Методика "Сходинки"

Методика «Сходинки»

 Мета. Визначити самооцінку   дитини.

 Обладнання. Бланк тестування (малюнок сходів), олівець.

 Інструкція. «Перед вами 10 сходинок. Зараз кожен з вас має вирішити, де він стане на цих сходах і куди поставить свого найкращого друга. На найнижчій сходинці стоять діти неслухняні, нерозумні, некрасиві. На другій — трохи кращі, на третій — ще кращі, а ось на верхній сходинці стоять найкращі (добрі, розумні, красиві) хлопці і дівчата. Як ви думаєте, на якій сходинці ви станете?  На якій сходинці розміститься ваш друг? Намалюйте там чоловічків».

 Інтерпретація результатів.

 Необхідно відразу  продивитися малюнки із самовизначеннями  дітей, дати запитання на уточнення.  Відповідно до самовизначення  дітей, їхнього місцезнаходження на сходах, робиться висновок про те, яку самооцінку має дитина: занижену, об'єктивну (адекватну), завищену. Особливу увагу необхідно звернути на дітей з низькою самооцінкою (коли дитина розмістила свого чоловічка на перших двох сходинках).

 

 

 

 

Методика «Який я ? »

 

Хід виконання

 

 Обстеження проводиться  індивідуально. Психолог запитує  у  досліджуваного, як він себе сприймає й оцінює за десятьма різними позитивними якостями особистості. Оцінки, які дитина ставить собі потім переводяться в бали.

 

 

Оцінювальні якості особистості	Оцінки
	Так	Ні	Іноді	Не знаю
Хороший
Добрий
Розумний
Акуратний
Слухняний
Уважний
Ввічливий
Здібний
Працелюбний
Чесний

 

Оцінювання результатів

 

 Відповіді типу  «Так» оцінюються в 1 бал, відповіді типу «Ні» оцінюються в 0 балів. Відповіді типу «Інколи», як і відповіді типу «Не знаю» оцінюються в 0,5 бала.

Самооцінка дитини визначається за загальною сумою балів, набраних нею за всіма якостями особистості.

 Рівні самооцінки:

10 балів – дуже  високий;

8 – 9 балів – високий;

 

4 -7 балів – середній;

2 -3бала – низький.

 

1.1Психолого-педагогическая характеристика  особистості молодшого шкільного  віку

 

 

 

Р. З. Нємов під особистістю розглядав  людини, представника певного суспільства, свідомого діяча, що у ньому певний становище, виконує соціальні ролі, наділеної природними особливостями.

 

На думкуЛ.Ф.Обуховой, особистістю  дитина стає від народження. Проте  розвиток дитини є складний і тривалий процес змін, обумовлених різними  видами своєї діяльності. У різних її формах збагачується життєвий досвід дитини, купуються навички та звички поведінки, розширюються пізнавальні спроможністю і сили, розвиваються відчуття провини і воля, формується моральнийоблик.[25;154]

 

Для дальшого поступу особистості  дитини необхідна розумна організація своєї діяльності, правильний вибір її видів тварин і форм, здійснення систематичного контролю над її протіканням і результатами.

 

Молодший шкільний вік охоплює  період її життя від шести до одинадцяти років й найважливішим обставиною у житті дитини — його надходженням до школи. За твердженням А.А.Аркушенко, тим часом відбувається інтенсивне біологічне розвиток дитячого організму (центральної і вегетативної нервових систем, кісткової і м'язової систем, діяльності внутрішніх органів). Зростає рухливість нервових процесів. Процеси порушення переважають, і це визначає такі характерні риси молодших школярів, як: підвищена емоційна збуджуваність інепоседливость.[3;14]

 

Вступ до школу вносить найважливіші зміни у життя дитини. Різко  змінюється весь уклад його життя, його соціальне становище у колективі, у ній. Основний, провідною діяльністю стає відтепер вчення, найважливішої обов'язком – обов'язок вчитися, здобувати знання. А вчення – це серйозний працю, вимагає організованості, дисципліни, вольових зусиль дитини. Школяр входить у новий йому колектив, коли він житиме, вчитися і щеразвиваться.[18;32]

 

Правильне ставлення до вченню у  молодших школярів формується поступово. Спочатку не розуміють, навіщо потрібна вчитися. Але невдовзі з'ясується, що вчення – працю, вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до всього звик, те в нього настає розчарування, виникає негативне ставлення доучению.[18;35]

 

На думку Н.В.Касициной, щоб цього  сталося, вчитель має навіювати дитині думку, що вчення – це напружена робота, але дуже цікава, оскільки він дозволить дізнатися багато нового, цікавого, потрібного. Важливо, щоб і самі організація навчальної роботи підкріплювала слова вчителя.

