Іран: у пошуках шляхів подолання міжнародної ізоляції

1.2. Іслам як базовий фактор зовнішньої політики мусульманських держав

Іслам — одна з трьох  «світових релігій», що займає за кількістю  послідовників після християнства друге місце. За приблизними підрахунками загальна чисельність віруючих складає 

близько 800 мільйонів чоловік. Величезна  кількість мусульман проживає у  всіх країнах Північної Африки, у  країнах Південно-Західної, Південної, Південно-Східної Азії. У таких  країнах, як Афганістан, Пакистан, Іран, Ірак, Алжир, Індія, Індонезія, Бангладеш, Судан та ін. іслам є державною  релігією і його сповідують понад 80 % населення. Значна кількість мусульман проживає в Китаї, Таїланді, Ефіопії, на Кіпрі, в Австралії, у деяких країнах Європи (Великобританія, Франція, Німеччина та ін.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Суринам й ін.). У країнах СНД мусульмани проживають здебільшого в Середній Азії, Казахстані, Азербайджані, на Північному Кавказі й Закавказзі,-Татарстані, Башкортостані й ін. У деяких країнах іслам впливає на соціально-політичне і культурне життя, а в деяких слово «ісламський» включено навіть у їхню офіційну назву: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія [3, 45].

Іслам є ідеологічною системою, що має значний вплив і на міжнародну політику. Сьогодні іслам є і релігією, і державою, тому що мусульманське  духівництво бере активну участь у веденні державних справ.

Сьогодні в мусульманському  світі продовжувється процес пошуків  власної моделі розвитку, яка, грунтуючись  на принципах цивілізації ісламу, змогла б акумулювати найкращі наукові, технічні та культурні досягненняня інших цивілізації. Причому мова йде не про «третій шлях» розвитку, суть якого полягала в «рівній непримиренності» до капіталізму, і до соціалізму, а про створення своєї оригінальної концепції. Поки пошук такої концепції, альтернативної європейській, не привів до однозначного подання, але тим не менш зусилля в цьому напрямку не припиняються. Про реальність самобутньої моделі свідчить досвід Cayдівскої Аравії та деяких інших країн регіону Перської затоки. Ці держави зуміли при бурхливому еконономічному зростанні, дріжджами для якого стали нафтодолари, зберегти свою соціальну стабільність, забезпечити підйом матеріального добробуту, консолідацію традиційних, що йдуть від ісламу соціальних структур. Модернізація суспільства в країнах Перської затоки має обмежений характер. У більшості випадків вона не спричинила деформації традиційних нормативних відносин між людьми і не призвела до однозначної вестернізації; середніх шарів, що залишилися в цілому прихильними  зразків поведінки колишніх часів [22,157]. Саме це в кінцевому рахунку забезпечило політичну і соціальную стійкість. На межі тисячоліть нові реалії обумовлюють нові тенденції ісламського політичного руху. Серед них можна виділити наступні:

• збільшення чисельності мусульманської громади в країнах Заходу. Осередки мусульманського  впливу поза межами традиційного поширення ісламу, створені в США, Великобританії, Франції, Німеччині, дотепно називають “Халіфорнією”  (середнє між Каліфорнією і Халіфатом);
• неминуче вичерпання вуглеводнів на Близькому Сході;  небезпека для нафтовидобувних країн у перманентному посиленні диктату Півночі щодо світових цін на енергоносії. Країни-продуценти нафти отримують 10% від продажної ціни нафти;
• пряме зіткнення Заходу з мусульманським світом, що дискредитувало прозахідні кола. Мусульманське суспільство отримало докази фундаменталістського твердження, що Захід - основний супротивник [5, 133] .

