікна присінка. Регулюють рухи кісточок два м’язи – м’яз – натягач барабанної перетинки і стремінцевий м’яз. Слухова труба лежить у м’язовотрубному каналі, з’єднує барабанну порожнину з глоткою.

Внутрішнє вухо – присінково-завитковий орган, або лабіринт, розміщується в товщі кам’янистої частини скроневої кістки між барабанною порожниною та внутрішнім слуховим ходом. Розрізняють зовнішній (кістковий) і внутрішній (перетинчастий) лабіринти. До кісткового лабіринту належать:

• присінок, на його медіальній стороні є внутрішній отвір водопроводу присінка; присінок утворює середню частину лабіринту, що з’єднується за допомогою отворів з півколовими каналами та каналом завитки;
• півколові канали, вони п’ятьма отворами відкриваються на задній стінці присінка, їх три – передній (верхній, сагітальний), задній (фронтальний), латеральний (горизонтальний). Кожний півколовий канал має 2 ніжки: просту і ампульну, яка має розширення – ампулу; прості ніжки переднього і заднього каналів зливаються в одну загальну ніжку;
• завитка, яка відкривається отвором на передній стінці присінка; завитка – це спіральний канал, який утворює 2,5 оберти навколо осі завитки. Вісь завитки – кістковий стержень, навколо неї закручується кісткова спіральна пластинка. В основі завитки знаходиться внутрішній отвір канальця завитки. Перетинчастий лабіринт лежить всередині кісткового, до нього відносяться:
• маточка, на внутрішній поверхні її є підвищення – статичні плями, це рецептори рівноваги при поступальних рухах; на цих підвищеннях лежать отоліти (мікроскопічні кристалічні утворення з карбонату кальцію), які при рухах збуджують статичні плями;
• півколові протоки з ампулами, в яких знаходяться рецептори рівноваги при обертальних рухах – ампульні гребінці; ампульні гребінці розташовані на внутрішній поверхні півколових каналів, це спеціальні чутливі клітини, вони подразнюються рухами ендолімфи при переміщенні тіла у просторі, що зберігає рівновагу;
• завиткова протока, яка займає середню частину спірального каналу завитки, поділяє його на нижні барабанні сходи і верхні барабанні сходи присінка; на основній мембрані барабанної стінки розміщені у вигляді війок сенсорні клітини (кортіїв орган).

Периферичною частиною смакового аналізатора є смакові рецептори, розміщені в смакових сосочках язика, де розташовані смакові цибулини у формі еліпса, з ямкою на верхівці; у цю ямку затікає рідина з розчиненими у ній речовинами, що подразнюють смакові рецептори. Провідникова частина смакового аналізатора: інформація від рецепторів, розташованих на передніх 2/3 язика через трійчастий та лицевий нерви, а від рецепторів, розташованих на задній 1/3 язика через язикоглотковий нерви, надходить у довгастий мозок, далі через зоровий горб іде у парагіпокампальну звивину у висковій ділянці кори великих півкуль (центральна частина аналізатора).

Периферичною частиною нюхового аналізатора є нюхові рецепторні клітини, розміщені в слизовій оболонці верхнього носового ходу, носової перегородки. Провідникова частина нюхового аналізатора починається від нюхових клітин у слизовій оболонці носа, у вигляді 15–20 тонких ниток проходить через решітчасту кістку у нюхову цибулину, звідти через нюховий тракт, підкіркові нюхові центри іде у парагіпокампальну звивину у висковій ділянці кори великих півкуль (центральна частина аналізатора).

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бобрик І. І. Анатомія людини: Методичні вказівки для студентів факультету фізичного виховання і спорту НТУУ «КПІ». – К.: ВПК «Політехніка», 1999. – 40 с.
2. Гладышева А .А. Анатомия человека: Учебник для техникумов физической культуры. – М.: ФиС, 1984. – 304 с.
3. Дорохов Р. Н., Губа В. П. Спортивная морфология: Учебное пособие. – М.: СпортАкадемПресс, 2002. – 270 с.
4. Козлов В. И., Гладышева А. А. Основы спортивной морфологии: Учебное пособие. – М: ФиС, 1977. – 250 с.
5. Колесников Н. В. Анатомия человека: Учебник. – М.: Медгиз, 1954. – 480 с.
6. Уилмор Дж. Х., Костилл Д. Л. Физиология спорта и двигательной активности. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 503 с.
7. Липченко В. Я., Самусев Р. С. Атлас нормальной анатомии человека: Учебн. пособие. – М.: Медицина, 1983. – 170 с.
8. Лутовинова Н. Ю., Уткина М. И. Определение размерных антропологических стандартов для различных групп спортсменов // Вопросы антропологии. – 1991. – Вып. № 1. – С. 10–15.
9. Матешук-Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія: Навч.-методич. посібник. – Л.: Поклик сумління, 1997. – 269 с.; 143 іл.
10. Привес М. Г., Лысенков Н. К., Бушкович В. И. Анатомия человека: Учебн. лит. для студент. мед. ВУЗов. – СПб.: Гиппократ, 2002. – 704 с.; илл.
11. Старушенко Л. І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навчальний посібник. – К.: УСМП, 2001. – 256 с.; іл.
12. Усатенко О. К. Російсько-український словник медичної термінології. – К.: Наукова думка, 1996. – 463 с.

