Проблема розмежування сфер компетенції теології і науки

 

Міністерство  освіти і науки України

Національний  університет «Острозька Академія»

Кафедра релігієзнавства

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Наука та релігія»

«ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ СФЕР КОМПЕТЕНЦІЇ ТЕОЛОГІЇ І НАУКИ»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студент 3-го курсу ФФ ЗВ

спеціальності релігієзнавство

Ходорчук  Андрій Юрійович

Викладач: Якуніна К.І.

 

 

 

Острог,  2013

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Бо ми знаємо частинно, і

пророкуємо  частинно;      

коли ж досконале  настане,

тоді зупиниться те,що  частинне

(1 Кор. 9:10)

 

Насамперед, хочу попросити читача не шукати в цій  роботі прямих наукових доказів існування Бога, або цитат з Біблії, які б протирічили сучасній науці. Спираючись на величний досвід цього Світу, і виходячи з результатів власного пізнання, мушу Вас запевнити, що першого просто не існує, а перед глибинами Другого раціональний розум є надто безсилий. І ще дозвольте мені розглядати дану проблему виходячи з принципів Християнства, оскільки абсолютна більшість мені відомих вчених сповідували або заперечували саме  цю Віру (хоча, слід зазначити, останніх було не так багато). Ще однією причиною  такого суб'єктивізму є те, що я також християнин.

  Отже, в даній  роботі я зроблю ще одну  спробу проаналізувати причини  виникнення (як на мене надуманих)  розбіжностей між релігійним  і науковим світоглядом, прослідкувати  за етапами їх розвитку і розглянути наслідки цього протистояння.  Звичайно, мені не вдасться розглянути всі аспекти цієї теми. Просто сподіваюсь, що фах фізика і елементарні знання математики  і філософії дозволять мені на популярному рівні знайти спільну грань між цими світоглядами. Я гадаю, що зараз знайдеться мало людей, які б заперечували існування такої грані, але одночасно небагато набереться і таких, кого б ця проблема взагалі коли-небудь турбувала. Така байдужість і є наповнювачем порожнечі, що виникає між раціональним розумом і ірраціональним серцем людини. Тому саме завдяки взаємно доповненню розуму і серця Людина досягає сили, що здатна зробити її щасливою, що наповнює сенсом її життя, що врешті показує їй Істину, і називається Мудрістю.

Проблема співіснування релігії і науки є особливо актуальною для українського народу. Адже протягом сімдесяти років всіма методами і засобами прихильники комуністичної ідеології намагалися відкинути один з наріжних каменів, на яких будується усе людське буття.

Це тільки мала частина причин, що спонукають до вирішення такої проблеми або, хоча б, її розгляду. І вже з них можна зробити висновки про те, що питання віри і науки є складовою частиною однієї проблеми, яку намагається вирішити людство протягом свого існування, це сенс Буття Людини.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. РОЗДІЛ

РЕЛІГІЯ І НАУКА  В СВІТЛІ СУЧАСНИХ ДУХОВНО-ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: ТЕНДЕНЦІЇ, СУПЕРЕЧНОСТІ

Релігія все більше входить  в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію.

Ще не так  давно, в радянському суспільстві, повністю заперечувалась можливість позитивного  ставлення до релігії. За відкрите сповідання будь-якого релігійного вчення, людина не могла отримати повноцінної вищої освіти, зайняти керівні посади тощо. Взагалі, така людина повністю обмежувалась в своїх правах. З одного боку це було викликано упередженим ставленням до релігії і неуцтвом політичних сил з іншого.

Обов’язковим предметом в освіті того часу був науковий атеїзм, який пропагував критичне ставлення до релігії і її прихильників, атеїстичний погляд на світ тощо. Будь-яке позитивне згадування релігії в аудиторії обов’язково супроводжувалось її різкою негативною оцінкою.

Сьогодні, в  так званому пострадянському  суспільстві складається інша ситуація. Не лише релігійні діяли, але і  багато світських авторів наголошують, що лише віра в Бога здатна забезпечити  духовне відродження суспільства. Релігія все більше входить в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію.

