Експресивнисть заперечення. Труднощи перекладу твору

Міністерство  освіти і науки України

Чорноморський державний  університет імені Петра Могили

Факультету іноземної  філології

Кафедри теорії та практики перекладу

                                    

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: «ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ЗАПЕРЕЧЕННЯ. ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ ТВОРУ                                 Р.Л. СТІВЕНСОНА «ХИМЕРНА ПРИГОДА З ДОКТОРОМ ДЖЕКІЛОМ ТА МІСТЕРОМ ГАЙДОМ»»

 

                                                                                                                        Виконала:

студентка 144 групи

Письменна Олександра Сергіївна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Стеванович Р.І.

 

Миколаїв 2011

 

 

Зміст

 

 

                   Вступ

 

Заперечення являє  собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових  операцій. Універсальність заперечення  обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності й відбиттям цього процесу в мові.

В лінгвістиці  найчастіше заперечення розглядається  як елемент значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між  компонентами речення, на думку мовця, реально не існує  або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове.

Проте до цих  пір в науковій літературі немає  єдності думок відносно категоріальної приналежності заперечення. Воно визначається як логіко-граматична (В. Бондаренко), граматична (Е. Шендельс), синтаксична (Б. Мамедов, Е. Шендельс), понятійна (О. Есперсен) категорія.

Лінгвістичне  поняття заперечення крім його відношення до слова і виразу включає також  і його віднесеність до морфеми. Лінгвісти  звертаються до поняття заперечення  в морфемній структурі слова, розглядаючи проблему антонімічних стосунків в мові. Заперечні афікси як один із способів вираження опозиційних ознак властиві не лише російській та англійській мовам, але і іншим мовам з розвиненою системою афіксації.

В області перекладознавства  питанням перекладу заперечних конструкцій займалися М. Аполова, В. Комісаров, Л. Латишев  та ін. Однією з основних проблем перекладу є проблема досягнення адекватності та еквівалентності. Цій темі присвячено багато наукових праць таких вчених як Ю. Найда , В. Комісаров , Л. Моліна , А. Швейцер.

Актуальність  роботи обумовлена універсальним характером категорії заперечення, складністю проблематики в межах даної категорії, недостатньою вивченістю прояву заперечення  на рівні мови. В той же час  усно-розмовна область функціонування категорії заперечення в структурі слова не отримала повного освітлення. У сферу дослідження вказаної категорії не входить пласт лексики, що вживається в діалектній мові. Залишається недостатньо вивченою семантика заперечення, що виражається заперечними префіксами в народних говорах, не дивлячись на існування робіт, присвячених даній проблемі.

Об'єктом  дослідження є мовні засоби вираження заперечення в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – особливості перекладу англійських заперечнь на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета  дослідження – систематизувати відомості,визначити особливості перекладу заперечень на лексичному, граматичному, синтаксичному та стилістичному рівнях.

Мета  роботи реалізується шляхом вирішення наступних завдань:

1) визначити  сутність поняття «заперечення»;

2) класифікувати  різновиди англійських заперечень  на всіх мовних рівнях (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному)  та виявити підходи до їхнього  перекладу українською мовою;

3) встановити  відмінності в структурі заперечення  в англійській та українській  мовах;

4) провести аналіз  відтворення англійських заперечних  конструкцій на основі набутих  теоретичних знань на матеріалі  українського перекладу англійського  твору.

Матеріал дослідження – твір англійського письменика  Р.Л. Стівенсона «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом» та його переклад, виконаний перекладачем Максимом Стріхою. У роботі розглядається письмова форма сучасної англійської мови.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що розглянутий перелік питань представляє інтерес у вирішенні ряду методологічних та практичних аспектів вивчення функціонально-семантичних категорій досліджуваної проблеми.

Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування отриманих результатів в теорії та практиці перекладу (“Граматика”, “Синтаксис”, “Стилістика”). Матеріали, які містяться в роботі можуть бути використані при науковому описі граматичної будови англійської мови, при складанні підручників та навчально-методичних посібників, направлених на вдосконалення викладання англійської мови в учбових закладах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Особливості перекладу  англійських заперечних конструкцій

1.1. Визначення поняття “заперечення”

 

Заперечення являє  собою важливу категорію мови, будучи однієї з основних розумових операцій. Універсальність заперечення обумовлена прагненням людини до диференціації явищ дійсності та відбиттям цього процесу в мові.

