Генрі Джеймс

Раптова смерть Дейзі надає повісті сентиментально-романтичного акценту. Проте для задуму твору важливіше, що в такому сумному завершенні юного, безневинного і чистого життя в самому його розквіті теж є певна метафоричність. Ця дівчина - уособлення природного, світлого, поетичного - не може існувати такою, якою вона є, у світі штучності, умовності, бездуховності, як квітка не може цвісти на морозі.                                                                                                       Оповідання «Урок майстра». Із багатьох творів письменника, присвячених одній з найважливіших для нього тем, - митець і суспільство, завдання мистецтва - у найрізноманітніших її варіаціях, варто зупинитися на двох оповіданнях «Урок майстра» і «Листи Асперна». Вони захоплюють оригінальністю сюжету, вишуканістю розробки психології персонажів, іронічністю і, звичайно ж, глибиною думки, в них закладеної. В «Уроці майстра» це думка про те, що мистецтво вимагає від митця повної самовідданості, концентрації усіх духовних сил, зречення усього несуттєвого, матеріальних благ, прагнення збагачення чи слави. Саме цього навчає уславлений романіст Сент-Джордж свого молодого прихильника письменника-початківця Пола Оверта. «В очах юного письменника образ його старшого побратима по перу був все ще оточений ореолом, незважаючи на невдачу його останніх романів, які порівняно з трьома попередніми, що мали великий успіх, виявилися значно слабкішими». Захоплення великим письменником не засліплює Пола Оверта, не позбавляє його здатності до певних критичних зауважень. Звичайно ж, він їх не промовляє вголос. Йому здається, що «при тому, що романи Сент-Джорджа чудові, він за ці останні десять років, а тим більше за останні п'ять, писав надто багато». В цих словах, по суті, сформульована причина занепаду таланту відомого прозаїка. Він пише надто багато! Й не тому, що не може жити без творчості. Майстер звик до заможного, комфортного життя і хоче заробляти новими книжками якомога більше. Гонитва за грошима знесилює талант, перетворює митця на ремісника-заробітчанина. Однак це ще не все. Цинічне ставлення до власної праці як лише до заробітку деморалізує Сент-Джорджа. Вся його поведінка стає фальшивою, лицемірною, безчесною. Високі шляхетні слова, якими він повчає молодшого колегу, закликаючи до самовідданого і безкорисливого служіння мистецтву, знаходяться в непримиренному конфлікті з його письменницькою і життєвою практикою. Кокетуючи своєю відвертістю і самокритичністю, він закликає Пола Оверта зробити висновки з уроку майстра, не піддаватися спокусам, які відволікають від творчості. Сент-Джордж такий переконливий, здається таким щирим, що молодий письменник вірить йому. Він відрікається від дівчини, в яку закохався, виїздить у тривалу подорож, щоб забути її. Закінчення оповідання неочікуване й глибоко іронічне. Оверт, повернувшись до Англії, дізнається, що хвороблива дружина Сент-Джорджа померла, а він через короткий час після трауру одружився з набагато молодшою за нього чарівною дівчиною. Тією самою, в яку закохався Пол і яку він покинув, дослухаючись до порад майстра про зречення заради творчості.