Відбувається  швидке зростання чисельності нетрадиційних  Церков. Законодавство України наголошує на тому, що свобода совісті є невід’ємною константою нашого життя в суспільстві. Однак, поряд з тим, православні (за календарем) свята проголошуються державними святами поліконфесійної України.

Напевно всі  погодяться, що багато помилок у рішенні релігійних питань, держава робить через необізнаність, і тому релігія, як світоглядний феномен має стати об’єктом ціле направленого вивчення. Крім того, передача знання як універсального досвіду життя – необхідна умова життєздатності суспільства.

Саме тому, правлячі сили завжди контролювали обсяг і зміст  знання, яке люди отримували у навчальних закладах. Так, в епоху середньовіччя  центральним пізнавальним постулатом було поняття Бога, з яким співставлялись всі культурні цінності. А вже  в епоху Відродження відзначається процес секуляризації суспільства, який починає еволюціонувати, і вже на початку ХХ сторіччя уявлення про домінування розуму, який розкриває "неповноцінність віри", отримує розповсюдження серед філософів-натуралістів.

1. Глобальні проблеми сьогодення крізь призму науки і релігії

Взаємодія суспільства  і природи на початку 21 століття дедалі більше стає проблемою, від вирішення  якої залежить наше загальне майбутнє. Ми пізнаємо навколишній світ не тільки за допомогою раціонального мислення, а й чуттєвого сприйняття. Навіть сама природа розпорядилась так, що одна півкуля людського мозку відповідає за логічне мислення, а друга – за чуттєве сприйняття. Отримуючи інформацію з різноманітних каналів, сфера підсвідомого інтегрує її в цілісну картину, породжуючи при цьому й певні оцінки пірнаючого суб’єкта.

Сьогодні відбувається своєрідна комп’ютерна революція, пов’язана з широким застосуванням  комп’ютерної техніки. Дана ситуація перебудовує всі інформаційні зв’язки  планети. На думку деяких вчених, ми сьогодні стоїмо на порозі формування колективного, або загально планетарного Розуму. А це вселяє оптимізм щодо майбутнього нашого біологічного виду. Становлення колективного Розуму навряд чи обернеться злиттям суспільства і природи, бо це практично не можливо. Виникаючий колективний інтелект відкриває певний шанс людству зберегти себе у біосфері, а отже, і у Всесвіті. Та все ж таки, навіть за цих умов залишається відкритим питання про взаємодію людини з природою.

Повертаючись до Тейяра де Шардена, варто розглянути його концепцію взаємодії людини і природи. Людину він розглядав в її нерозривному взаємозв’язку з природою. При цьому внутрішній світ людини породжує власне бачення навколишньої природи. Люди різні, у них різний колір шкіри, вони поклоняються різним Богам, говорять різними мовами. Але цей світ знаходиться в постійному розвитку, він ускладнюється і настане час, коли розум людини визначатиме як долю людства, так і долю природи.

Для позначення феномену еволюційного шляху розвитку, тобто  поступового переходу біосфери в сферу розуму, він вводить поняття ноосфери. Тейяр намагався побачити горизонти даного процесу і прийшов до уявлення про існування над життя. Цей стан він вважав повним закінченням еволюційних процесів: у людей зникнуть будь-які відмінності – расові, економічні, релігійні; Людство зіллється в одне ціле з природою і Богом.

Цю думку дещо в  іншій формі за 20 років до Тейяра висловив наш співвітчизник, акад. В. І. Вернадський. Він базує свої дослідження  на іншому підході. Аналізуючи еволюцію біосфери і роль живої речовини у перетворенні верхньої оболонки Землі, особливу увагу Вернадський звертав на все зростаюче втручання людей у природні процеси, на те, що людство стає основною геолого перетворюючою силою планети. Виходячи з цього з’являється положення про ноосферу - на певному етапі розвитку цивілізації людству доведеться взяти на себе відповідальність за її подальшу еволюцію.

Це необхідна передумова виживання людства на планеті. Якщо й надалі суспільний розвиток здійснюватиметься  стихійно, то біосфера стане непридатною для життя. Отже, для забезпечення свого подальшого розвитку людству необхідно навчитись узгоджувати свої потреби з можливостями біосфери. Нажаль сьогодні практично неможливо зробити світовий еволюційний процес керованим, проте люди здатні зрозуміти і можливо організувати систему впливів на природні й суспільні процеси з тим, щоб забезпечити бажані тенденції розвитку або подолати можливі кризи.

