Банківський мнеджмент

У розвинутих країнах центральні банки здійснюють контроль за дедалі меншою кількістю банківських ризиків, перекладаючи ці функції власне на банки. Адже життєдіяльність кожного банку істотно визначається досконалістю систем управління ризиками.

 

2. Методи оцінювання потреби  в ліквідних коштах.

Політика ліквідності спрямована на вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість». Перед банком постає завдання максимізації дохідності операцій за наявності даного обмеження. Вимога підвищення прибутку потребує не збереження коштів у ліквідній формі, а їх використання для видачі кредитів та здійснення інвестицій. Для цього необхідно звести до мінімуму готівку в касі та залишки на коррахунках. У такому разі виникає загроза безперебійності виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Отже, сутність управління банківською ліквідністю полягає в гнучкому поєднанні протилежних вимог — максимізації прибутковості за обов’язкового додержання норм ліквідності.

При цьому присутній чітко виражений фактор невизначеності, оскільки керівництво банку не може з певністю передбачити, коли і в якому масштабі постане проблема ліквідності. А коли вона виникає, можна лише вдатися до тих чи інших управлінських дій на основі раніше створених резервів ліквідних коштів, особливої структури активів і пасивів або напрацьованих операцій.

З метою ефективного вирішення дилеми «ліквідність — прибутковість» потреби банку в ліквідних коштах мають постійно аналізуватися для уникнення як надлишків, так і дефіциту. У практичній діяльності банківські менеджери застосовують кілька методів оцінювання потреб банку в ліквідних засобах:

n метод фондового пулу (оцінювання надходжень і платежів); 

n метод структурування  фондів (поділу джерел фінансування);

n метод показників ліквідності.

Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає лише наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забезпечення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал. Менеджер з управління ліквідністю має постійно оцінювати потребу в ліквідних коштах на основі наданої інфо-рмації.

На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин: 1) операційних резервів для підтримки потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами; 2) планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати або дорівнювати реальній потребі в ліквідних засобах, залежно від того, якої загальної стратегії управління банком додержує керівництво і який ступінь ризику (імовірність залишитися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зрештою дії менеджменту щодо управління ліквідністю значною мірою грунтуються на результатах оцінювання потреб у ліквідних засобах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів. Тому обраний керівництвом метод оцінювання потреб у ліквідних засобах має важливе значення при вирішенні проблем ліквідності.

 

3. Особливості укладання форвардних контрактів.

Форвардні контракти існували ще у Стародавньому світі. До нашого часу збереглися трактати, в яких описані елементи форвардних контрактів, що існували в Індії близько 2000 років до нашої ери. У середньовіччі форвардні контракти використовувались як засіб гарантування для купців продажу та ціни товарів перед тим, як ці товари доставлялися до них. Більш сучасні види форвардних угод з'явилися в Англії та Франції у XIV ст. Перший організований ринок форвардних контрактів з'явився у середині XIX ст. у США, коли Чикаго став транспортним і розподільним центром Середнього Сходу США, а згодом і центром торгівлі строковими контрактами. Основним призначенням деривативів була допомога продавцям і покупцям у пом'якшенні протягом року цінових коливань на вирощену продукцію.

Укладення форвардного контракту означає, що одна сторона (продавець) бере на себе зобов'язання здійснити поставку певної кількості фінансових чи матеріальних активів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладання угоди, а інша сторона

(покупець) зобов'язується  прийняти поставку за обумовленою  ціною. Отже, всі умови форвардної  угоди визначаються контрагентами  в момент її укладання, тобто  наперед.

Форвардний контракт - це угода між двома сторонами про майбутню поставку предмета контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржою й обов'язкова до виконання для обох сторін угоди.

Предметом контракту (базовим активом) можуть виступати акції, облігації, валюта, товари та ін. Формальне визначення форвардного контракту дуже подібне до визначення ф'ючерса. Відмінність полягає в тому, що форвард укладається поза біржею.