Оповідання «Листи Асперна». «Листи Асперна» - оповідання, яке начебто позначене світлим відблиском безмежно талановитої особистості великого, давно померлого поета. Так, як вмираюча перлина Італії - чарівна Венеція - виблискує згасаючими променями своєї колишньої всепереможної краси і слави. Атмосфера примарності огортає не лише занепалі старі палаци й темні канали одного з найпое-тичніших міст у світі. Примарними у своєму холодному, наскрізь просякнутому вологістю і запахом тлінності палаці здаються його власниці - обидві пані Бордеро, всіма забуті нещасні жінки. Вони начебтотіні відшумілого, іншого блискучого часу. В розповідача історії - літературознавця і видавця - навіть виникає дивне відчуття, що принаймні старша з них - міс Джуліана Бордеро - за віком не може бути серед живих. Однак він помиляється. В другій половині XIX ст., а саме тоді відбуваються події в оповіданні (написання його датується 1888 p.), цілком могла жити стара жінка, котру колись, юну й чарівну, покохав геніальний поет-романтик Джеффрі Асперн, якій написав численні листи. Ці листи - об'єкт майже любовного пожадання розповідача. За будь-яку ціну він хоче здобути ці особисті пам'ятки минулого, дізнатися з них щось ще невідоме про поета, нарешті надрукувати їх для загального ознайомлення. Прагнення отримати листи таке сильне, що як він сам зізнається: «Факт прикрий, але заради Джеффрі Асперна я ладен піти на будь-яку мерзоту». Він створює досить підлий план: «Стара не хоче, щоб хто-небудь навіть словом торкнувся до її реліквій, для неї це щось особисте, інтимне, сокровенне, а віяння часу її зовсім не обходять, Бог з неюі Почати розмову про гроші - це значить втратити все. Я можу наблизитися до мети, лише приспавши її пильність, а приспати її пильність можна лише з допомогою дипломатичних вивертів. Лицемірство, подвійна гра - ось єдине, що може мені допомогти». В оповіданні на рівні сюжету йдеться про здійснення цього плану. Однак сюжетні події - це лише поверховий пласт оповіді. Як майже завжди у Джеймса, головне - це людські почуття, тонкі психологічні повороти, нюанси у людських стосунках, загадки душі, які не можна осягнути й розв'язати.

Джеффрі Асперн - вигадана фігура. Письменник надав йому риси особистостей і біографій двох поетів - Байрона і Шеллі, друзів і антагоністів одночасно. Хто знає епізоди їхнього життя і особливості вдачі, впізнає їх, сильно трансформованих у образі Асперна та в його вчинках. Однак це не так вже й суттєво. Джеймсспромігся створити образ американського поета, який насправді ніколи не існував, живою й достовірною фігурою. (До речі, в прізвищі Асперн звучить латинське «asper» - терпкий, жорсткий, впертий, дикий). Характеризуючи Асперна, Джеймс, по суті, створює свій взірець справжнього митця, в його образі втілює своє художнє кредо: «В ті роки, коли наша країна була грубою, неотесаною і провінційною... він зумів жити і писати, ставши одним із перших, і бути вільним, і широко мислити, і нічого не боятися, і все розуміти, і відчувати, і знайти вираз усьому». Однак основна увага сконцентрована в драмі, а оповідання справжня людська драма, на трьох постатях - Джуліані Бордеро, її племінниці Тіні й ви-давці-розповідачеві, що заради листів поселяється як квартирант в їхньому похмурому палаці. Цей останній персонаж - характерний для прози Джеймса «центральної свідомості». На відміну від «Дейзі Міллер» або «Уроку майстра», де оповідь ведеться від третьої особи, в «Листах Асперна» автор наближає нас до розповідача, до його бачення подій і людей ще й тим, що він веде оповідь від першої особи.

