Поняття, природа та концепції виникнення і розвитку міжнародного права

 

 

Тема: Поняття, природа та концепції виникнення і розвитку міжнародного права.

План

1. Вступ щодо вивчення дисципліни „Історія міжнародного права”.
2. Проблема визначення терміна та поняття „міжнародного права”.
3. Теорії та концепції виникнення і періодизаціЇ  історії міжнародного права .

 

Література до теми:

1. Антологія української юридичної думки. – Т.8. Міжнародне право /За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К., 2004. – 567 с.
2. Баскин Ю.Я., Д.И.Фельдман. История международного права. – М., 1990;
3. Буткевич О.В. Міжнародне право Стародавнього світу. – К., 2004. – 867 с.
4. Лукашук І.І. Международное право. Общая часть. – М., 1996. – 367 с.
5. Мартенс Ф.Ф.  Современное международное право цивилизованных народов. – Т.1. – СПб., 1892. – 418 с.
6. Міжнародне  право. Основи теорії / За ред. Буткевича В.Г., Мисика В.В., Задорожного О.В. – К., 2002. – 605 с.
7. Мережко А.А. История международно-правовых учений. Учебное пособие. – К.: „Юридична думка”, 2004.

 

1. Вступ щодо вивчення дисципліни „Історія міжнародного права”.

Поняття, мета, основні питання та особливості історії міжнародного права

Традиційно вивчення міжнародного права розпочинають з його історії,   висвітлення проблеми зародження та еволюції міжнародного права, чинників, які впливали на його формування та розвиток, обставин  виникнення самого терміну міжнародного права та визначення змісту його поняття у різні історичні епохи, становлення науки міжнародного права. Сьогодні це вже не просто один із розділів у курсі  „Міжнародного публічного права”, а й окрема дисципліна у системі науки міжнародного права.

Вивчення історії міжнародного права дозволяє нам виділити два основні напрями, що відображають функціонування двох  взаємопов’язаних процесів, в русі яких і  відбувалося зародження, становлення та еволюція міжнародного права.  З одного боку  „Історія міжнародного права” розкриває генезис становлення  та розвитку міжнародного права, формування самого терміну та поняття міжнародного права як певної галузі права і з іншого – як науки.  Сутність першого напряму становить процес  виникнення та практичного втілення ціннісно-нормативної бази та основних інститутів міжнародного права, другого - процес  розвитку международно-правових вчень та основних теорій і концепцій стосовно проблеми  походження, сутності та призначення міжнародного права. 

З самого початку у  центрі уваги дослідників та істориків міжнародного права лежать питання про сутність, джерела, форми, класифікацію та призначення міжнародного права: що таке міжнародне право? Чи є воно дійсно правом? У чому його смисл та призначення? Які його матеріальні та формальні джерела? Чи можливо за допомогою норм міжнародного права забезпечити вічний мир і в який спосіб?

 Спроби висвітлення всіх  цих питань призвело до виникнення  найрізноманітніших теорій і  концепцій у міжнародно-правовому  вченні. До сьогодення немає однозначності у вирішенні питання про визначення та походження поняття та терміну міжнародного права;  виникнення, джерела міжнародного права та періодизацію його історії.

Сучасна українська наука історії міжнародного права тривалий час була обтяжена ідеологічними нашаруваннями щодо соціалістичної доктрини міжнародного права. Теоретичною базою висвітлення історії міжнародного права була марксистська концепція виникнення, змін та розвитку соціально-економічних формацій.

До сьогодення немає однозначності у вирішенні питання про визначення й походження поняття та терміну міжнародного права;  виникнення, джерела міжнародного права та періодизацію його історії.

Як слушно зазначає відомий український дослідник Мережко О.О., протягом історичного розвитку  в науці й практики міжнародного права змінюється основний наголос щодо питань про його сутність й призначення. В залежності від того, що вважалося метою та завданням міжнародного права (від створення правил ведення війни між державами на початку його історії до забезпечення міжнародного миру та безпеки у більш пізній і, нарешті,   стимулюванні міжнародної співпраці і солідарності з метою вирішення глобальних проблем – у сучасний), він пропонує  визначити  етапи, які відображають дану тенденцію: 1) право війни; 2) право миру; 3) право співпраці ”1.