 

На початковому етапі учні початковій школи гарно навчаються, керуючись власними відносинами у ній, іноді дитина добре навчається за мотивами відносин із колективом. Велику роль відіграє й особистий мотив: бажання здобути добру оцінку, схвалення вчителів та батьків.

 

Спочатку  в неї з'являється інтерес самого процесу навчальної діяльності без усвідомлення її значення. Тільки після виникнення інтересу до результатів свого навчального праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, придбання знань. Ось ця основа і є сприятливим грунтом на формування у молодшого школяра мотивів вчення високого суспільного ладу, що з справді відповідальним ставленням до навчальнимзанятиям.[18;38]

 

Формування  інтересу до змісту навчальної діяльності, придбання знань пов'язані з  переживанням школярами задоволення від своїх досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, похвалою вчителя, який підкреслює кожен, навіть найменша успіх, найменше просування вперед. Молодші школярі відчувають почуття гордості, особливий підйом сил, коли вчитель хвалить їх.

 

Велике  виховне вплив вчителя, як стверджуютьФ.В.Костилева, на молодших школярів пов'язана з  тим, що вчитель із початку перебування  у школі стає їм незаперечний авторитет. Авторитет вчителя – найважливіша передумова на навчання і традиції виховання в молодшихклассах.[20;19]

 

Найбільш  характерна риса сприйняття учнів –  його маладифференцированность, де роблять  неточності та системні помилки вдифференцировке при сприйнятті подібних об'єктів. Наступна особливість сприйняття які у  початку молодшого шкільного віку – тісний зв'язок його з його діями школяра. Сприйняття в таких межах психічного розвитку пов'язані з практичної діяльністю дитини. Сприйняти предмет для дитини – щось робити з нею, щось у ньому, зробити будь-якідействия.[17;37]

 

У процесі навчання відбувається перебудова сприйняття, воно піднімається більш високу щабель розвитку, приймає характер цілеспрямованою і керованої діяльності. У процесі навчання сприйняття поглиблюється, стає більшанализирующим,дифференцирующим, приймає характер організованого спостереження.

 

Увага учнів початкових класів характеризується слабкістю довільного уваги, можливості вольового регулювання уваги, управління ним на початку молодшого шкільного  вікуограничени.[13;83]

 

Молодший школяр зазвичай може примусити  себе зосереджено працювати тільки за наявності близькій мотивації (перспективи отримати відмінну оцінку, заслужити похвалу вчителя, найкраще справитися ззаданием).[18;24]

 

На думкуБ.С. Волкова, набагато краще  в молодшому шкільному віці розвинене  мимовільне увагу. Все нове, несподіване, яскраве, цікаве звісно ж привертає мою увагу учнів, без зусиль зі своїмисторони.[10;36]

 

Розвиток пам'яті в молодшому  шкільному віці відбувається під  впливом навчання. Посилюється роль та питома вага словесно-логічного, смислового запам'ятовування, розвивається можливість свідомо керувати своєю пам'яттю і регулювати її прояви. У зв'язку з віковим відносним переважанням діяльності першої сигнальною системи у молодших школярів розвиненішанаглядно-образная пам'ять, ніжсловесно-логическая. Вони краще й швидше запам'ятовують і міцніше зберігають у пам'яті конкретні відомості, події, особи, предмети, факти, ніж визначення, описи, пояснення. Молодші школярі схильні до механічного запам'ятовування без усвідомлення значеннєвих зв'язків всерединізапоминаемогоматериала.[2;54]

 