Є такі риби-причепи, які  живуть завдяки іншим морським істотам, присмоктавшись до них, самостійне існування  для них неможливе. Як це жорстоко не звучить, Джеймс саме так оцінює тих навкололітера-турних «причеп», хто процвітає духовно та матеріально, копирсаючись у житті й творчості великих майстрів літератури та мистецтва, отримуючи від цього насолоду причетності й фінансовий зиск. У оповіданні це безумовно стосується героя. Звичайно, досить цинічний у своїй життєвій та професійній практиці, він пояснює свою негідну поведінку щодо обох міс Бордеро високою метою врятувати від забуття сторінки, власноручно написані геніальним поетом, і зробити їх здобутком спраглої духовної поживи громадськості. Однак письменник у своєму творі ставить питання гостро: чи можна заради досягнення навіть найвищої мети робити негідні вчинки, тобто чи «мета виправдовує засоби». І сам на нього відповідає: «Ні, не можна». Захоплений шанувальник великого Асперна чарує, закохує в себе Тіну Бордеро, пробуджуючи в ній несміливу надію на зміну своєї сумної і нудної долі. Робить це з холодним розрахунком, звичайно, не маючи ніяких серйозних намірів щодо цієї немолодої, негарної, беззахисної і дуже наївної доброї жінки, схожої на жінок із вицвілих старовинних портретів. Він запекло торгується із старою Джуліаною, яка, звикнувши до жахливих злиднів, все вимірює грішми, матеріальною користю. Тіна за своєю природністю, щирістю і ніжністю схожа для Джеймса на багатьох типових жінок. І так само нещасна, самотня, приречена на розчарування. Складніше з образом Джуліани Бордеро. У зв'язку з нею в оповіданні виникає дуже важлива для письменника проблема: як співвідноситься реальна дійсність із відтворюючим її мистецтвом? Відтворюючим чи перетворюючим? Відразлива стара, руїна колишньої юної красуні, нічим не нагадує ту, кому присвячував свої чудові вірші Асперн. Вона здається розповідачеві такою вульгарною, заземленою із своїми вічними скаргами на нестачу грошей і зростаючі ціни. Йому б хотілося її не чути і не бачити, щоб не затьмарювати світлий образ поета. Бувалий інтриган-розповідач виявляє певну наївність, намагаючись віднайти близькість, ба навіть тотожність, порівнюючи поетичний образ і життєвий оригінал, поезію і реальність. Проте вони не подібні, часто навіть контрастні. До того ж читач спочатку бачить усе лише з однієї точки зору, а насправді все складніше, примхливіше і дає простір для домислювання, до читацького власного трактування персонажів і подій. Мораліст Джеймс співчуває нещасній Тіні й карає чоловіка, який її ошукав. Після смерті тітки до рук молодшої Бордеро потрапляють листи великого Асперна і вона їх спалює. Ми можемо самі робити висновки: чи це помста ображеної жінки, чи причиною стала шляхетна думка про те, що ці листи були власністю двох закоханих і чужі руки не мають перегортати пожовклі сторінки, чужі очі вичитувати їхні таємниці?

Кожне з таких широковідомих  оповідань Джеймса, як уже згадані «Поворот гвинта», «В клітці» або раннє «Облога Лондона» (1883) і одне з пізніх «Звір у хащах» (1903), звичайно, відрізняються за сюжетом, центральною колізією, виведеними в них персонажами. Однак важливіше те, що вони суттєво несхожі за загальним настроєм, емоційною забарвленістю. Залишаючись у межах психологічного реалізму, письменник змінює загальний колорит створеного ним тексту. Він може бути іронічним, навіть сатиричним, як в «Облозі Лондона», де йдеться про енергійну й розумну американську вдовицю, красуню із сумнівною репутацією, що за будь-яку ціну хоче завоювати високе становище й багатство і досягає цього, одружившись з англійськимлордом. А може бути легким, навіть у чомусь кумедним, як в оповіданні («В клітці») про ♦ просту душу» - маленьку телеграфістку в поштовій конторі, яку її скромна посада" мимоволі прилучає до чужого життя, чужих почуттів і таємниць. У своїй службовій «клітці» наївна дівчина стає досить досвідченим психологом. Вона бере активну участь у складній любовній історії, сама переживає багато емоційних почуттів і втрачає ілюзії щодо іншого блискучого, незвичного життя заможних людей.

