Засоби вираження заперечення у сучасній англійській мові

ЗМІСТ

	Вступ…………………………………………………………………………….	3
1.	Загальне  заперечення………………………………………………………….	5
2.	Часткове заперечення…………………………………………………………..	8
3.	Вживання заперечення у реченнях з модальними дієсловами………………	12
4.	Засоби вираження заперечення у сучасній англійській мові………………..	14
	Висновки…………………………………………………………………….......	16
	Список використаних джерел…………………………………………….......	18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Проблема вивчення ролі заперечення в структурі англійської мови є досить важливим питанням на сучасному етапі становлення цієї мови як мови міжнаціонального спілкування. Доскональне володіння мови охоплює як навики читання і писання, так і вміння думати і висловлюватись мовою, яка вивчається.

Багато відомих лінгвістів сучасності і минулого, такі як Б. А. Ільїш, Л.С. Бархударов, В. Н. Бондаренко, О. Есперсен вважають заперечення мовною універсалією, яка проявляється на всіх рівнях структури мови. І вивчаючи кожний розділ, кожну галузь мови, ми мусимо вводити заперечення як складову частину тієї чи іншої ланки лінгвістики.

Заперечення є однією з парадигм сучасної англійської мови. Багато лінгвістів намагаються дослідити це багатогранне явище. Беручи до уваги дослідження, які вже зроблені у цій галузі мовознавства, можна встановити певні закономірності прояву заперечення в англійській мові.

Метою даного реферату є :

• визначення засобів вираження заперечення в сучасній мові;
• аналіз загальної характеристики видів заперечення і його місце у висловлюванні;
• оцінка заперечення з логіко-філософської точки зору.

Заперечні за формою  речення протиставляється стверджувальним  реченням  в будь-якій  мові. В гноселогічному плані дослідження, як зазначав Гегель «те, що відоме, ще не є від цього пізнане». Багато питань, які пов’язані з запереченням, є спірними або взагалі не вирішеними, про що говорить існування цілого ряду концепцій в формальній логіці і лінгвістиці.

Заперечення і ствердження стоять в іншому ряді, ніж такі категорії мислення, як якість і кількість, простір і час, причина і наслідок. Заперечення - це компонент думки і речення, яке і виражає, воно є в однаковій мірі об’єктом дослідження мовознавства і формальної логіки.

Багато лінгвістів вважають заперечення самостійною мовною категорією, яка має відповідність в реальному світі. Будь яка мовна категорія є, як прийнято в лінгвістиці, єдністю протилежностей, які її складають. А. І. Смирницький визначає властивості категорії і способи її визначення:

• категорія утворюється протиставленням не менше чим двох несумісних один з одним мовних явищ;
• протиставлення не менше чим двох взаємовиключних категоріальних явищ є єдиним можливим способом виникнення мовної категорії, єдиною формою її існування.

Велика кількість лінгвістів значення ствердження і заперечення розглядає як основні форми модальності, включає їх в категорію модальності. Багато з них розглядають заперечні слова і частки в якості модальних. Такий підхід вже став традиційним.

Включення значень ствердження і заперечення в категорію модальності пояснюється тим, що модальність помилково сприймається як всеохоплююча, комплексна, багатопланова категорія. Багатьма лінгвістами прийнята дефініція модальності, де вона визначається як категорія, яка виражає відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця. Це загальне визначення модальності в багатьох авторів конкретизується в поняттях об’єктивної і суб’єктивної модальностей, які виражають відповідно відношення висловлювання до дійсності і ставлення мовця до цього висловлювання.

Заперечення, як компонент думки і способу її вираження, є в однаковій мірі об’єктом дослідження мовознавства і філософіії. Значна кількість лінгвістів розглядають заперечення як окрему мовну категорію, яка є компонентом категорії  ствердження.

Цілий ряд авторів пов’язує заперечення з суб’єктивною оцінкою змісту висловлювання, а саме з характером вираженого в реченні ставлення мовця до дійсності. Але формально - логічне і мовне заперечення не завжди співпадають, хоча і те і інше властиве всім мовам без винятку. Беручи до уваги заперечення, як лінгвістичне явище, воно має свої прояви на різних рівнях мовознавства : морфології, лексиці, граматиці, фонетиці.

