Види адміністративних стягнень

Міністерство освіти та науки України

Ізмаїльський державний  гуманітарний університет

Педагогічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему:

Види  адміністративних стягнень

 

 

 

 

 

 

 

Студента 3 курсу

38-а групи

Заболотнього А.В.

Викладач:

Плахіна І.В.

 

 

 

 

 

 

 

Ізмаїл - 2010

 

ПЛАН

 

Вступ

1. Характеристика  адміністративних стягнень, основні  правила накладення адміністративних  стягнень

2. Обставини,  які пом’якшують або обтяжують  відповідальність за адміністративне  правопорушення

3. Накладення  адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. Особливості строків накладання адміністративного стягнення

Висновки

Використана література

 

Вступ

Адміністративна відповідальність —  це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Як явище правової дійсності  вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого  державою правопорядку;

2) нормативно визначена і полягає  в застосуванні (реалізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського  діяння;

4) супроводжується державним і  громадським осудом правопорушника  і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних  процесуальних формах. Похідні ознаки  адміністративної відповідальності  визначаються її юридичною природою.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини  адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами  деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

 

1. Характеристика  адміністративних стягнень, основні  правила накладення адміністративних  стягнень

Стягнення  за  адміністративне  правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом “Про адміністративні  правопорушення” та іншими законами України.     

При  накладенні  стягнення  враховуються  характер  вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують  і обтяжують відповідальність.

Сутність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчинення нових правопорушень.

Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1) попередження; 2) штраф; 3) сплатне  вилучення предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців").

Усі названі стягнення тісно  пов'язані між собою й утворюють  єдину систему, їх насамперед об'єднує  загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою  відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або  обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб'єктивного права (права керування транспортним засобом тощо), тобто звужується його правоздатність, або на нього покладаються спеціальні обов'язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і попередження правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху вчинення нових правопорушенб з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопорушень деякі покарання розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон.

Тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (штраф, виправні роботи) і заходи, які нарівні з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень дано у ст. 24 КлАП у строго визначеному порядку: від менш суворих до більш суворих. Іншими словами, закон містить "щаблі" заходів впливу. Ці "щаблі" потрібні й для тих, хто видає норми права, і для тих, хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли видаються норми з альтернативними санкціями.

Кожне з наведених у статті стягнень не рівнозначне іншому за об'єктом стягнення, усі вони не збігаються за обсягом і вагою впливу. Ця розмаїтість відбиває множинність об'єктів адміністративних правопорушень і засобів зазіхань на них, а також нерівномірний ступінь небезпеки правопорушень.

За характером впливу стягнення  поділяються на особисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в  часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення  на основні й додаткові. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП. У ній йдеться про те, що сплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного.

Кожне адміністративне  стягнення містить правовіднов-ний  потенціал. Його застосуванням здійснюється припинення протиправного стану і відновлення порушених проступком юридичних відносин.

Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які  законодавець визначив як адміністративні. Будь-які інші засоби примусу, навіть якщо вони подібні до стягнення за метою, змістом, назвою, до таких не належать. Так, треба відрізняти такі стягнення, як адміністративний арешт (ст. 32), сплатне вилучення предмета (ст. 28) і конфіскацію предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. ЗО) від таких заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей і документів (ст. 265), відсторонення водіїв від керування транспортними засобами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться в ст. 24 КпАП не є вичерпним. Частина 3 даної статті передбачає, що законодавчими актами можуть встановлюватися й інші види адміністративних стягнень.

У разі необхідності законодавець може збільшувати по-каральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичайний стан" (26 червня 1992 p.) встановлено адміністративний арешт на термін до ЗО діб (при загальному правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП).

 

2. Обставини,  які пом’якшують або обтяжують  відповідальність за адміністративне правопорушення

Обставинами,    що    пом'якшують    відповідальність  за адміністративне  правопорушення, визнаються:     

1) щире розкаяння винного;     

2) відвернення  винним  шкідливих   наслідків  правопорушення, добровільне  відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;     

3) вчинення правопорушення  під   впливом  сильного  душевного  хвилювання або при збігу тяжких  особистих чи сімейних обставин;     

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;     

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою  або  жінкою,  яка має дитину віком до одного року.     

Законами  України  може бути передбачено  й інші обставини, що пом'якшують  відповідальність  за  адміністративне  правопорушення. Орган  (посадова  особа),  який вирішує справу про  адміністративне правопорушення,   може   визнати  пом'якшуючими  і  обставини,  не зазначені в законі.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:     

1) продовження протиправної поведінки,  незважаючи  на  вимогу уповноважених на те осіб припинити її;     

2) повторне     протягом     року     вчинення    однорідного правопорушення,  за  яке особу вже було  піддано   адміністративному стягненню;  вчинення  правопорушення  особою,  яка   раніше вчинила злочин;     

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;     

4) вчинення правопорушення групою  осіб;     

5) вчинення правопорушення в  умовах стихійного  лиха  або   за інших надзвичайних обставин;     

6) вчинення правопорушення в  стані сп'яніння. Орган (посадова особа),  який  накладає  адміністративне стягнення,  залежно від характеру адміністративного правопорушення може  не  визнати дану обставину обтяжуючою.      

 

3. Накладення адміністративних  стягнень при вчиненні кількох  адміністративних правопорушень. Особливості строків накладання адміністративного стягнення

При вчиненні однією особою двох або  більше  адміністративних правопорушень  адміністративне  стягнення  накладається  за  кожне правопорушення окремо.     

Якщо особа  вчинила  кілька  адміністративних  правопорушень, справи про які одночасно розглядаються  одним  і  тим  же  органом (посадовою  особою),  стягнення  накладається  в  межах   санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

До основного стягнення в  цьому  разі  може  бути  приєднано одне  з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.      

Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями  або  днями,  позбавлення  спеціального  права  - роками, місяцями або днями.     

Адміністративне стягнення може бути накладено  не  пізніш  як через  два місяці з дня вчинення правопорушення, а  при  триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення.     

У разі відмови в порушенні кримінальної справи  або  закриття кримінальної справи, але при  наявності  в  діях  порушника  ознак адміністративного правопорушення  адміністративне  стягнення  може бути накладено не пізніш як через місяць з дня  прийняття  рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.     

Якщо особа,  піддана  адміністративному  стягненню,  протягом року з  дня  закінчення  виконання  стягнення  не  вчинила  нового адміністративного  правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.      

Якщо у результаті вчинення  адміністративного  правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі  або організації,   то   адміністративна   комісія,   виконавчий  орган сільської,  селищної,  міської  ради під час вирішення питання про накладення  стягнення  за адміністративне правопорушення має право одночасно  вирішити  питання  про  відшкодування  винним  майнової шкоди,  якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян,  а суддя районного, районного у місті, міського чи  міськрайонного  суду  -  незалежно  від  розміру  шкоди,  крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.     

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім,  який  досяг  шістнадцяти років і має самостійний  заробіток,  а  сума  шкоди  не  перевищує одного неоподатковуваного мінімуму  доходів  громадян,  суддя  має право покласти на неповнолітнього відшкодування  заподіяної  шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її.