Заохочувальні адміністративні процедури

Зазначено, що завданнями заохочувальних адміністративних процедур в окремих сферах державного управління є стимулювання такої поведінки суб’єктів адміністративно-правових відносин, яка не тільки обумовлювала би підвищення ефективності загальносуспільної корисної діяльності, але й винятково окреслювала б риси досягнень, що відзначаються державою як «визначні» та «взірцеві» для відповідної сфери управлінського впливу. Виокремлено три види заохочень, які можуть застосовуватися у різних сферах державного управління і спрямовані на учасників адміністративно-правових відносин, що організаційно не підпорядковуються суб’єкту, який має право застосовувати заохочення. Зокрема, такі заохочення, за своїми результатами, можуть бути моральними, матеріальними та змішаними.

Зроблено висновок, що визначення критеріїв для заохочення, а саме: «видатні заслуги», «особисті заслуги» або «видатний внесок», не має достатніх об’єктивно-правових підстав і є, за своєю суттю, суб’єктивним рішенням тих осіб, які ініціюють заохочувальні адміністративні процедури, а також суб’єктів, які приймають рішення про заохочення.

Визначено стадійність  та надано характеристику суб’єктного  складу заохочувальних адміністративних процедур щодо: а) присудження почесних звань; б) заохочення у формі Почесної грамоти Кабінету Міністрів України;  
в) присудження Державної премії України у галузі науки і техніки.

Аналіз законодавства  про зовнішні заохочувальні адміністративні  процедури дозволив визначити не тільки загальні характеристики стадійності  таких процедур, їхню суб’єктну  характеристику, але й проблеми їхнього законодавчого регулювання, серед яких: а) неоднозначність визначення суб’єктів заохочення; б) неконкретність визначення критеріїв заслуги, яка заохочується; в) надмірна складність процедури; г) нечіткість визначення строків процедурних дій.

У підрозділі 3.2. «Заохочувальні адміністративні процедури внутрішнього спрямування» досліджуються підстави, види заохочень та особливості їхнього застосування щодо публічних службовців, а також окремі заохочувальні адміністративні процедури у зазначеній сфері адміністративно-правового регулювання. Зазначено, що заохочення у сфері публічної служби – це способи впливу на поведінку та свідомість публічного службовця, які, базуючись на публічному та офіційному визнанні його заслуг перед суспільством, формують у нього відповідальне ставлення до виконання покладених на нього обов’язків та реалізації наданих йому повноважень. Увагу акцентовано на тому, що до публічних службовців можуть застосовуватися різні види заохочень як відомчого характеру, так і “зовнішньоспрямовані” заохочення і нагороди: виплата грошової винагороди; нагородження почесною грамотою; вручення коштовного подарунку; присвоєння почесних звань; нагородження знаками відмінності; нагородження орденами й медалями тощо.

Визначаючи заходи заохочення, які застосовуються саме до публічних службовців, увагу акцентовано на групі заохочень, які мають статутний характер (статутних заохоченнях), які пов’язані із зміною правового статусу публічного службовця. Зокрема, такі заохочення впливають на просування публічного службовця по службі: позачергове присвоєння рангу, класного чину; підвищення по службі, яке пов’язано виключно із здійсненням публічним службовцем заохочувального поступку.

Зазначено, що динаміка заохочувальної адміністративні процедури у сфері публічної служби відображається у її стадіях, серед яких виокремлено такі: 1) ініціювання заохочення публічного службовця і підготовка подання про заохочення; 2) розгляд подання про заохочення публічного службовця і затвердження відповідного наказу; 3) виконання рішення про заохочення публічного службовця.

 

ВИСНОВКИ

 

У Висновках  сформульовано найбільш суттєві  результати і положення дослідження, наведено теоретичні узагальнення та визначено шляхи удосконалення  здійснення та правового регулювання заохочувальних адміністративних процедур у сфері державного управління.

1.  Метод заохочення належить до однієї видової групи з переконанням і примусом. Це три рівнозначні методи правового регулювання, що являють собою цілеспрямований вплив на волю суб’єкта правовідносин, але кінцевий результат при цьому забезпечується у різні способи: шляхом розширення або обмеження прав, вилучення наявних або надання додаткових благ тощо. Сама назва кожного із цих методів містить указівку на те, як цей вплив забезпечується – заходами покарання, заохочення або в інший спосіб, звернений до розуму, свідомості, совісті індивіда. Саме наявність особливого способу впливу, процедури його реалізації, суб’єктного складу дозволяє включити заохочення до одного логічного ряду з методами переконання і примусу.