В умовах форвардного контракту можуть передбачатись штрафні санкції за його невиконання. Контрагент може вибрати сплату штрафу при певній ситуації на ринку, тому теоретично не існує гарантій виконання форвардного контракту.

Значення форвардного ринку:

=> для рядового учасника ринку (продавця або покупця певних фінансових чи матеріальних активів) - ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину незважаючи на зміни в ринковій кон'юнктурі;

=> для виробника - гарантований продаж продукції у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною;

=> для покупця - гарантоване надходження продукції в потрібний для нього момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання;

=> для професійних учасників фінансового ринку форвардні угоди - специфічний сегмент ринку строкових угод зі специфічними характеристиками, який збільшує їх можливості на ринку фінансових операцій. Професійні учасники фінансового ринку, як правило, отримують прибутки при проведенні операцій і на ринку поточних операцій, і на ринку строкових угод, оскільки вони мають високу професійну підготовку та інтуїцію. Крім того, кожна окремо взята фінансова операція, яка проводиться ними, лише маленька часточка великої кількості фінансових операцій, часто протилежних за змістом, диверсифікованих за строками, обсягами та іншими характеристиками.

Серед форвардних угод фінансового характеру на міжнародних ринках найбільшого поширення набули форвардні контракти за відсотковими (процентними) ставками (FRA) та за валютними коштами (FXA).

Форвардний контракт за відсотковими ставками (FRA forward rate agreement) - це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому.

Однією із сторін такої угоди є учасник ринку, який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити FRA (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов'язаного із зниженням ставок, і продає FRA (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.

Форвардна процентна ставка (ФПС) - це процентна ставка для періоду, що настане по закінченні періоду t. Тобто це процентна ставка, за якою можна залучити чи інвестувати кошти через період t0 на період t. Наприклад, процентну ставку по залученню коштів через три місяці на шість місяців можна назвати форвардною процентною ставкою. Поточну процентну ставку на період t0 називають ставкою спот. Так, поточну 3-місячну процентну ставку можна назвати ставкою спот.

Протягом дії форвардного контракту розрізняють три основні дати:

дата угоди - це дата, коли сторони підписують форвардний контракт;

дата платежу - дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструменту, це початок контрактного терміну;

дата погашення - дата закінчення контрактного терміну.

Форвардний валютний контракт (FXA - foreign exchange agreement) - це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому.

Згідно з форвардним валютним контрактом одна сторона бере на себе зобов'язання здійснити поставку визначеної кількості валютних коштів за узгодженим у контракті курсом на вказану дату, а друга сторона - зобов'язання прийняти цю поставку і виплатити відповідну суму коштів в іншій валюті.

Основним питанням при укладенні форвардного валютного контракту є рівень обмінного курсу, який визначається на дату угоди і за яким операція купівлі-продажу валюти буде здійснена на дату валютування. Щоб не втратити значних коштів на форварді, учасникам бажано мати прогноз зміни валютних курсів і враховувати вплив відповідних чинників на процес формування форвардних валютних курсів.

Переваги форвардних контрактів перед іншими фінансовими інструментами:

1) індивідуальний характер  укладення контракту дозволяє  досить точно хеджувати ризик  визначенням суми угоди і термінів, які відповідають потребам сторін;

2) за форвардними угодами  не стягується додаткова плата (комісійні);

3) продавці при форвардних  угодах мають змогу диктувати  умови угоди, зокрема щодо встановлення  ціни базового інструменту, так як діють на позабіржовому ринку;

4) з погляду бухгалтерського  обліку не потребують щоденної переоцінки за поточним курсом чи ставками, виконання бухгалтерських проводок форвардного контракту за рахунками відбувається тільки два рази - на дату угоди і на дату платежу;

5) процес щоденної переоцінки  фінансових інструментів підвищує коливання прибутку, що в цілому небажано, а форвардні контракти дозволяють цього уникнути.