Разом з тим в історії міжнародного права зазвичай виділяють два основних історичних види міжнародного права: традиційне або класичне и сучасне міжнародне право, а сама історія  розглядається як  еволюційний поступ від  першого до другого. Поступово міжнародне право набуває значення одного із важливіших факторів забезпечення стабільності міжнародного життя.

Що стосується розвитку доктрини міжнародного права, то її історія, згідно із польським юристом-міжнародником Л.Еріхом, який надавав науці міжнародного права позитивного, фактичного характеру, проходить п’ять періодів: 1) період панування канонічного права; 2) період природного права; 3) період позитивного права; 4) перехідний період; 5) сучасний період – неопозитивний.

Сучасний період характеризується плюралізмом думок, вчень і концепцій у доктрині міжнародного права.

Філософська основа міжнародного права у вигляді історично сформованих, загальнолюдських принципів, норм та цінностей, що забезпечують мирне співіснування народів, ідея єдності та загального миру, тісний зв'язок із конкретним буттям людини та суспільства, дозволяють застосувати у дослідженні історії міжнародного права  найвідоміші концепції філософського та соціологічного спрямування. 

Досліджуючи процес історичного розвитку людства в рамках цивілізаційної концепції,  англійський соціолог Арнольд Тойнбі стверджував, що врятувати західні цивілізації можна лише шляхом посилення релігійно-духовних засад та моральних факторів суспільного життя. Цивілізація прийде до загибелі, бо її руйнують економічні та політичні суперечності наддержав. Люди повинні милосердно об'єднатися на засадах вселюдських пріоритетів та моральних цінностей. Цей висновок А.Тойнбі розкриває і одне із основних завдань міжнародного права – об’єднати людство на основі загальноприйнятих принципів та норм заради миру та співпраці.

 

2.Проблема визначення  терміна та поняття „міжнародного  права”.

Дослідження історії виникнення та становлення терміну „міжнародне право” показує, що в різних регіонах і в  певні часи використовуються  різні терміни. У Середні віки з’являється ідея права, що має регулювати відносини між державами і юристи запозичують потрібний термін у римського права. Поняття “jus gentium” відоме як «право народів» існувало в супереч поняттю “jus civile”. Відносини між римськими громадянами регулювали норми “jus civile”, у той час як норми “jus gentium” застосовувалися для іноземців. У першу чергу їх використовував претор (praetor peregrinus – посадова особа у римському сенаті зі справ з іноземцями) під час вирішення спорів між римськими громадянами та іноземцями (перегинами)  та останніх між собою на території Риму.

У ХІІІ ст.. Фома Аквінський (1225-1274) обґрунтовує необхідність об’єднання західноєвропейських держав під керівництвом папи і розвиває ідею про регулювання міжнародних відносин за допомогою римського “jus gentium”. Розвиток міжнародних відносин та становлення юридичної науки сприяє і виникненню науки міжнародного права. Видатний голландський юрист, богослові дипломат Г.Гроцій (1583-1654), якого справедливо називають «батьком міжнародного права», висловлює ідею про право народів з нових позицій, що відповідає духу того часу. У своїй фундаментальній праці «Про право війни та миру» (1625) він вказує, що право народів – це те, чим користуються всі народи людства і на відміну від природного права, яке діє для всіх тварин, воно регулює лише відносини між людьми. Після підписання Вестфальського мирного договору у науковий  обіг запроваджуються такі поняття, як «європейське публічне право» і «міжнародний правопорядок», що характеризує нову тенденцію – європоцентристську направленість міжнародного права.

У 1789 р. англійським юристом та філософом І. Бентамом (1748-1832) запроваджується словосполучення  jus inter gentes (право між народами). Так зявляється сучасний термін „міжнародне право”. І.Бентам розповсюдив думку про те, що право між народами більш чітко відображає термін «міжнародне право» (inter national law). Але і новий термін критикувався науковцями, вказувалося що воно не зовсім коректно, оскільки регулює відносини не між народами, а між державами. Тому і до сьогодення продовжуються пошуки більш нового, точного і повного терміну.

Що стосується визначення міжнародного права, то за період від Цицерона  і до сьогодні вченими запропоновано більш як 1000 визначень.  В.Г. Буткевич умовно поділяє дослідників на дві групи: одна група вчених наполягає на тому, що це — система юридичних норм, які створені визнаними і вповноваженими на те суб'єктами міжнародного права і регулюють відносини між ними. Інша вважає, що міжнародне право — це сам процес прийняття і втілення в життя владних рішень2. Такий підхід отримав свого розповсюдження  перш за все у США і отримав назву концепції правового реалізму. Школа політично орієнтованого підходу розуміє міжнародне право як процес прийняття владних рішень.