Категорія ствердження - заперечення, як мовна універсалія, яка належить усім мовам без винятку, змушена володіти певними засобами для свого вираження в мові. В багатьох мовах заперечення виражається синтетично – за допомогою заперечних афіксів, головним чином префіксів. В більшості мов існують, так звані, заперечні займенники і прислівники. Цілий ряд мов використовує також службові частини мови – сполучники, прийменники, і допоміжні дієслова.

Більшість з цих способів вираження заперечення знаходять своє місце в англійській мові. За кількістю заперечень в одному судженні сучасна англійська мова є моно негативною, але так було не завжди.

Заперечні речення в давньоанглійській могли мати в своєму складі декілька заперечних елементів. Така будова називається полінегативною.

Полінегативність давньоанглійського речення створювалась шляхом додавання заперечної частки ne і заперечного займенника, заперечного прислівника або заперечного сполучника. Поряд з полінегативною побудовою зустрічались (частіше в прозаїчних, чим в поетичних пам’ятках) речення з одним запереченням (заперечною часткою ne, з заперечним займенником або заперечним прислівником).

Деякі зміни відбулись у способі вираження дієслівного заперечення в середньо - і ранньоанглійській. Основним засобом передачі заперечення була заперечна частка ne, яка стояла перед дієсловом, займенником або прислівником. Виступаючи перед дієсловами beon (wesan) - бути, habban - мати, willan - хотіти, witan - знати, вона легко приєднувалась до них.

Шляхом певних змін, які відбувались у середньоанглійській і закінчили своє становлення в ранньоновоанглійській, сучасна англійська мова перейшла з ряду полінегативних мов в мононегативний ряд. І на даному етапі свого існування у одному простому висловлюванні можливе тільки одне заперечення.

 

 

1. ЗАГАЛЬНЕ  ЗАПЕРЕЧЕННЯ

 

Спостерігаючи розвиток англійського заперечення і становлення його на сучасному етапі, можна стверджувати, що англійська мова перейшла шляхом певних змін і новоутворень із полінегативної мови в мононегативну, тобто в одному англійському висловлюванні можливий один заперечний елемент. Так як заперечення є мовною універсалією, тобто проявляється на філософському, логічному і лінгвістичному  рівнях, воно змушене володіти певними засобами свого вираження. Для нас є важливим визначити ознаки його прояву на лінгвістичному рівні [1].

Семантика англійської мови є дуже багатою і для кожного позитивного явища завжди знайдеться його пара з негативним значенням. Антонімічні групи слів, тобто слів з протилежним значенням широко використовуються в англійській мові :broad – narrow, good – bad, small – big, long – short.

В лексиці мови певні лексеми також вказують на заперечне значення слова. Залежно від місця знаходження афікса існують дві лексичні  підгрупи :

1. заперечний префікс + корінь : happy - unhappy, ability – inability, mobile – immobile, religious – irreligious,effective - non – effective.

2) корінь  +  заперечний  суфікс :odour  - odourless,hair  - hairless.

Таким чином, в англійській мові визначається група префіксів: un -,  in -,  im -, ir -, non -, і суфікс - less, які прикріплюючись до кореня, утворюють слова з протилежним ( заперечним значенням). Префікс un - є найбільш вживанішим для позначення заперечення твердження, яке міститься в корені: Webster’s New World Dictionary містить понад 1500 прикладів з структурою un + корінь.

На морфологічному рівні найбільш широко використаною заперечною частко є чаcтка not, яка може належати до будь якого члена речення, тим самим, заперечуючи я  предикативний центр, так і другорядні члени речення: Not  a  word  was  said. I  can  not  believe  this. Her  pleasure  was  sweetened  not  a  little  by... Come  early,  but  not  before  six.

Окремою групою негаторів в англійській мові виступають:

• заперечні займенники: no one, nobody, nothing;
• заперечні прислівники : never, nowhere, nohow; 
• заперечні  сполучники : neither, nor, neither ... nor.

Всі ці засоби забезпечують широкий спектр кореляції категорії заперечення в  складі однієї мови.

Речення , яке містить в собі заперечне слово або заперечну форму дієслова (в англійській мові це - auxiliary /modal/ have і be - дієслова) називається граматично заперечним. В заперечному реченні завжди заперечується певне твердження (предикація), яке називається сферою дії заперечення. Сферою дії заперечення може бути все заперечення або тільки його частина. В зв’язку з цим лінгвісти виділяють два типи заперечення в реченні :

1. Загальне заперечення, коли сферою дії заперечення виступає ціле речення;
2. Часткове заперечення, коли заперечується лише один із семантичних компонентів речення.

В будь якому реченні можуть бути семантичні компоненти, які не підлягають запереченню – пресупозиції. В реченні I don’ t worry that he has gone,компонент ‘ he has gone’ входить в сферу дії заперечення, але не заперечується.

Таким чином, користуючись розмежуванням заперечення на загальне і часткове на прикладах, взятих з англійської класичної літератури і їх інтерпритації українською мовою, ми можемо чітко встановити різновидності категорії заперечення в сучасній англійській мові [4].

Відмінність трактування заперечення в англійській і українській мові виявляється в загальновідомому явищі, яке можна ілюструвати таким прикладом : українському реченню - Він ніколи не ставить нікому ніяких запитань - в англійській мові буде відповідати  речення He never asks anybody any questions.

Отже, в полігамній українській мові не завжди знаходиться еквівалент в моногамній англійській. Один прислівник never повністю заміняє чотири різновиди заперечення : never = ніколи, не ставить, нікому, ніяких.

В граматиці переважно говориться, що в англійській мові можливе тільки одне заперечення в реченні, але це не дуже точно : якщо сказати ‘He never comes here and does not write to us‘, то в реченні будуть два заперечення, які в цій ситуації допустимі. Очевидно, що «правило» треба сформулювати іншим  чином: можливе тільки одне заперечення в частині речення, яка групується навколо одного присудка.Одна відмінність в функціях заперечення в реченні дійсно явна: заперечення може належати або всьому  реченню в цілому, або окремому його членові.

Загальне заперечення виражає розподіл понять між підметом і присудком, інакше кажучи, воно показує поняття, по відношенню до підмета, в заперечній формі. В цьому випадку присудок завжди виражений в заперечній формі (крім речень англійської мови, в яких вживаються заперечні займенники, прислівники, а також заперечні сполучники), або заперечення схрещене з займенником або прислівником. Займенниками, які схрещені з запереченням можна вважати слова : none, no ( перед іменниками ), no one, nobody, nothing: None of them came in time. There were no letters for you this morning. Nobody came in time. Nothing had happened.

Прислівники, які схрещені із запереченням - never, nowhere і в не літературній мові nohow. Сюди ж належать адвербіальне словосполучення by no means і словосполучення not at all, яке може бути в більшій чи меншій мірі єдиним цілим. Laughter is not at all a bad beginning for a friendship.

Тлумачення  речень із загальним запереченням в сучасній англійській мові пов’язане з однією суттєвою проблемою. Як зрозуміти своєрідну особливість англійської мови, яка полягає в тому, що для утворення заперечної форми від більшості дієслів в теперішньому і простому минулому часі вживається спеціальне допоміжне дієслово do ?. Ця особливість, з одного боку, пов’язана з аналітичною будовою в цілому і з законами порядку слів; але семантична сторона справи цим ще не пояснюється.

Академік А. А. Шахматов вважав, що в англійській мові заперечення носить модальний характер.

Внутрішній зміст вживання особливого допоміжного дієслова для утворення заперечної форми він вбачав в тому, що заперечення забарвлене тут суб’єктивністю. Наприклад, якщо мовець заявляє :he does not smoke, він не просто констатує факт, що той не курить, а спростовує чиюсь думку про те, що той курить. Іншими словами, можна сказати, що мовець не констатує відсутність факту, а заперечує його наявність. Таким чином, можна було б говорити про те, що в англійському дієслові існує особливий заперечний спосіб, і функція допоміжного дієслова do полягає саме в тому, що він служить для утворення форм цього способу [5].