Сьогодні ми можемо виділити кілька взаємопов’язаних процесів, які  стосуються розвитку суспільства і природи.

Ми є свідками зростання  могутності земної цивілізації та її здатності активно впливати на природні процеси. Тільки за остання 30-35 років  людство використало стільки  сировинних та енергетичних ресурсів, скільки за всю попередню історію свого існування.

Різко прискорились усі  процеси, пов’язані з перебудовою  соціальної структури суспільства, у більшості країн світу відбувається лібералізації в економіці та політиці.

Прискорення розвитку техніки  і технології позитивно впливає  на формування і розвиток ринкової економіки, а остання вимагає лібералізації, тобто розширення "свободи вибору" організаційних структур, різних форм власності, виробничих відносин і всього того, що є найжиттєвішим.

Розвинуті країни світу  поступово переходять до вищих технологій, які вимагають високої кваліфікації і свідомої дисципліни на робочих місцях. Суспільство повинно сьогодні довго і цілеспрямовано вчити і виховувати майбутнього оператора, який стоятиме за пультом надскладного агрегату. Сьогодні такий робітник за рівнем кваліфікації і освіченості стоїть вище інженера 19 століття.

Йому треба не тільки платити хорошу заробітну плату, а й лікувати, створювати можливості його дітям отримати потрібну їм професію, а також забезпечити передачу знань, професійних навичок, культурних цінностей. І ті держави, які в процесі свого розвитку змогли добитися значних успіхів у цій справі, сьогодні вийшли на авансцену історії.

З наступним розвитком  людської цивілізації дедалі більшу роль відіграватимуть інтегративні процеси в житті людства. На зорі антропогенезу ця інтегративність (або кооперативність, об’єднання людей) обмежувалась родом, племенем, сім’єю. А сьогодні вона починає охоплювати всю планету. Її носіями в планетарному масштабі виступають транснаціональні корпорації, а в межах європейського континенту – Європейський Союз, Рада Європи, Європейський банк реконструкції і розвитку та інші міжнародні об’єднання.

Можна допустити, що і  в Східній Європі відбудеться  щось подібне, проте сьогодні ми ще далекі від цієї інтегрованості, оскільки східноєвропейські країни сильно розділені як національними, так і релігійними ідеями.

Релігійний погляд на проблеми сьогодення де в чому збігається з науковим. І хоча кожна релігія  пропонує різні шляхи подолання  цих проблем, всі вони погоджуються, що сьогодні людство стоїть на межі винищення придатної для життя біосфери. Як вже було зазначено вище, представники релігійних організацій вбачають головну проблему в ціннісних орієнтаціях науковців. Однак розуміння цих орієнтацій в різних релігіях різне.

Аналізуючи християнське віровчення, можна говорити про те, що прогрес, як розвиток людської цивілізації, є нічим іншим, як діяльністю Бога. Це положення витікає з розуміння  Бога як Творця. Творити – означає  не лише одноразовий акт створення  чогось, а постійне творення.

Тобто сутність Бога Творця вимагає постійного творення. Ще одне положення, яке витікає із сутності Бога – Він не може творити негативних речей, які приносять шкоду, бо тоді б він не був Досконалим Богом  та Абсолютним Світлом. Сама людина спотворює створені Богом речі. Лише людина, яка має недосконалу природу, здатна приносити шкоду собі та іншим.

Відповідно до цього, людина може використовувати природу, перетворюючи її на користь собі. Єдина  умова – людина не повинна робити того, що може зашкодити їй та іншим.

Дечому інше розуміння  цих проблем склалося у східних  релігійних вченнях, зокрема Буддизмі, Індуїзмі, Ведизмі тощо. Виходячи з  вчення східних релігій про переродження душі, можна зрозуміти їх шанобливе  ставлення до природи. Згідно цьому положенню, душа після смерті істоти перероджується в новому тілі, при чому душа може переродитись не лише в людський оболонці, а й у тварині, рослині тощо.