Предметна підсудність адміністративних судів

Завдання 1 Заходи процесуального примусу

Завдання 2 Предметна підсудність адміністративних судів

Завдання 3

Завдання 4

Список використаної літератури

Завдання 1 Заходи процесуального примусу

Відповідно до ст. 90 ЦПК України процесуальним примусом слід вважати застосування судом передбачених ЦПК заходів впливу до порушників процесуальної дисципліни. Ознаками процесуального примусу є те, що:

- цей різновид державного  примусу застосовується судом;

- заходи його передбачені  законом і застосовуються до  осіб, визначених законом; заходи застосовуються до осіб, що порушують певні нормативні установлення;

- заходи застосовуються  у процесуальній формі [6].

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії суду відносно осіб, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Схематично заходи процесуального примусу зображені на мал. 1.1:

Мал. 1.1. - Види заходів процесуального примусу

У главі 9 ЦПК перелік заходів процесуального примусу головним чином надано по зростаючій силі та суворості.

Так, попередження особи є найбільш лояльним заходом примусу та полягає у офіціальному роз'ясненні правопорушнику тих обставин, з яких його поведінка не відповідає встановленим у суді правилам або перешкоджає здійсненню процесуальних дій, а тому є протиправною і повинна бути змінена відповідним чином.

Видалення із залу судового засідання є більш суворим заходом процесуального примусу і полягає у тому, що особа, яка порушує процесуальну дисципліну, позбавляється права бути присутньою у залі судового засідання.

Порушення встановлених у суді правил, протиправне перешкоджання здійсненню судочинства може полягати у порушенні порядку під час судового засідання або невиконанні розпоряджень головуючого. Такі дії або бездіяльність осіб є підставою попередження, а у разі повторного вчинення - підставою видалення із залу судового засідання. Зазначені заходи процесуального примусу можуть застосовуватися у межах певного судового засідання до учасників цивільного процесу або до осіб, присутніх у залі судового засідання [10, с. 156].

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у примусовому тимчасовому припиненні права володіння, користування та розпорядження певними речами чи документами, які можуть бути використані судом як засоби доказування по справі, що розглядається.

Докази, яких вимагає суд, направляються до нього безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.

Крім того, відповідно до ст. 93 ЦПК України, у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом, в якій зазначаються:

1) ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) або місцезнаходження такої особи;

3) назва або опис письмового  чи речового доказу;

4) підстави проведення  тимчасового вилучення доказу.

Питання щодо належності доказів вирішується і під час судового розгляду, який суддя спрямовує на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із нього все, що не має істотного значення для вирішення справи [6].

Привід за своєю суттю є примусовим доставлянням особи, яка скоїла правопорушення, до суду. Ст.. 94 ЦПК України встановлює умови та порядок застосування судом такого заходу процесуального примусу як привід. Крім того, дана стаття конкретно зазначає, що такий захід застосовується безпосередньо до свідка. Умовами застосування зазначеного заходу є:

- це повинен бути свідок;

- він був належно викликаний;

- він не з'явився у  судове засідання або не повідомив  про причини неявки;

- він не належить до  осіб, перелічених у ст. 51 ЦПК (недієздатні  особи; ті, що мають зберігати таємниці за законом; священнослужителі; судді);

- він не повинен бути  малолітньою та неповнолітньою  особою, вагітною жінкою, інвалідом  другої груп, особою, яка доглядає  дітей віком до шести років  або дітей-інвалідів.

Особливістю заходів процесуального примусу є відповідно до ч. 2 ст. 97 ЦПК заборона застосування кількох примусових заходів до однієї особи за одне й те саме правопорушення.

Крім того, ч. 2 ст. 90 ЦПК зазначає, що заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали [6].

Завдання 2 Предметна підсудність адміністративних справ

Розглядаючи питання підсудності, насамперед необхідно визначити коло справ, які підлягають і які не підлягають розгляду і вирішенню в адміністративних судах, тобто визначити підвідомчість цих судів. Отже, відповідно до ст.17 КАС, компетенція адміністративних судів поширюється на певне коло спорів, та обмежується відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України, що відображено у таблиці 2.1.

Якщо норми про підвідомчість встановлюють коло справ, віднесених до розгляду адміністративних судів як окремої системи юрисдикційних органів, то інститут підсудності дозволяє розмежувати справи, підвідомчі адміністративним судам, у межах системи адміністративних судів між окремими її елементами.

Підсудністю є коло адміністративних справ, вирішення яких віднесене до компетенції певного адміністративного суду. Підсудність визначається також як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм адміністративних справ. Отже, правила підсудності у своїй сукупності складають критерій обрання компетентного адміністративного суду для розгляду і вирішення конкретної адміністративної справи.