І.І. Лукашук, один із авторитетних сучасних вітчизняних дослідників міжнародного права, пропонує коротке, але дуже логічне і змістовне визначення: «Міжнародне право – це система юридичних принципів і норм, що регулюють міждержавні відносини з метою забезпечення миру та співробітництва». На його думку  це визначення відображає найважливіші риси міжнародного права: те, що воно є системою норм, структурно організованих на основі єдиних цілей та принципів.

Враховуючи нормативний, соціальний та психологічний характер права і керуючись латинським висловом  ubi societas, ibi jus, А.А. Мережко надає таке його визначення: „міжнародне право – це порядок (або система соціальних норм), яка визнається міжнародним співтовариством у якості правового і, який регулює відносини в рамках цього співтовариства” і зауважує, що визначати міжнародне право лише як систему норм, що склалася в класичний період міжнародного права, означало б гальмувати його розвиток3.

 

2. Теорії та концепції виникнення і періодизації  історії міжнародного права .

В історії міжнародно-правової думки питання виникнення, розвитку та періодизації історії міжнародного права завжди мало проблематичний характер, який ускладнювався існуванням значних прогалин у сфері його дослідження.

При рассмотрении вопроса о времени происхождения международного права следует учитывать указанные выше положения, имеющие, на наш взгляд, методологическое значение. С учетом этого, говорить о происхождении международного права можно лишь с того времени, когда оно как социальное явление, представляющее собой особую подсистему права, стало обладать некими основополагающими для него чертами. Речь прежде всего идет о следующих чертах: договорность, нормативность, формальная определенность. Важны, хотя и менее значимы, такие его признаки, как: системность международного права и его обеспеченность соответствующим механизмом реализации.

На думку В.Буткевича серед концепцій виникнення міжнародного права і його періодизації доцільно виділити чотири основні ідеологічних напрями: нігілістичний, етатичний (особливо в його марксистсько-ленінському варіанті), християнський і ліберально-демократичний. Аналіз їх основних положень  показує, що нігілісти будують свої доведення, щоб заперечити існування міжнародного права, марксисти — щоб довести, що міжнародне право формується там і тоді, де з'являються держави, християни — що воно зароджується в лоні християнської церкви, ліберали-демократи — що це право виникає в період ренесансу і буржуазних революцій у Європі4.

Нині найпопулярнішими теоріями походження і періодизації міжнародного права є: міжнародно-договірна, етатична (державницька), концепція суспільно-економічної формації, різні види нормативно-соціальних концепцій.

Послідовники міжнародно-договірної теорії походження міжнародного права поєднували виникнення права з укладенням угод. Найдавнішу історію пояснення походження міжнародного права має державницький підхід в рамках етатичної теорії, за яким це право виникло для регулювання співробітництва держав, а позаяк у стародавній період не було держав та відповідно міждержавних відносин, то не виникало потреби і в міжнародному праві. Існує точка зору, згідно з якою міжнародні відносини в стародавній період існували, але через несистематичний, нестабільний і ситуативний характер не викликали необхідності у їх правовому регулюванні.

Для прихильників нормативно-соціального походження міжнародного права спільним є акцентування уваги на появі і розвитку норм міжнародного права, які на їх думку виникають там і тоді, де постає суспільство.  У розвитку міжнародного права вони виділяють декілька періодів: первіснообщинний, регіонального міжнародного права, права «цивілізованих» та інших народів, універсального міжнародного права і, нарешті, етап загального визнання й застосування міжнародного права. Проте сучасні наукові досягнення  надають привід для критики цієї концепції через відсутність в неї  періоду вождеств.

В региональных рамках формировались отношения, выступавшие в виде 'обмена веществ между различными нациями'[16]. При этом потребность в новых благах в древности удовлетворялась с помощью двух основных способов обмена: мирным - торговля и насильственным - война[17]. Как подметили К.Маркс и Ф.Энгельс, у 'варварского народа-завоевателя сама война является еще: регулярной формой сношений, которая используется все шире, по мере того, как прирост населения при традиционном и единственно возможном примитивном способе производства, создает потребность в новых средствах производства'[18]