Основна тенденція розвитку уяви, як стверджують М. В.Гамезо, в молодшому  шкільному віці – це вдосконалення  що відтворює уяви. Він із поданням раніше сприйнятого чи створенням образів  відповідно до даним описом, схемою, малюнком.Воссоздающее уяву вдосконалюється рахунок дедалі більше правильного і сповненого відображення дійсності. Творчу уяву створення нових образів, що з перетворенням, переробкою вражень минулого досвіду, з'єднанням в нові поєднання, комбінації, такожразвивается.[13;86]

 

Під упливом навчання відбувається поступовий перехід від пізнання із зовнішнього боку явищ пізнання їх сутності. Мислення починає відбивати  суттєві властивості та ознаки предметів  і явищ, що дає можливість робити перші узагальнення, перші висновки, проводити перші аналогії, будувати елементарні умовиводи. І на цій основі в дитини поступово починають формуватися елементарні науковіпонятия.[3;67]

 

>Аналитико-синтетическая діяльність  у початку молодшого шкільного  віку перебуває у основному  для стадіїнаглядно-действенного аналізу, яке грунтується на безпосередньому сприйняттіпредметов.[3;75]

 

Молодший шкільний вік в дослідженнях О.Н. Каменської, – вік досить помітного  формування особистості. Він характерно формування та закріплення нової  виборчої системи відносин і до людям, колективу, до вченню і що з ними обов'язків, формування характеру, волі, розширення кола інтересів, розвиток здібностей.

 

У молодшому шкільному віці закладаються фундаменти моральної поведінки, відбувається засвоєння моральних і правил поведінки, починає формуватися громадська спрямованість особистості.

 

Характер  молодших школярів, на думкуЕ.А. Петрової, М. В.Гамезо, відрізняється деякими  особливостями. Насамперед, вони імпульсивні  – схильні негайно діяти під  впливом безпосередніх імпульсів, спонукань, не подумавши і зваживши всі обставини, по випадковим приводів. Причина цього – потреба у активної зовнішньої розрядці при вікової слабкості вольовий регуляції поведінки. Тож вчител

 

 

 

Самооцінка  підлітків   Підлітковий вік завжди рахувався критичним. В цьому віці відбуваються як фізіологічні, так і психологічні зміни. У підлітків відбуваються глибокі психологічні зміни особистості, не пов’язані прямо з дозріванням ендокринної системи. До таких змін можна віднести вироблення нового самопізнання з підвищеним відчуттям власної гідності, особистих можливостей та здібностей.

 

На протязі  підліткового періоду ламаються  і перебудовуються попередні  відношення дитини до навколишнього  середовища і себе, з яких підліток розпочинає самостійне життя.

 

Іноді підлітковий вік характеризують, як особливо „депресивний”. Чому? Насамперед, такому станові сприяють фізичні та емоційні зміни в організмі підлітка, що породжує в нього відчуття невпевненості і страху. До того ж у юнацькі роки багато хто хворобливо переживає відсутність визнання ровесників або нерозділену закоханість.

 

Важливо ще рахувати, що підлітки стикаються з  різними колізіями життя вперше, їм ще бракує знань та досвіду. Через  це багато хто з них „пробирається  по життю, як мандрівники по незнаній землі, гублячись від надміру нових вражень”, але найчастіше при цьому не хочуть просити про допомогу. Все це може створити сприятливу основу для депресії.

 

Психологічні  дослідження показують, що перший період депресії трапляється в середньому в 13 років. Частота депресій різко зростає у 12-16 років, досягає піку в 14-15, потім поступово спадає. У 15-річному віці депресію у дівчат діагностують удвічі частіше, ніж у хлопців. Поведінка депресивного підлітка груба, конфліктна, зниженим, із відтінком дисфорійності, мінливим настроєм. Такі особливості психічного стану створюють основу для конфліктів із людьми довкола, а загрози покарання породжують страх і тривогу.

 

 

Хто вивчав самооцінку  Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

 

У віковій  та педагогічній психології накопичений  чималий досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.).

 

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних  дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки  та не потребують спеціального режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані підлітки - це, за визначенням Л.С.Виготського, - "важкі діти в масовій школі", яких, за даними київських вчених, нараховується більше половини від усієї кількості сучасних школярів. Такі учні, переживаючи критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечувала нормальний хід їхнього виховання і навчання [7].