 Там, де під загрозою опиняються основи цивілізації, де відбувається процес розпаду автохтонної культури, де в силу тих чи інших обставин руйнуються стійкі, релігійні традиційні зв'язки, тобто ламається цивілізаційний прообраз життя, спостерігаються найбільш радикальні соціальні і політичні ексцеси, не слід думати, що вибух може статися тільки під тиском наступаючого капіталізму, як це сталось в Ірані. Не менш сильна зворотна реакція при спробі перекроїти життя мусульманина на «соціалістичний» лад, чому на початку 20-х років була свідком Середня Азія. Те, що було зруйновано тоді, не відновлено і понині.

Кожна цивілізація володіє своєю парадигмою цінностей, що мають вирішальний вплив на формування суспільних, економічних, політичних структур. Ці стійкі стереотипи переходять з однієї формації до іншої, створюючи її регіональні варіанти. Взаємозалежність формаційних і цивілізаційних компонентів суспільного буття віха, ні перші, ні другі не можуть бути спростовані при характеристиці громадського боку. При цьому, однак, слід зауважити, що якщо поняття формаційного може бути пояснено лише в контексті постійного руху формацій, їх «переливання» з однієї в іншу, то цивилизація при самому своєму бурхливому розвитку завжди залишається сама собою, зберігає родові ознаки. Мусульманин є вірним своїй цивілізації і при капіталізмі, і при феодалізмі.

З часу свого  виникнення і донині іслам зазнав деяких змін. Він пристосувався до умов життя будь-якого народу, до різних соціальних устроїв, до рівня  розвитку матеріальної та духовної культури. Водночас іслам зберігає ортодоксальний вплив у деяких країнах (зокрема, в Ірані) і на широкі верстви населення (зокрема, селянські). Значний вплив  ісламу на економічне, політичне, духовне  життя східних районів, згідно з  концепціями деяких європейських та американських вчених, пояснюють  такі чинники. 
По-перше, молодість ісламу. Мусульманська релігія виникла пізніше інших релігійних систем і на відміну від них не вичерпала своїх 
можливостей. Іслам перебуває у розквіті, відіграючи активну роль у сучасному  світі. 
        По-друге, життєвість і гнучкість мусульманської релігії. 
Життєздатність ісламу, на думку деяких західних спеціалістів, виявляється в тому, що він вистояв, не втратив своїх позицій, незважаючи 
на тривалий період колонізації. Його гнучкість пов'язується з відсутністю централізованої організації духовенства, що заважає 
оперативному та своєчасному вирішенню нагальних проблем. 
        По-третє, тотальність ісламу. Під тотальністю ісламу західні вчені розуміють широке охоплення ісламською релігією всіх сфер життєдіяльності віруючих. Це не лише віра, а й економічний та соціальний устрій, управління, родина й побут. Шаріат визначає як правові, так і моральні відносини. Все це загалом приводить до того, що іслам виступає як спосіб життя, оскільки цілком визначає світогляд і поведінку людей. 
        По-четверте, простота та доступність ісламу як релігії. Простота ісламу виявляється у його догматах і культі, які простіші, ніж 
в інших релігіях. Доступність ісламської релігії дослідники пояснюють тим, що іслам максимально враховує місцеві умови, не 
заплямував себе колоніальною політикою тощо. На їхню думку, в міру цих причин іслам значно поширився останнім часом в Африці та інших районах світу.

По-пяте, нетерпимість і войовничий характер ісламу, його прагнення до світового панування. Саме цими властивостями мусульманської релігії західні автори намагаються пояснити боротьбу східних народів проти колоніалізму за  своє  національне  визволення. 
По-шосте, ідея «завершення пророцтва». В трактуванні мусульманських теологів ця ідея означає, що пророк Мухаммед був останнім посланцем Бога на землю й приніс людству остаточну істину. Це свідчить про виключність мусульман як богообраного народу й про особливе становище ісламу порівняно  з  іншими  релігіями.По-сьоме, аутентичність ісламу й особистості мусульманина. Аутентичність, на думку західних ісламознавців, — це повне вираження мусульманської релігії в особистості віруючого.

