Лобізм - специфічний інститут політичної системи: методи, механізми лобіювання

 

 

ПЛАН

 

ВСТУП

1.Лобізм - специфічний інститут політичної системи: методи, механізми лобіювання.

2. Групи тиску при прийнятті рішень: український варіант.

3. Індивідуальний вплив політика на прийняття рішень.

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У соціально-політичних механізмах сучасної плюралістичної демократії важливу та своєрідну роль відіграють групи інтересів, що використовують тактику тиску; їх називають, як відомо, лобістськими угрупованнями. Перші дослідники лобізму американський політолог А.Бентлі та француз Ж.Мейно вважали його специфічною рисою практичну відсутність правової регламентації подібної діяльності. Тиск на парламент та адміністрацію виконавчої влади здійснюється так званим лобі з ціллю реалізації групових інтересів. Ф.Трумен диференціював групи інтересів як певні соціальні субстрати (“вихідний суспільний матеріал”) та групи тиску (лобі) як політично інституціоналізоване відображення перших.

Таким чином, лобізм доцільно розуміти як систему і практику реалізації інтересів різноманітних груп, союзів, об’єднань громадян, субстрат та субеліт, корпорацій тощо шляхом організованого впливу на законодавчу та адміністративну діяльність державних органів.

Незважаючи на часто нелегітимний статус лобістських груп, механізми їхньої діяльності не можна однозначно оцінювати негативно, бо вони є природними інститутами плюралістичної демократії та втілюють, активні політичні технології, а також механізм обліку та досягнення багатопланових соціальних інтересів у диференційованих суспільствах, особливо транзитних. В цьому є політичне призначення лобізму — здійснювати функцію соціального посередництва між громадянським суспільством та державою, а також сприяти спрямованому “обміну інформацією” в процесі законотворчості. Так, французький політолог М.Дюверже, відмічаючи, що законодавці намагаються легалізувати лобізм та перевести його “з кримінального шляху до інформаційного”, мав на увазі подолання прямого підкупу та скупки голосів за рахунок “непрямого” інформаційного впливу об’єктивної інформації, яка підтверджує обгрунтованість інтересів та вимог щодо очікуваних рішень влади. Під час розробки та прийняття законів, при інтерпретації законодавчого чи будь-якого нормативного акту урядовцями важливу роль відіграють не тільки їхні знання та професіоналізм, але і об’єм та характер інформації, яку він має.

Слід відмітити і соціально-правовий аспект в оцінці лобізму: він як би доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи впливати на прийняття та реалізацію політичних рішень тим групам, які позбавлені можливості артикулювати власні інтереси через своїх депутатів.

 

1. Лобізм - специфічний інститут політичної системи: методи, механізми лобіювання.

Лобізм - це специфічний інститут політичної системи, механізм впливу приватних і суспільних організацій (“груп тиску”) на процес прийняття рішень органами державної влади з питань внутрішньої та зовнішньої політики. У США, наприклад, лобізм ставить метою добиватися від конгресу, Білого дому, міністерств і відомств, законодавчих зборів і виконавчих органів штатів ухвалення або відхилення тих чи інших законодавчих адміністративних актів. Для реалізації цієї мети існує розвинена матеріальна структура. Практично всі значні корпорації, профспілки, організації мають у своєму складі лобістські підрозділи. Найбільшу долю лобістів становлять юристи. Серед лобістів чимало колишніх радників Білого дому, міністрів, сенаторів, багато чиновників апарату конгресу. Попередній досвід таких лобістів залишається неоціненним в їх новій діяльності, оскільки вони добре знайомі з процедурними тонкощами розробки і прийняття рішень, зберегли старі зв'язки з тими, хто продовжує перебувати на державній службі. Перейшовши у приватний сектор, вони працюють у тій же сфері, але вже не як службовці і не як посадові особи, а як представники певної зацікавленої групи. Тобто особовий склад лобізму - це люди, які в минулому приймали офіційні рішення й добре знайомі з політичною кухнею зсередини. Тому “зацікавлена група”, спираючись на досвід і зв'язки лобістів, здатна контролювати процес розробки рішення і впливати на його прийняття.

Контроль і вплив на політичне рішення “зацікавленій групі” забезпечують формально дозволені й неформальні (нелегальні) засоби й методи дій лобізму. Справа в тому, що лобізм у Сполучених Штатах офіційно дозволений. Особи й організації, які займаються лобізмом, повинні реєструватись у клерка палати представників і пред'являти відомості про те, на кого вони працюють, яка їх мета і сума витрат на лобізм. Але як правило, ці відомості ніколи не пред'являються повністю.