2.  Ознаками адміністративно-правового заохочення є такі:  
а) фактичною підставою для його виникнення є заслуга як своєрідний якісний показник, відповідно до якого здійснюється оцінка результатів правомірної поведінки суб’єкта. При цьому такий показник може фіксувати як звичайну правомірну поведінку, що може заохочуватися, так і екстраординарну правомірну поведінку; б) добровільність, яка припускає, що закріплений спосіб заохочення породжує у суб’єкта добровільне бажання поводитися відповідним чином, враховуючи власне волевиявлення; в) легальність (юридична оформленість) схвалення, властива адміністративно-правовим заохоченням, яка означає виникнення позитивних юридичних наслідків у зв’язку з виконанням вимог, зазначених у заохочувальній правовій нормі; г) наявність позитивного стимулюючого характеру діяльності заохочувального характеру;  
д) взаємовигідність для суспільства, держави і суб’єкта, щодо якого застосовується заохочувальний метод.

3.  Визначено, що заохочувальні адміністративні процедури – це врегульована нормами адміністративного права сукупність взаємозалежних і взаємообумовлених процедурних дій, спрямованих на досягнення результату, який обумовлюється завданням заохочувальних норм адміністративного права.

4.  Функції заохочувальних адміністративних процедур як напрями досягнення поставлених цілей, класифіковано на: а) основні: правозабезпечувальна та гарантуюча; б) допоміжні: стимулююча, виховна; квазіконтрольна, превентивна; в) спеціальні: стратифікаційна, мотиваційна, оціночна, спрямовуюча, узгодження інтересів.

5.  Змістовно заохочувальні адміністративні процедури передбачають сукупність дій процедурного характеру, які умовно можна об’єднати у такі стадії: 1) стадія ініціювання заохочення і висунення кандидатур;  
2) стадія розгляду заохочувальної справи і прийняття рішення про заохочення; 3) стадія застосування заохочення.

6.  В адміністративно-правових відносинах виникають різні види заохочувальних адміністративних процедур, які класифіковані за:  
1) характеристиками управлінського заохочувального впливу на: а) процедури зовнішнього спрямування, які мають на меті формування суспільно-корисної поведінки осіб, що не є суб’єктами владних повноважень; б) процедури внутрішнього спрямування, які покликані підвищити ефективність функціонування самої системи державного управління шляхом підвищення мотивації службовців на сумлінне, добросовісне виконання покладених на них обов’язків; 2) територіальними межами застосування заохочення на:  
а) загальнодержаві, регіональні або локальні (місцеві); 3) характером управлінських відносин, в яких застосовуються заохочення: а) горизонтальні (коли заохочення застосовується до організаційно непідпорядкованих суб’єктів); б) вертикальні (коли заохочення застосовується безпосередньо вищестоящою посадовою особою щодо заохочуваного суб’єкта); 4) сферою застосування заохочення на: а) загальні (можуть стосуватися всіх без винятку суб’єктів, наприклад, процедура присудження звання Герой України), б) відомчі (можуть стосуватися тільки осіб, які знаходяться на публічній службі у певних органах виконавчої влади, наприклад,  
процедура нагородження відзнаками Міністерства внутрішніх справ України), в) спеціальні (застосовуються в окремих сферах державного управління, наприклад, присудження Державної премії України імені Олександра Довженка); 5) у залежності від ініціюючого суб’єкта на:  
а) субординаційні (виникають за ініціативи вищестоящої посадової особи); б) реординаційні (виникають за ініціативи трудових колективів).

7.  Основними елементами механізму правового регулювання заохочувальних адміністративних процедур є: а) матеріальні та процесуальні адміністративно-правові норми; б) юридичні факти, які обумовлюють виникнення, зміну й припинення заохочувальних адміністративних правовідносин і становлять зміст заохочувальних адміністративних процедур або визначаються як фактична система;  
в) безпосередньо заохочувальні правовідносини.