Мусульмани  всіх країн однакові. Це люди, сформовані ісламом,вони складають єдину спільноту  — «умму». Тому мусульмани незалежно  від країни, в якій вони мешкають, тягнуться один до одного як брати за вірою. Внаслідок цього існують різні панісламістські концепції, що пропагують об'єднання всіх мусульман світу в єдину державу.

У мусульманському  світі до ісламу апелюють практично всі політичні сили: незалежно від класової приналежності, цілей і завдань. Для одних звернення до нього складає серцевину світогляду, для інших він служить засобом пропаганди і мобізації віруючих на вирішення суто світських завдань, треті шукають у ньому підтвердження правильності політичного курсу, бути може, по суті своїй дуже далекого від ортодоксального розуміння релігії. Але в будь якому випадку, будь-який політик, що всерйоз розраховує на успіх, повинен корелювати свої погляди з мусульманскою релігією. Найпростіше виявити в зверненні до ісламу класові інтереси. Іслам розцінювався переважно як форма вираження інтересів тих чи інших класів. Мусульманська цівілізація представлялася фоном, де розгорталася битва між класами, вимушеними використовувати іслам, бо без нього політики не здатні знайти дорогу до сердець широких мас віруючих. Іслам однозначно сприймали як об'єкт політики. Його самоцінність зводилася, по суті, до нуля [48, 37].

Така  прагматична оцінка не є правильною. Значення ісламу в суспільстві пояснюється в першу чергу, специфікою самої цієї релігії, зверненої у світське буття людини. Мусульманська цивілізація породила зразки політиного устрою, економічної системи, соціальні принципи якої відрізняють її від інших цивілізації.

Безпосередньо в Ірані у політичній сфері в ісламі утверджується принцип нероздільності світської і духовної влади. Природно, перше - його критика і в кінцевому рахунку цілковите неприйняття. Якщо звернутись до досвіду мусульманського світу, то легко звернути увагу на ту обставину, що найбільшою стійкістю відрізняються режими саме в тих країнах, де цей принцип формально або не формально дотримується. Таким прикладом є Іран.

Легко помітити, що тенденція з'єднання  світського керівництва з духовним, причому не обов'язково релігійним авторитетом, як і раніше переважає  в мусульманському світі. Там, де це єдність «відбулося», політична  система міцна. Якщо один з компонентів-духовний або світський, тобто власне політичний, - опинявся слабким, то рано чи пізно наступала криза влади, що приводила до зміни урядового курсу або самого правителя. Класичний приклад - Іран, де шах, володіючи цілковитою владою в політиці, не мав достатнього духовного авторитету. Видається, що і в майбутньому стабільність мусульманських держав у великій мірі буде визначатися не стільки демократизацією політичного життя, багатопартійністю та іншими атрибутами європейської системи, скільки наявністю сильного лідера, що поєднує в собі світську і духовну сили. Образ пророка Мухаммеда, політичного вождя і засновника ісламу ніколи не змарніє.

Що  стосується принципів соціального  устрою, то мусульманська релігія  декларує рівність людей перед Аллахом, з чого випливає необхідність встановлення їх рівності на землі. Складно погодитися з думкою арабського дослідника Абд  аль-Могао Сайда, коли він пише, що «прагнення до соціальної емансипації  має місце у всіх монотеїстичних релігіях, але, можливо, більш за все  воно розвинене в ісламі». Ще більш  радикально висловлювався відомий  богослов, радник в Центрі з дослідження  хаджу Зія ад-Дін Сардар, який вважає, що «рівність - одна з базових  соціальних ідей ісламу».