До офіційно дозволених методів лобізму можна віднести виступи в конгресі, збір інформації та подання її в конгресі, розробку і внесення законопроектів, організацію пропагандистських компаній “за” чи “проти” рішення, наприклад, тиск з місць (потік листів, телеграм, дзвінків), фінансування виборчих компаній депутатів у конгрес тощо.

Методи лобізму при зовнішній пристойності часто включають і протиправні дії: високі гонорари за публічні лекції, дорогоцінні розваги посадових осіб за рахунок організацій, шантаж, підкуп та інші.

Як правило, лобіюється кожне політичне рішення, що приймається конгресом США. Лобізм - це специфічне американське явище, зумовлене особливостями американського політичного процесу й американського законодавства, та все ж деякі механізми й методи тиску на політичне правління з боку неурядових організацій притаманні різним демократичним системам влади.

Прикладом може бути активне вивчення “груп тиску” сучасною англійською політологією. Англійці описують політичний тиск, використовуючи термін “корпоративізм”. Йдеться про існування специфічних “корпоративних” інститутів, що складаються з представників зацікавлених груп та урядовців. Тобто певним чином впорядковуються взаємовідносини між державою, “великим бізнесом” і профспілками.

Автономія й самостійність “груп тиску” в Англії порівняно менша, ніж у США, і самі англійські дослідники, наприклад Дж. Лембрук, підкреслюють “наявність централізації у взаємовідносинах значних соціально-економічних груп з державою і корпоративну взаємодію між ними” [16]. Ця централізація відносин пояснює такий термін англійської політології, як “інституціоналізований плюралізм”.

Наполягаючи на обмежених масштабах корпоративізму, Лембрук користується поняттям “трипартизм”. Дане поняття виступає якби англійським варіантом сучасної концепції “корпоративної держави”, що визначається трьома елементами: урядом, конфедерацією Британської промисловості і Британським конгресом тред-юніонів. Вони обговорюють і приймають провідні політичні та економічні рішення. Тільки основні рішення підлягають централізованому, наперед спланованому тиску, на відміну від американської системи всебічного “наскрізного лобіювання”.

У ході лобіювання зацікавлені структури використовують різні методи й форми. У залежності від того, які методи більшою мірою використовуються в лобістській діяльності, можна мати уяву про те, наскільки вона відповідає цивілізованим нормам. В основному, спектр застосовуваних методів залежить від об’єкта впливу, однак більшість методів є універсальними.

Лобіювання буває прямим і непрямим (опосередкованим). Пряме лобіювання своїм змістом має методи безпосереднього впливу на осіб, які приймають рішення, що здійснюється через представників організованих інтересів.

Непряме лобіювання полягає в опосередкованому впливові на осіб, які приймають рішення (організація різних кампаній з метою формування певної суспільної думки; фінансування виборчих кампаній кандидатів, що виступають з позицій, близьких відповідній зацікавленій групі; розсилання інформаційних й аналітичних матеріалів, серед яких є й матеріали, що належать до конкретного рішення; виступ у засобах масової інформації; підтримка організацій, що вже лобіюють відповідне рішення та ін.).

Найчастіше використовуються прямі методи лобіювання, оскільки в сучасних умовах застосування опосередкованих методів ускладнено з причини недостатнього розвитку інститутів громадського суспільства та високого ступеня автономності представників виконавчої та законодавчої гілок влади стосовно суспільства.

Один з механізмів лобіювання — плюралістичний, коли групи інтересів здійснюють тактику тиску “знизу уверх” на законодавчу або виконавчу владу з ціллю закріплення певних переваг, пільг, привілей тощо. Плюралістичне представництво інтересів організується спонтанно, не має постійних інституціональних форм, висуває своїх лідерів, йде до своїх цілей у конкурентній боротьбі з іншими силами. На законодавчий процес плюралістичне лобі частіше за все впливають через депутатські ініціативи та позиції.

Інший варіант лобізму полягає в тому в тому, що держава укладає з якою-небудь групою явну або латентну угоду, отримуючи в обмін на привілеї лояльність та певні гарантії сприяння державним рішенням і діям уряду. Це лобі — корпоративістське, групи інтересів тут порівняно нечисленні та функціонально упорядковані (за категоріями інтересів), ієрархізовані за статусами, соціально зорієнтовані. Держава, що йде на угоду з корпоративістським лобі, як би визнає за ним монопольне право на представництво певних інтересів в обмін на право впливати на відбір лідерів та порядок задоволення виражених лобі вимог.