8.  Здійснено класифікацію заохочувальних адміністративно-правових норм за: 1) правовою природою: а) матеріальні норми адміністративного права, які формулюють підстави та види заохочень, що можуть застосовуватися до відповідних осіб; б) процесуальні норми адміністративного права, що забезпечують порядок реалізаії норм матеріального характеру та регулюють порядок застосування заохочень;  
2) колом суб’єктів, на які поширюється дія заохочувальних норм:  
а) загальні, які можуть бути застосовані до будь-яких суб’єктів (громадян, іноземців, осіб без громадянства); б) спеціальні, які можуть бути застосовані до осіб із спеціальним правовим статусом (державних службовців, військовослужбовців, учених тощо).

9.  До ознак правовідносин, які визначають зміст заохочувальних адміністративних процедур, слід віднести такі, що: а) являють собою юридичний зв’язок між певними суб’єктами, наділеними правами й обов’язками щодо застосування заохочувальних заходів та отримання переваг заохочення; б) виникають під час заохочення, припускають визначеність взаємної поведінки його суб’єктів, яка передбачається заохочувальними правовими нормами; в) завжди виникають на основі норм матеріального і процесуального характеру, оскільки застосування адміністративного заохочення є неможливим поза межами адміністративних процедур; г) забезпечуються не заходами державного примусового впливу, а певними правореалізаційними та правозахисними заходами, оскільки ці правовідносини не пов’язані із застосуванням примусових заходів; д) виникають у ході здійснення органами державного управління управлінської діяльності.

10.  Суб’єктний склад заохочувальних адміністративних процедур відрізняється у процедурах зовнішнього та внутрішнього спрямування. До суб’єктів заохочувальних адміністративних процедур зовнішнього спрямування слід віднести: а) суб’єктів-ініціаторів заохочувальної адміністративної процедури, тобто органи державної влади, трудові колективи тощо, які ініціюють питання щодо заохочення певних осіб або групи осіб; б) лідируючих (ведучих) суб’єктів, а саме суб’єктів, які мають державно-владні повноваження, щодо заохочення відповідних осіб (суб’єкти, які забезпечують результативність заохочувальних адміністративних процедур (наприклад, Президент України, Кабінет Міністрів України); в) спеціальних (оцінювальних) суб’єктів, тобто суб’єктів, які визначають заслугу особи як таку, що має статус видатної або особливої, та інформують про це ведучого суб’єкта (наприклад Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки); г) заохочувальних суб’єктів, осіб, поведінка яких оцінюється для відзначення з точки зору суспільної значущості, особливості та важливості для держави в цілому або для окремих сфер державного управління. Для заохочувальних адміністративних процедур внутрішнього спрямування характерним є такий суб’єктний склад: а) лідируючі (ведучі) суб’єкти – суб’єкти, які порушують і розглядають заохочувальну справу; б) заохочувальні суб’єкти – особи, поведінка яких оцінюється для відзначення відповідним заохоченням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В римі були державні і  приватні писарі. Приватні – це були раби, які служили тій певній заможній людин і якій вони підпорядковувались, оформлювали угоди, документи. Державні писарі – це вільні писемні люди, які служили при муніципалітетах і ін. органах.

Існування і діяльність нотаріусів у рим.імперії була обумовлена існування формалізації практично  усіх угод, існували певні формули  як усні так і письмові без яких угода вважалась недійсною. 

Акти які засвідчували нотаріуси не мали юридичної сили, вони були лише засвідченням факту  здійснення того чи іншої дії. Але  могли використовуватись в суд  процесі як докази.

Важливим є те що нотаріуси  в суді об’єднували декілька функцій: були судовими секретерями, розпорядниками в сучасному розумінні, тобто організовували судовий процес. Оскільки саме в рим.імперії відбулося зародження судової с-ми.

Дигести Юстиніана –  перше законодавче закріплення  діяльності нотаріусів, вимоги до них, законні інструкції відповідно до яких вони повинні були здійснювати свою діяльність. У зв’язку з цим нотаріуси були не лише писарями а й отримали назву нотаріусів, зародилися саме професія нотаріуса. В цей час розвиток нотаріату досяг апогею але рим. імперія розпалась і розпад спричинив припин.  ро-тку діяльності нотаріусів на певний час.