Недоліки форвардних контрактів:

1) відсутність можливості  маневрувати - умова обов'язкового  виконання не дозволяє достроково  розірвати угоду або замінити  її умови, а відсутність вторинного  форвардного ринку не дає змоги  перепродати контракт, в результаті  чого форвардні контракти мають  низьку ліквідність, а ризик невиконання  зобов'язань за ними досить  високий;

2) не є загальнодоступними  похідними фінансовими інструментами, оскільки на форвардному ринку  існують істотні обмеження, такі  як наявність кредитної лінії, високий кредитний рейтинг, постійні  фінансові зв'язки між контрагентами, що звужує кількість учасників  форвардних ринків.

 

2. Задача.

Перед менеджментом банку поставлено завдання підвищити показник прибутковості капіталу ROE до 14%. Банк має активи в розмірі 15000 тис.  грн., а капітал становить 2500 тис. грн.. Операційні витрати плануються в розмірі 500 тис. грн., податки – 100 тис. грн., непроцентні доходи 50 тис. грн. Знайти процентний дохід, який забезпечив би бажаний рівень прибутковості капіталу.

Розв’язання

ROA = 14 • 2 500 : 15 000 = 2,33 (%).

Звідси випливає, що для досягнення показника прибутковості капіталу 14% необхідно за даної структури балансу забезпечити прибутковість активів на рівні 2,33%.

 Визначимо планову величину чистого прибутку:

0,0233 • 15 000 = 349,5 (тис. грн.).

Процентний дохід банку обчислимо зі співвідношень :

349, + 500 + 100 – 50 = 899,5 (тис. грн.).

Отже, за даного відношення капіталу та активів для досягнення рівня ROE в 14% необхідно одержати 899,5 тис. грн. доходів у вигляді процентів від працюючих активів.

 

3. Тестові завдання.

Тестове завдання 1 (одна вірна відповідь)

Вплив  на об’єкт управління для усунення відхилень від планів, графіків, встановлених норм та нормативів – це:

А) фінансове планування;

Б) фінансове регулювання;

В) фінансовий аналіз;

Г) фінансовий контроль.

Тестове завдання 2 (одна вірна відповідь)

Визначення значень внутрішніх показників та нормативів, що регулюють ступінь ризику банківських оперецій, передбачає:

А) фінансовий аналіз;

Б) фінансовий контроль;

В) фінансове регулювання;

Г) фінансове планування.

Тестове завдання 3 (одна вірна відповідь)

Результати перспективного аналізу використовуються:

А) у процесі фінансового планування;

Б) у процесі прийняття рішень при виконанні регулятивних функцій;

В) при виконання контрольних функцій;

Г) у процесі прийняття рішень щодо майбутнього розвитку банку.

4. Дайте визначення термінам:

Офіційна облікова ставка - це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Кредитний ризик - імовірність втрат однієї зі сторін-укладачів контракту про придбання фінансового інструмента внаслідок невиконання зобов'язання іншою стороною.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.

Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

Кредитний ризик - ризик того, що член або учасник платіжної системи не зможе повністю виконати свої фінансові зобов'язання в цей час або в інший час у майбутньому.

Кредитний ризик - ризик невиконання контрагентами зобов'язань перед державою.

Міжнародний рахунок ностро (nostro account) – кореспондентський рахунок банку, відкритий у банку-кореспонденті, на якому відображуються всі взаємні платежі. Походить від італ. nostro conto – «наш рахунок у Вас». Умови ведення Р.н. обговорюються при встановленні кореспондентських відносин між двома банками: визначається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи в порядку овердрафту, комісійні тощо. Зазвичай, при веденні Р.н. нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень.

                                  Список літератури:

1. Епіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало І. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. — Суми: Університетська книга, 2007. — 523 с.

2. Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання"; КОО, 1997. — 172 с.