Іван Багряний "Сад Гетсиманський"

Людина — це найвеличніша з усіх істот. 
Людина — найнещасніша з усіх істот. 
Людина — найпідліша з усіх істот. 
І. Багряний

Іван Багряний, письменник, на чию долю випало тяжке життя у вирі подій пореволюційних десятиріч, використав біблійні сюжети для розкриття психології своїх героїв у досить несподіваному контексті: християнські ідеали, цінності — й епоха сталінських таборів, "арештів, нічних допитів, безпідставних звинувачень... Своєрідне поєднання двох полюсів світовідчуття письменника — віра і кров, добро і зло — породило такий неперевершений своєю трагічною правдивістю й психологічною наснаженістю роман, як "Сад Гетсиманський".

Історія написання

Роман «Сад Гетсиманський» був створений на два десятиліття рані¬ше від «Архіпелагу ГУЛАГ» Олександра Солженіцина і став першим у розкритті диявольської машини примусу в тоталітарній системі. Після того, як роман вийшов у Німеччині в 1950 році, автора звинувачували у фантазерстві. 
У свій час І. Багряний був змушений доводити світу фактами з власної біографії, що він цілком компетентний щодо «совєтської» тюрми і що його книга — документальна річ. У статті «Камо грядеши?» І. Багряний описував дикі страхіття «кухні-фабрики, країни єжовських рукавиць, перебуваючи в яких людина перетворюється в ніщо». 
У 1932 році письменник перебуває у камері самотнього ув'язнення шість місяців і тринадцять днів, тут він змушений був «зізнатися» у своїх «націоналіс¬тичних поглядах», розкрити «контрреволюційну» сутність своїх літературних творів. Після цього — заслання на Далекий Схід, втеча, арешт по дорозі, суд, три роки таборів. І після повернення — знову арешт. Звинувачення будувалося виключно на свідченнях людей, які самі перебували під слідством. 
У 1938-1939 роках на допитах Багряного слідчі (до речі, прізвища декого з них — Сергєєв, Нечаєв — зустрічаємо і у протоколах допитів, і на сторінках роману) постійно твердили, що він звинувачується за участь у контрреволюційній організації. І. Багряний визнавав себе винним лише в тому, що свідомо проводив контрре¬волюційну діяльність у літературі. Будь-які звинувачення письменник відкидав. Інколи допити тривали по кілька годин. Протоколи звинувачення він не підпи¬сував. Це свідчить про силу духу і незламність, адже майже всі підписували. І. Багряний, не підписавши протоколу, мабуть, врятував собі життя.

Вже сама назва твору вказує на біблійний сюжет — зраду Іудою Ісуса Христа.За біблійною легендою Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа, місце зради. Тихий, гарний сад, який став душевною опорою для Христа, є разючим контрастом до жахливої дійсності, в якій страждає і якій мужньо протистоїть молодий інженер-авіаконструктор Андрій Чумак. Отже, зрадництво, боротьба добра і зла — головна лінія в романі, де автор безпосередньо звертається до Біблії. Багряний зважується на найрізкіші сюжетні зіткнення. 

Роман побудовано на реальному життєвому матеріалі, який був добре знайомий і пережитий Багряним, оснований на фактах майже дворічного перебування автора під слідством в харківських тюрмах.. Його зауваження, що "всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком лише кількох змінених), є правдиві", має важливий сенс, тому що настроює читача на сприймання твору як документу. Факти у "Саді Гетсиманському" настільки драматичні, що здатні вражати читача набагато сильніше за факти, побудовані на вимислі. Щоправда, документальний матеріал у романі перебуває немовби у белетристичному оформленні. 
Будуючи твір на документальній основі, письменник фактично започаткував традицію зображення старанно приховуваної частини життя радянського суспільства.

Головного героя — Андрія Чумака—хтось видає НКВС. Його заарештовують, кидають до Харківської в'язниці, де змушують визнати свою провину, а точніше — свою слабкість перед страшною машиною новітнього "правосуддя". Та більше; ніж тортури, моральні знущання, мучить його весь час питання: "Хто видав його? Невже хтось із братів?" Так у художню тканину твору вплітаються біблійні образи Каїна й Авеля. Міф про них відбиває намір показати, як зросли зло й гріхи серед людей. Непослух прабатьків не залишився без наслідків. Не тільки Бог відвернувся від людини, не тільки природа стала ворожа їй, — зіпсувались стосунки між людьми: ворожнеча й ненависть запанували навіть поміж братами.

Головний конфлікт роману "Сад Гетсиманський" - це протистояння двох взаємовиключаючих сил. З одного боку - Андрій Чумак як неординарна, виключно вольова, незламна особистість, а з іншого - радянська тоталітарна система, яка через своїх вірних слуг-опричників прагне будь-що зламати, підпорядкувати собі цю особистість. 
Конфлікт у творі Багряного - це конфлікт між вільною, на¬стільки морально довершеною Людиною (Андрій Чумак), що про неї можна гово¬рити як про уособлення Добра, і у вищій мірі антигуманною тоталітарною системою, яку треба визначити як вияв абсолютного Зла. 
Отже, головна проблема твору — проблема боротьби добра і зла в тоталітарному суспільстві, боротьби за людське в людині.