Правила предметної підсудності дозволяють визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме справу за першою інстанцією. Предметна підсудність залежить від предмета спору або суб'єктного складу сторін спірних правовідносин. Більшість справ вирішується саме за першою інстанцією судами найнижчої ланки -- місцевими судами, що зумовлено намаганнями створення для осіб, що потребують судового захисту своїх прав та інтересів, найкращих умов для участі у судочинстві, залучення всіх зацікавлених у справі осіб [10, с. 123].

Таблиця 2.1. - Компетенція адміністративних судів у вирішенні адміністративних справ

Справи, що належать до компетенції адміністративних судів	Публічно-правові справи, що не належать до компетенції адміністративних судів
Спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності	Справи віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України
Спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби	Справи, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства
Спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів	Справи про накладення адміністративних стягнень
Спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом	Справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції
Спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

Відповідно до ст. 18 КАС України предметна підсудність адміністративних справ поділяється на таки основні групи:

1. Підсудність місцевим  загальним судам.

2. Підсудність окружним  адміністративним судам.

3. Підсудність Вищому  адміністративному суду України.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам та усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача. Це означає, що існує реальна можливість самостійно визначати, до якої з ланок системи місцевих адміністративних судів можна звернутися. В першому випадку критерієм обрання суду є більша доступність суду, в другому -- додаткові гарантії щодо незалежності розгляду адміністративної справи.

Враховуючи те, що деякі категорії адміністративних справ, пов'язані з реалізацією виборчих прав, потребують негайного та остаточного вирішення, вони за підсудністю віднесені до компетенції Вищого адміністративного суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму та щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

У випадку якщо законом не визначено предметної підсудності адміністративної справи, така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача [3].

Завдання 3

Мешканець села Петриківці фермер Іван Колодій звернувся до Петриківської сільської ради із заявою про надання йому в короткострокову оренду земельної ділянки для вирощування нового сорту соняшника (1 га), яка би прилягала до земель, що є у його власності. Сільська рада розглянула заяву І. Колодія і прийняла рішення про надання йому в оренду земельної ділянки розміром 1 га, прилеглої до сільськогосподарських угідь І.Колодія з південної сторони. Зазначена земельна ділянка раніше належала іншому користувачеві, з яким сільська рада розірвала договір довгострокової оренди через нецільове її використання.

І. Колодій звернувся до районного суду з адміністративним позовом, у якому оскаржив рішення сільської ради. Позов він обґрунтовував тим, що попередній користувач земельної ділянки використовував її для зберігання отрутохімікатів. Значна частина хімікатів зберігалася протягом тривалого часу під відкритим небом, тому земля зазнала значного забруднення і стала малопридатною для вирощування сільськогосподарських культур.

Суд, розглянувши справу, прийняв постанову, якою у задоволенні позову відмовив. Основним мотивом стало те, що сільська рада прийняла своє рішення відповідно до закону, адже прохання І.Колодія про виділення земельної ділянки для вирощування соняшника було повністю задоволено, а земельна ділянка, згідно з даними державного земельного кадастру, належить до земель сільськогосподарського призначення, тому суд не взяв до уваги посилання позивача на те, що вона є малопридатною для ведення сільського господарства.

Чи допустила порушення сільська рада прав, свобод та інтересів І. Колодія?

Чи врахував суд завдання адміністративного судочинства, відмовляючи у задоволенні позову?

Чи було перевірено рішення сільської ради Щ відповідність усім критеріям, що визначені ч. З ст. 2 КАСУ? Якщо ні, то які критерії були проігноровані?

Чи правильне рішення ухвалив суд? Підготуйте консультацію, як діяти/.Колодію далі.

Відповідь.

Відповідно до ст. 143 Земельного Кодексу України, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку. Отже, сільська рада самостійно не мала права розірвати договір довгострокової оренди із попереднім користувачем. Крім того, відповідно до ст. 31 ЗУ Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (розірвання даного договору можливе: або у судовому порядку, або за згодою сторін) В умові задачі не зазначено яким саме чином було розірвано договір з попереднім власником [4].

Розірвання договору свідчить про те, що земля використовувалася не за цільовим призначенням, а отже обґрунтування І. Колодія щодо малопридатності даної землі для вирощування сільськогосподарських культур на перший погляд можуть бути небезпідставними. Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про оренду землі» сільська рада мала попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди. Якщо, попередній користувач земельної ділянки використовував її для зберігання отрутохімікатів, а фермер Колодій не був попереджений про даний факт, то сільська рада допустила порушення його прав та інтересів. Крім того, сільська рада повинна була передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди (належну для вирощування сільгоспкультур) [2].