 

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО КОНСПЕКТУ ЛЕКЦІЙ З АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ

Рис. 1. Скелет людини: 
1 – лицевий череп; 2 – мозковий череп; 3 – хребтовий стовп; 4 – грудина; 5 – ребра;  
6 – плечова кістка; 7 – зап’ясток; 8 – п’ясток; 9, 17 – фаланги пальців; 10 – тазова кістка;  
11 – стегнова кістка; 12 – надколінник; 13 – малогомілкова кістка; 14 – великогомілкова кістка; 15 – заплесно; 16 – плесно; 18 – променева кістка; 19 – ліктьова кістка;  
20 – лопатка; 21 – ключиця

Рис. 2. Основа черепа:

а – зовнішня: 1 – рваний отвір; 2 – яремний отвір; 3 – великий (потиличний) отвір;  
4 – шилоподібний відросток;

б – внутрішня: 1 – передня черепна ямка; 2 – турецьке сідло; 3 – великий (потиличний) отвір; 4 – задня черепна ямка; 5 – середня черепна ямка

 

Рис. 3. Грудний хребець (вид збоку): 
1 – тіло хребця; 2 – нижня реберна ямка; 3 – нижня хребцева вирізка; 4 – нижній  
суглобовий відросток; 5 – остистий відросток; 6 – поперечний відросток; 7 – реберна ямка поперечного відростка; 8 – верхній суглобовий відросток; 9 – верхня хребцева вирізка;  
10 – верхня реберна ямка

 

Рис. 4. Грудна клітка (вид спереду): 
1 – верхній отвір грудної клітки; 2 – ручка грудини; 3 – міжреберні проміжки;  
4 – реберний хрящ; 5 – мечоподібний відросток; 6 – нижній отвір грудної клітки;  
7 – підгрудинний кут; 8 – несправжні ребра (VIII–XII); 9 – справжні ребра (I–VII);  
10 – тіло грудини; 11 – кут грудини

Рис. 5. Скелет правої кисті (вид з тильної поверхні): 
1 – дистальна фаланга; 2 – середня фаланга; 3 – проксимальна фаланга; 4 – п’ясткова  
кістка V; 5 – гачкувата кістка; 6 – головчаста кістка; 7 – горохоподібна кістка; 8 – тригранна кістка; 9 – півмісяцева кістка; 10 – човноподібна кістка; 11 – трапецієподібна кістка; 
12 – кістка трапеція; 13 – п’ясткова кістка

 

Рис. 6. Таз:

а – чоловічий, б – жіночий: 1 – клубова кістка; 2 – вхід у малий таз; 3 – лобкова кістка; 4 – лобковий симфіз; 5 – сіднична кістка; 6 – куприкова кістка; 7 – кульшова западина; 8 – погранична лінія; 9 – крижова кістка; 10 – великий таз; 11 – крижово-клубовий суглоб

Рис. 7. Основні м’язи людини:

а – вид спереду: 1 – підвищення мізинця; 2 – поверхневий згинач пальців; 3 – ліктьовий згинач зап’ястка; 4 – триголовий м’яз плеча; 5 – дзьобоподібний м’яз; 6 – великий круглий м’яз; 7 – найширший м’яз спини; 8 – передній зубчастий м’яз; 9 – зовнішній косий м’яз живота; 10 – клубово-поперековий м’яз;  
11 – чотириголовий м’яз стегна; 12 – кравецький м’яз; 13 – медільний широкий м’яз стегна;  
14 – великогомілковий передній м’яз; 15 – п’ятковий сухожилок; 16 – тонкий м’яз; 17 – верхній удержувач м’язів-розгиначів; 18 – малогомілковий м’яз; 19 – променевий згинач зап’ястка;  
20 – плечопроменевий м’яз; 21 – двоголовий м’яз плеча; 22 – дельтоподібний м’яз; 23 – великий грудний м’яз; 24 – грудинно-ключично-сосковий м’яз; 25 – жувальний м’яз; 26 – коловий м’яз ока;  
27 – підвищення великого пальця;