Легенда ж про сад Гетсиманський, що звучить  в тюремній камері, висвітлює становище  людей, що потрапили у новітній "сад  Гетсиманський", виступає паралеллю  до трагічного становища в'язнів: "Андрій слухав про Юду, думав про братів, і в темряві, що застилала зір, йому ввижався темний, сповнений чорного, задушливого тропічного мороку сад... Христос на колінах... Зрада... Тріумф зла..." Що залишалося цим беззахисним людям?..

Те  ж саме сталося і з Андрієм Чумаком: зрада, арешт, передбачення мук, спрямування всіх внутрішніх сил на здолання фізичної наруги й, таким чином, утвердження моральної чистоти, розуміння невідворотності подій і, головне, возвеличення добра. Виходить, що "садом Гетсиманським" стала вся країна в часи жорстоких сталінських репресій, бо по всій країні панували зрадництво, продажність, відступництво. Зраджувалися ідеали, за які напередодні проливалась кров, зраджувались загальнолюдські цінності заради чинів і нагород — образ-символ Іуди став збірним. Тих же, хто не йшов проти совісті, хто залишався вірним своїм життєвим позиціям, чекала гірка доля Ісуса Христа — бути розіп'ятим і тілом,.! душею, як це сталося з Андрієм. Проте він залишився нерозколотим, хоч слідчі міняються, мов у калейдоскопі: Великій, Фрей, Сергеев, Донець; у кожного своя метода "робити ганчірку" з "підслідного". Більше того, Андрій відверто руйнує підвалини диктатури пролетаріату, котра повернулася проти самих її творців: "Я не визнаю пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою! Ось це моє кредо. І так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею".

Обставини, в яких перебуває герой, — незвичайні, ситуації напружені, в душах героїв багато сум'яття, розпачу і зневіри. Проте всупереч усьому Андрій перемагає, витримує тортури й допити, знаходить у собі сили зберегти людську гідність.  
Андрія та інших дітей коваля не розчавлює тоталітарний прес — ситуація скоріше бажана, аніж дійсна. В ній передано непереможну віру автора в незнищенність свого народу.  
Така оптимістична кінцівка і така провідна ідея «Саду Гетси-манського». Окрім основної проблеми, у цьому творі Іван Багряний також художньо досліджує проблеми любові й ненависті, вірності та зради, батьків і дітей, віри та безнадії, збереження роду, родини. Всі вони показані'традиційно для народного сприймання — з гуманістичних традицій.  
Показуючи трагедію української інтелігенції, Багряний не проймається зневагою до інших націй, а навпаки, проймається болями «населення» всіх камер (росіян, євреїв, німців, вірмен, поляків). До того ж він зображує одного з найжорстокіших Слідчих, українця за походженням, представника славного козацького роду Донця, милосердного наглядача Мельника, який виявився катом, що під час розстрілів добиває ломиком тих, кого не взяла куля. 

 Ідея твору, світоглядна концепція автора розкривається через діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють світ, в якому "людина є пшик" і де "людей вистачить", скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним світ, де вічна лише людська душа, а система — минуща. Андрій і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед грядущими віками, перед нами і перед нашими дітьми, і далі-Слідчі Великій, Фрей, Сергеев, Донець — породження невмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кожного з них свої методи і стиль роботи, своя знівеч єна доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом.  
     Андрій же, як і його брати та друзі з ув'язнених, — натура духовно цілісна. Він не жертвує собою чи будь-ким в ім'я ідеї, вігі живе в ім'я того, у що вірить. Як і для більшості однока-мерників, для Чумака головне — не втратити в собі Людину серед цього ґвалту, не стати "пшиком", не визнати себе винуватим без вини.  
     Страшним був вирок для дітей сільського коваля Чумака. Чотирьох синів і зовсім юну сестру їх Галю засуджено до розстрілу. Ніхто з них не просив помилування, бо не визнавав "пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою", як і "соціалізму, будованого тюрмою і кулею". Заміна розстрілу двадцятирічною каторгою мало що змінила в їхньому сплюндрованому житті. Але віриться, що і через ці довгі роки вони пройдуть без злості і ненависті, винесуть все, що приготувала їм доля, залишаться справжніми патріотами України. 

Примат мемуарності, документальної вірогідності описаних подій, напевне, відіграв значну роль у тому, що роман "Сад Гетсиманський", як і "Тигролови", як і публіцистичний лист-пояснення І. Багряного "Чому я не хочу вертатись до СССР?", були перекладені на англійську, німецьку, французьку, італійську мови. Бо це був, по суті,, перший у світовій літературі художній твір про дійсний стан речей у "шостій частині світу" — країні тюрем НКВД, концтаборів, етапів, допитів, провокацій... Європейська критика, зокрема члени французької Академії Гонкурів Андре Біллі та В. Вельмен, на сторінках "Ле Фігаро літтерер" (1961. — 13 травня) і тижневика "Ле Нувель літтерер" (1961. — 8 червня) відзначили емоційно пружний, експресивний, поетичний стиль Багряного-гуманіста.