Сучасні внутрішні механізми лобіювання складаються з комплексу можливостей донести та “нав’язати” свого інтересу структурі або політичній персоні, яка приймає рішення: близькість до політичної фігури або організації, від яких залежить рішення; наявність ресурсів та коштів, що забезпечують реалізацію даного інтересу; можливість надавати політичного (і неполітичного, зокрема нелегітимного) тиску; можливість надавати економічного тиску (погрози щодо припинення сплати податків, виплати відрахувань, вимоги економічної автономії, ліцензій, зняття квот тощо); інформаційні можливості популяризації або компрометації даної структури та її дій в очах громадської думки.

Головною цінністю лобізму є створення легітимних можливостей участі у розробці та прийнятті рішень як найбільш зацікавлених суспільних груп, так і висококомпетентних спеціалістів.

Юридично чітко регламентована система лобізму може значною мірою сприяти: забезпеченню гласності та передбаченості політичних процесів; цивілізованому обмеженню сфер діяльності апарату державної влади (зробить його більш відкритим для контролю з боку суспільства, зменшить можливість вольових рішень); поширенню кола активних учасників політичного процесу, що може слушно сказатися на розвитку громадянського суспільства в цілому; контролю взаємодії приватних інтересів та органів влади, створенню додаткових перепон на шляху корупції. Лобізм як система цивілізованих відносин, як нормальна політична діяльність, безсумнівно, сприяє стабілізації суспільства.

 

2. Групи тиску при прийнятті рішень: український варіант.

Система тиску “зацікавлених груп” активно формується та діє і в сучасній Україні. Загальна економічна криза створює умови, в яких найбільш сильним і помітним для влади є тиск економічно важливих груп.

Так, помітно вплинули на законодавчу й виконавчу владу шахтарські страйки, організовані та спрямовані страйккомами. Ця сила тиску виникла стихійно, без попереднього політичного планування, без свідомих політичних цілей. На сьогодні страйккоми шукають свою політичну позицію, про що свідчить їх блокування з політичними партіями. Страйккоми стали чисто зовнішньою силою тиску на парламент, оскільки не мають своїх представників у ньому. Отже, в даному випадку не варто говорити про класичну “зацікавлену групу”. Також ця сила поки що не запропонувала розроблених законопроектів, альтернативних програм, тобто страйккоми ще далекі від мистецтва лобіювання. Проте можливість об'єднання страйкових комітетів з політичними партіями повинна змінити становище на користь підсилення страйккомівського впливу.

Інша, найзацікавленіша група в Україні - це директорсько-адміністративний корпус, представлений у парламенті безпосередньо господарниками і депутатами, що до них приєдналися чи симпатизують. Сьогодні тільки ця група істотно визначає політичні й економічні рішення влади з моменту проголошення незалежності України. Досить широко представлена в парламенті група господарників, яка має зовнішню силу тиску на владу. Це насамперед директорський корпус, який підтримують колективи підприємств і колгоспів, посадові й господарські представники, пов'язані неформально особистими зв'язками й відносинами з господарниками. Ця група досить багата, щоб заплатити за роботу юристів, політологів, економістів, тобто вона може забезпечити себе системою знань і документів, необхідною для парламентської роботи. Та часто брак політичного професіоналізму в цій групі призводить до інтуїтивних пошуків вигідних для себе політичних рішень, а це в свою чергу викликає коливання їх позиції. Звідси схильність до частих переголосовувань у Верховній Раді.

Третя група - це національно-демократична опозиція. Вона представлена в парламенті й може здійснювати тиск через суспільство (наприклад, відомі протести студентів біля Верховної Ради), підтримується національно-демократичними й націоналістичними партіями та рухами. Але ця група економічно слабка і не може ефективно лобіювати. Тому вплив цієї групи не такий значний, як двох попередніх.

Ще однією формою тиску на процес прийняття політичних рішень в Україні є регіональний тиск на центр. Історично сформовані економіко-географічні центри в різних регіонах України - це вираження та зосередження інтересів великих спільностей людей. Точки зору спільностей міст, районів інтегруються в загальнонаціональні точки зору, позиції. Політичні орієнтири в різних регіонах настільки нетотожні, що вплив політичних партій та рухів в Україні регіоналізований. У регіональних спільностях формується самостійний погляд на політику центру і, відповідно, своє розуміння правильності рішень. Понад те, в регіонах рішення приймається раніше, ніж це зробить центр, і з позицій вже прийнятого рішення регіони починають здійснювати тиск на нього. Прийняття рішення локальними спільностями ставить перед дослідником дві проблеми: 1) як рішення приймається, тобто наскільки легальний його механізм; 2) чи представляє рішення якусь загальну точку зору всієї спільності, що є важливою умовою істотної чи уявної єдності регіону в ході тиску на центр.