«Звір у хащі» - сентиментально забарвлена історія, трагічна за своєю  суттю, про самотнього чоловіка, який лише після смерті закоханої в  нього жінки усвідомлює, що він  розминувся із своєю долею, своїм  можливим щастям, виходом із пустого  егоїстичного існування: «Порятунком  була любов до неї: ось тоді його життя дійсно стало б життям». У цьому оповіданні, як особливо в «Повороті гвинта», відобразилися  нові напружені шукання Джеймса в царині відтворення внутрішнього життя людини. Вони були позначені ідейно-художніми впливами 90-900-х років, періоду так званого «зламу століть», доби декадансу і модерну. Самобутній художник Джеймс прислухався до новацій, не стояв осторонь естетичних тенденцій часу. Звичайно, він був знайомий з новими працями психологів, принаймні чув про психоаналіз 3. Фройда. Сама назва твору «Звір у хащі» перегукується з ідеями про наявність в людській психіці, крім свідомого рівня, ще й підсвідомого, де знаходяться прадавні інстинкти, тисячолітня генетична пам'ять. Отой «Звір», який може раптом вистрибнути з несвідомого людського «Я», зруйнувати упорядковане і стабільне існування. «Марчер навіч побачив те, що було призначено йому і що збулося. Він побачив Хащу свого життя і Звіра; побачив, як цей величезний, огидний Звір, причаївшись, притискається до землі, а потім, начебто підхвачений вітром, увесь напружившись, злітає для нищівного стрибка». Однак разом із зверненням до новітніх ідей про психічне життя людини, письменник використовував і досвід американських романтиків, зокрема Едгара По, його «страшних оповідань».

Ще виразніші тенденції Джеймсового психологізму в похмуро загадковому «готичному» оповіданні «Поворот гвинта». В центрі цього твору - зовсім молода, недосвідчена дівчина, яка потрапляє у будинок, сповнений для неї таємниць і жахів, де вона як гувернантка має виховувати двох дітей - хлопчика і дівчинку. Нервова, вразлива, екзальтована розповідачка сприймає все, що відбувається навколо неї, в ірреальних, лякаючих вимірах. Її романтична душа пояснює все надприродними причинами або потворними злочинами. Інакше розуміє ті самі факти економка Гроуз, солідна, тверезомисляча жінка старшого віку. Проте автор не дає переваги жодному з двох способів пізнання того, що відбувається в домі. Таємниче і похмуре стає густішим, непро-никненим. Двозначність або багатозначність притаманні всьому, прощо розповідається в «Повороті гвинта». Однак з окремих, розкиданих у оповіді деталей, натяків, слів читач може відтворити істинну сутність подій, усього того, що викликало дивну поведінку вихованців заляканої гувернантки. Проте повної ясності він все одно не отримує. Джеймс начебто бавиться з читачем, іронізує над його схильністю до однозначних рішень надто скомплікованих¹ загадок. Він начебто демонструє, що будь-яка наша здогадка - це лише один «поворот гвинта», але можливий і інший. Тут він художньо втілює думку свого брата Вільяма Джеймса з його книги «Прагматизм»: «Врешті, хіба не може виявитися, що в істині є якась двозначність (амбівалентність)». Це думка про відносність істини, як її осягає одна окрема людина, про необхідність кількох точок зору, щоб довести істинність або хибність тлумачень, фактів, спостережень тощо. Принцип зображення чогось, що відбулося в реальному житті, через призму сприйняття кількох чи багатьох людей, кожний з яких бачить усе більш-менш по-своєму, одержав у літературознавстві назву «багатоокість». Він відомий читачам, зокрема, з популярних детективів, романів-розслідувань. У XX ст. цей прийом став розповсюдженим і у «високій» серйозній літературі. Можна назвати такі імена, як В. Фолкнер - автор роману «Галас і шал» або К. Чапек з його великими прозовими творами «Гор-дубал», «Метеор», «Життя і творчість композитора Фольтина» та багатьох інших відомих письменників.

Аналіз найвідоміших творів малої прози  Генрі Джеймса ще раз засвідчує їхню своєрідність, новаторський характер, дає змогу зрозуміти, чому цей художник став таким популярним у минулому столітті, в чому полягає його значення для подальшого розвитку світової художньої літератури.