Проблема заперечення  являє собою одну з основних категорій філософії та логіки. Термін “заперечення” у філософію ввів Гегель, але він вкладав у нього ідеалістичний зміст. Він вважав, що в основі заперечення лежить розвиток ідеї, думки. Заперечення як реальний аналог логічного, уявного заперечення (антитезису) при цьому розглядалося як обов’язковий момент, який багаторазово повторюється у будь-якому процесі, де має місце зміна фаз, періодів, етапів зміни того або іншого об'єкта.

З погляду формальної логіки заперечення являє собою  “… логическую операцию, противопоставляющую истинному суждению неистинное, ложному суждению неложное суждение, указывающую на несоответствие предиката субъекту или образующая дополнение к данному классу…” При цьому відзначається, що до запереченого судження веде не просте невиявлення очікуваного іншого певного об'єкта, тому що небуття одного складається в бутті іншого. Інакше кажучи, заперечення – це не пряме відбиття дійсності і її зв'язків, а спосіб нашого їхнього пізнання, заснованого на контрасті з вихідними позитивними фактами.

Являючись універсальною категорією мови зі складною й багатоаспектною семантикою та багатообразним арсеналом засобів вираження, заперечення одержує окреме тлумачення у світлі кожного нового напрямку мовознавства.

Заперечення - елемент  значення речення, який вказує, що зв'язок, який встановлюється між компонентами речення, на думку мовця, реально не існує або що відповідне стверджувальне речення відкидається мовцем як помилкове. Найчастіше негативне висловлювання спостерігається в такій ситуації, коли відповідне стверджувальне було зроблено раніше або входить у загальну презумцию мовців. Заперечення - одна із властивих всім мовам світу вихідних, семантично нерозкладених значеннєвих категорій, які не піддаються визначенню через більш прості семантичні елементи.

Синтаксичний аспект проблематики заперечення завжди був основним у дослідницькій практиці, і це іноді навіть приводить до тверджень, що заперечення - категорія, властива тільки реченню. Так, наприклад, В. В. Лебедев висловлює думку, що «минимальной языковой единицей, в пределах которой функционирует отрицание, является предикативная конструкция» Така позиція відбиває більш вузьке розуміння даного мовного явища й не узгоджується з фактами наявності заперечних мовних форм непредикативного характеру.

З формальної точки зору заперечення може виражатися заперечними словами (укр. «не»); заперечним префіксом (нім. «unbekannt»); заперечними формами окремих частин мови: дієслова (англ. «І don't want» - аналітична заперечна форма), займенника (укр. «ніхто», рос. «никто»)та ін. Заперечення може бути формально невираженим компонентом значення слова (рос. “отказаться” = “не согласиться”) або тим, що мається на увазі - формально невираженим компонентом значення речення (рос. “много ты понимаешь”).

Отже, заперечення  є не лише проблемою лінгвістів. Термін “заперечення” широко застосовується і в інших науках, таких як логіка чи філософія, що говорить про багатоаспекність цього поняття.

1.2. Історія заперечних конструкцій

 

Заперечення –  одна з найцікавіших категорій у  граматиці. Цій проблемі присвячено багато наукових праць. Перші згадки знаходимо у працях Е. Кліми, О. Есперсона, Е. Шендельса, В. Бондаренко, В. Комісарова,Е. Падучевої, Р. Якобсона та інших відомих вчених. Через категорію заперечення у лінгвістиці вивчають негативну реакцію, яка і є історичною основою сучасного заперечення. Тож, перш ніж перейти до вивчення заперечних конструкцій, треба сказати кілька слів про етапи розвитку заперечення.

Загальна історія  заперечних конструкцій в багатьох мовах характеризується своєрідними коливаннями. Коли від заперечення залишається тільки проклітичний склад або навіть один звук, воно виявляється занадто слабким, і з'являється необхідність підсилити його додаванням якого-небудь додаткового слова. Це слово у свою чергу може бути зрозуміле як елемент, що виражає заперечення, і може піддатися такому ж процесу, як і первинне слово. Таким чином, відбувається постійне чергування послаблення й посилення; це явище в сполученні з подальшою тенденцією ставити заперечення на початку речення, де воно цілком може бути опущене, веде до своєрідних наслідків, які можна прослідити на прикладі англійської мови .

Спочатку ne, що (разом з його варіантом me), було первісним  вигуком відрази; воно робилося, головним чином, м'язами обличчя - а саме скороченням м'язів носа. Згодом ne зникає, а разом з ним втрачається і значення відрази.

В англійській  мові стадії були такі:

а) стародавньоаглійський період (до 1100) – ne був основним елементом заперечення: Іc ne secge;

б) середньоанглійський період (1100-1500) – ne підсилювалося за допомогою nought або редуцованої форми not: І ne seye not; XIV-XVст. – not витіснуло ne і стало основним запереченням у реченні: І say not;

в) у сучасній англійській мові заперечення підсилюється допоміжним дієсловом do: І do not say; в останні роки do not скорочується в форму don't. Заперечення зливається з дієсловом, а літера о замінюється апострофом: І don't say.