Говорячи про інституалізацію  ісламу в європейських країнах, можна  відмітити, що етнічна різнорідність, сектантство, соціополітичні розмежування заважають об'єднанню мусульман. При цьому, європейські мусульмани переважно ідентифікують себе з ісламом, а не з батьківщиною чи країною перебування. Іншими словами, релігійний чинник превалює над етнічним в питаннях самоідентифікації європейських мусульман. Серед мусульманських інституцій в Європі автор переважно називає ісламістські радикальні осередки, що є фактично філіями відповідних організацій і угруповань, діючих в мусульманських країнах. Водночас, в цьому підрозділі приділена недостатня увага діяльності легальних мусульманських організацій, які мають на меті підтримання мусульмансько-християнського діалогу і полегшення процесу адаптації мусульманських емігрантів до європейських суспільств. Важливо було б показати і форми взаємодії цих організацій з місцевими органами влади в подоланні ксенофобії з боку неонацистських і ультраправих організацій в Європі.

І західні, і  ісламські науковці визнають, що іслам  потребує реформування, хоча їхні підходи  різняться.

Розділ II. Провідні напрями зовнішньої політики Ірану в контексті ісламської релігії

2.1 Місце ісламу у відносинах Ірану з провідними країнами світу

Ісламська Республіка Іран, що уже вийшла з післяреволюційної  кризи і змогла вижити, незважаючи на фінансово-економічний, військово-політичний, інформаційно-психологічний тиск з  боку США і Великої Британії, поступово  набирає сили і не виключено, що іранське керівництво зможе забезпечити  ІРІ провідне місце у регіональній і світовій конкуренції. Внаслідок  змін, що розпочалися у зовнішній  політиці Ірану, вже не можна зупинити ні зміцнення його геополітичного, геоекономічного і геостратегічного положення в регіоні, ні поступовий вихід Ірану з міжнародної  ізоляції та посилення авторитету нинішнього керівництва іранської держави.

Ісламська революція в Ірані  стала переходом від шахського  монархічного режиму Пехлеві до ісламської республіці на чолі з аятолою Хомейні  — проводирем революції і засновником  нового порядку. Початком революції  прийнято вважати масові антишахські  протести в січні 1978 року, пригнічені урядовими військами. У січні 1979 року, після того як країну паралізували постійні страйки і мітинги, Пехлеві  з родиною залишив Іран, і 1 лютого в Тегеран прибув Хомейні, який перебував  у вигнанні у Франції. Аятолла  був зустрінутий мільйонами тріумфуючих  іранців. 1 квітня 1979 року після проведення всенародного референдуму Іран був  офіційно проголошений ісламською республікою. 3 грудня того ж року була прийнята нова конституція.

До 1979 року Іран був у цілому прозахідною державою. Ісламська  революція 1979 року, яка відбулася  на хвилі антиамериканізму, радикально змінила зовнішню політику країни. Перемога Ісламської революції ознаменувалася міжнародним скандалом з захопленням  заручників в американському посольстві в Тегерані. Ця криза спричинила погіршення відносин з усіма західними країнами, а також послужила приводом до розриву дипломатичних відносин з США, які не відновлені до цих пір.

Революція збіглася за часом  і з введенням радянських військ до Афганістану, що вкрай негативно  позначилося на стосунках з СРСР. Іран підтримував дипломатичні відносини  з Радянським Союзом, однак пропозиції радянського керівництва про  проведення двосторонньої зустрічі ігнорувалися. Відомо також, що в 1988 році Аятолла послав Горбачову телеграму, в якій пропонував йому будувати ісламську  республіку в СРСР.

Революція зіпсувала відносини  не тільки з Заходом, але і з  арабським світом. У 1980 році Ірак вторгся  в багатий нафтою Хузестан, поклавши початок ірано-іракській війні. Вибивши  іракські війська з Ірану, керівництво  країни планувало з допомогою  контрнаступу «експортувати» ісламську  революцію в Ірак. Однак через  швидке виснаження військ і застосування іракською армією хімічної зброї  ці плани не увінчалися успіхом. Тим  часом ірано-американські відносини  ускладнилися ще більше після того, як американський ракетний крейсер, який перебував у Перській затоці, збив іранський пасажирський літак.