Адміністративно правовий статус президента України

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1: ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ …………………………………….……………….5

РОЗДІЛ 2: ПРЕЗИДЕНТ ЯК ГОЛОВА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ………..…………..…………..…………..…………..….…………..12

РОЗДІЛ 3:ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ..........33

ВИСНОВОК..........................................................................................................38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….....................................................40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Глава держави –– Президент  України. Інститут президентства було введено Законом України “Про заснування поста Президента України  і внесення змін і доповнень до Конституції України”. Конституційні зміни, що стосуються інституту президентства, свідчать, що цей інститут постійно розвивається, на нього впливають трансформаційні процеси в суспільстві. Змінюються й уявлення політиків, вчених про місце й роль Президента України в системі влади, йде пошук встановлення його нового конституційно-правового статусу. Для чіткішого визначення повноважень гілок влади і, зокрема, Президента України, потрібне удосконалення конституційної реформи.

Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.

Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Президент є  лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Щодо повноважень Президента України в його взаєминах з виконавчою владою, то Конституція 1996 р. виводить Президента за межі виконавчої влади.

Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики закріплено статтею 106 Конституції  України, згідно з якою Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів уряду та інших органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях уряду, а також мати своїх представників у Кабінеті Міністрів, Конституційному Суді, Верховній Раді.

Президент здійснює свої Конституційні повноваження через  вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Метою написання курсової роботи є всебічне вивчення та аналіз адміністративно-правового статусу  Президента України контексті змін, внесених до Конституції України та інших нормативно-правових актів.

Структура курсової роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто повноваження, яким наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Другий розділ характеризує координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України –– РНБО, а саме, його склад, функції та роль Президента у керівництві ним. Третій розділ присвячений інституту представників Президента України. В ньому розглянуто повноваження та права чотирьох основних представництв Президента України: Представництва Президента України у Верховній Раді, Представництва Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представництва Президента України у Конституційному Суді України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Згідно Конституції  України Президент України має  цілу низку обов’язків та повноважень. Основні повноваження Президента у  сфері виконавчої діяльності закріплені у ст. 106 Конституції України [1].

Деякі повноваження у  сфері виконавчої влади Президент  України здійснює за згодою Верховної  Ради України, інші — самостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України.

За згодою Верховної  Ради України Президент України призначає Прем'єр-міністра України; призначає на посади та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення України.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах:

утворює, реорганізовує  та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. діючи в  межах коштів, передбачених на утримання  органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань: здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка (координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; вносить до Верховної Ради України по дання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування [1].

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою  України; має право вето щодо прийнятих  Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

На основі та на виконання  Конституції та законів України  Президент України видає укази  і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції  України, акти Президента України скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Конституція України  у ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвідношенням сил всередині країни.

Стаття 106 Конституції  України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України.

Виходячи з цього, компетенцію  Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави.

Оскільки компетенція  будь-якого органу публічної влади  є похідною від покладених на нього  функцій, можна систематизувати функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій  Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво Держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова Функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю [12].

Перші дві функції  мають прерогативний характер, тобто  властиві тільки главі держави, і  зумовлюють необхідність Існування  самого цього інституту, інші теж мають важливе значення, але можуть бути наявні в інших державних органах.

Функція забезпечення єдності  державної влади поділяється на три підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. Водночас залежно від сфери вияву функція представництва держави поділяється на дві підфункції: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне представництво.

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про Президента Української РСР", "Про міжнародні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.). Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підзаконними нормативними актами, а у чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно.

Аналізуючи природу  взаємостосунків Президента і виконавчої влади, в першу чергу слід приділити увагу питанням механізму формування уряду. В цілому від обсягу повноважень Президента у призначенні та звільненні міністрів, інших високопосадових урядових діячів залежить ступінь його контролю над усім апаратом виконавчої влади. Відповідні процедури мають у різних країнах значні відмінності, а їх характер залежить від існуючих форм державного управління.

Що ж до відповідних  повноважень глави держави в  Україні, то одним із найважливіших  і найдієвіших повноважень Президента України як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади. В сучасній українській науковій думці щодо відповідних повноважень Президента України є кілька точок зору. Зокрема, переважна більшість дослідників вважають, що відповідні прерогативи притаманні та необхідні інститутові Президентства в нашій державі (А. Кудряченко, М.І. Михальченко, Ф.Г. Бурчак, В.М. Шаповал та ін.), але певна частина науковців взагалі відкидають як доцільність запровадження інституту Президентства в Україні, так і дієвість наданих йому повноважень [3, 5, 6, 10]. Розглянемо деякі повноваження Президента України з огляду на коментарі його опонентів.

Голова Кабінету Міністрів  України призначається Президентом  України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Процес призначення прем'єр-міністра України проходить такі етапи: визначення Президентом кандидатури на цю посаду, розгляд Верховною Радою України кандидатури, у разі відхилення — наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення прем'єр-міністра України.

Президент України не пізніше ніж на десятий день після  вступу на посаду або припинення повноважень  Кабінету Міністрів, після консультацій з головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій має внести на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду прем'єр-міністра України. У свою чергу, Верховна Рада України на пленарному засіданні розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду прем'єр-міністра не пізніше як у 10-денний термін з дня внесення.

На засіданні кандидат на посаду прем'єр-міністра України  виступає з програмною заявою про  основні напрями діяльності уряду. Постанова Верховної Ради України  про призначення кандидата на посаду прем'єр-міністра України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради - 226 голосів.

Якщо Верховна Рада відхилить  кандидату ру, внесену Президентом  України, останній у 7-денний термін після консультації з головою Верховної Ради та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України нову кандидатуру на цю посаду.

У разі повторного відхилення Верховною Радою кандидатури  на посаду прем'єр-міністра Президент України вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру, погоджену з депутатськими групами та фракціями, що становлять більшість від конституційно го складу Верховної Ради України. Про погодження кандидатури складається протокол, що скріплюється підписами Президента України та уповноваженими представниками відповідних депутатських груп і фракцій.

Кожний наступний розгляд  Верховною Радою України кандидатури  на посаду прем'єр-міністра України (за винятком першого) відбувається в тому ж порядку, але не пізніше ніж у 7-денний термін.

Після одержання згоди  Верховної Ради Президент України  в 3-денний термін видає указ про  призначення прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України впродовж 14 днів від дня свого призначення  на посаду вносить Президентові пропозиції щодо структури та персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На підставі подання прем'єр-міністра Президент видає указ про призначення членів Кабінету Міністрів України. Структура та кількісний склад Кабінету Міністрів затверджується указом Президента.

На підставі подання  прем'єр-міністра Президент України  після затвердження структури та кількісного складу Кабінету Міністрів  видає указ про призначення списком  членів Кабінету Міністрів. У списку має бути не менше ніж дві третини посадових осіб від загальної кількості членів Кабінету Міністрів. За поданням прем'єр-міністра, Президент України призначає керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.

Відповідний процес, на думку  вітчизняного дослідника В. Золоторьова, призводить до того, що уряд, "затиснутий" між парламентом і Президентом, не має стимулів виявляти активність і ентузіазм. Він також вважає, що "парламентський вплив на призначення прем'єра й уряду є мінімальним".