У деяких вживаних сполученнях, особливо в сполученні I don't know, ми спостерігаємо самий початок  нового послаблення, оскільки при вимові [aі d(n) nou] від колишнього заперечення фактично нічого не залишається.

Отже, потреба  у запереченні з’явилась дуже давно, ще у стародавні часи. Заперечення  зазнало значних змін, про що свідчать етапи його розвитку. Кожна мова мала свої особливості у вираженні заперечення, але все почалося з ne що означало вигук відрази. В сучасній англійській мові це значення втрачається.

1.3.Різновиди заперечних конструкцій та їх місце в реченні

 

За характером вираженого в реченні ставлення  до дійсності їх поділяють на стверджувальні й заперечні . Заперечення й ствердження - явища взаємозалежні. За змістом усяке заперечення є твердження протилежного.

Так, заперечення наявності  якої-небудь особи, предмета, дії, ознаки є твердження її відсутності: затверджуючи, що (він ходить – he goes), (він у школі – he is at school), ми заперечуємо те, що (він не ходить – he doesn’t go), (він не в школі – he is not at school); і навпаки, заперечуючи той факт, що (він ходить – he goes), (він у школі - he is at school), ми затверджуємо, що (він не ходить – he doesn’t go), (він не в школі – he is not at school). Твердження й заперечення в мові функціонують у тісному зв'язку й слугують для вираження таких протилежних понять, як (дія - недія), (наявність - відсутність), (існування - неіснування) та ін.

Тож, будь-яке явище, ознака, характеристика в мові можуть бути представлені як ті, що стверджуються  і як ті, що заперечуються. Заперечення  бувають різних видів і можуть проявлятися на будь-якому мовному  рівні (лексичному, граматичному, синтаксичному, стилістичному) залежно від виду.

Крім поділу заперечних конструкцій  на різні види, існує ще й класифікація мов, залежно від того, як в них  комбінуються граматичні засоби вираження  заперечення. Наприклад, Ф. Алігусейнова вважає, що існують мови одного та мови одного або двох заперечень.

1. Мови  одного заперечення. У них при наявності заперечного слова заперечна частка при дієслові не вживається, що є характерним для англійської мови:

Nobody has come - Никто  не пришел; І have not come - Я не пришел.

2. Мови одного  або двох заперечень. В них при наявності заперечного слова обов'язкова й заперечна частка. Але при відсутності такого слова вживається тільки одна заперечна частка. Це властиве російській,українській мовам:

Никто не пришел; Я не прийшов.

В англійській мові заперечення  в реченні може бути виражено:

а) підметом, який при перекладі також має функцію підмета:

Nothing will induce me to part with Bunarry. - Ничто не заставит меня расстаться с Банбери.

б) присудком:

I haven't asked you to dine with me anywhere to-night. - Я не приглашал тебя ужинать со мной где-либо сегодня вечером .

 В цьому прикладі в англійському реченні заперечення виражене за допомогою заперечної частки not, і при перекладі російською мовою заперечення передається також заперечною часткою не.

в) додатком:

I know nothing, Lady Blacknell. - Я не знаю ничего, леди Блэкнел.

Додаток nothing перекладач російською мовою передав також додатком ничего.

г) обставинами часу:

І never saw a woman so altered; she looks quіte twenty years younger. - Я никогда не видел женщину так сильно изменившуюся: она выглядит на двадцать лет моложе.

My own one, І have never loved anyone іn the world but you. - Моя дорогая, я никогда никого на свете не любил кроме тебя.

В останньому прикладі заперечному займеннику never у російському реченні відповідають заперечні займенники никогда и никого, а також дієслово в негативній формі, тоді як в англійському реченні дієслово представлене в стверджувальній формі. Це пояснюється тим, що в англійській мові заперечення граматично виражається один раз.

д) реченням в цілому (за допомогою заперечного союзу), яке при перекладі російською мовою передається за допомогою заперечної частки не:

There were no cucumbers іn the market thіs mornіng, sіr . - На рынке не было огурцов сегодня утром, сэр.

На відміну  від російської, заперечення в  англійській мові може бути виражено лише одним з вищевказаних способів.

Варто пам’ятати, що це відноситься тільки до вираження  заперечення в односкладовому реченні. Якщо маємо не одне, а два або більше речень, навіть якщо вони входять до складу односкладного речення, то заперечення може бути виражене в кожному з них: