Антична філософія

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2014 в 20:57, доклад

Краткое описание

Усі основні ідеї та інституції, які складають сучасну західну цивілізацію, виникли протягом декількох століть в результаті зусиль давньогрецького народу. Право, демократія, мистецтво, наука, філософія — в тому значенні, як ми їх розуміємо сьогодні, з'явились саме в Давній Греції. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в давнину — вірогідно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.

Прикрепленные файлы: 1 файл

Антична філософія.docx

— 90.90 Кб (Скачать документ)

Антична філософія — філософія античності. може бути поділена на давньогрецьку філософію та давньоримську філософію. Першим філософом античності є Фалес, останнім — Боецій.

Усі основні ідеї та інституції, які складають сучасну західну цивілізацію, виникли протягом декількох століть в результаті зусиль давньогрецького народу. Право, демократія, мистецтво, наука, філософія — в тому значенні, як ми їх розуміємо сьогодні, з'явились саме в Давній Греції. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в давнину — вірогідно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.

У Стародавньому Римі були значні філософи-письменники на зразок Цицерона, Сенеки, Лукреція Кара, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Поряд з римлянами, до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.

Давньогрецька філософія[ред. • ред. код]

Докладніше: Давньогрецька філософія

Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдину основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.

Атомістична теорія пояснювала явища природи природними причинами й тим самим звільняла людей від міфологічного страху перед таємничими, надприродними силами. Демокріт учив, що світ не створений богами, а існує вічно, що в ньому все рухається й перетворюється з одного стану в інший завдяки з'єднанню й роз'єднанню атомів.

У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Античність створила й перші спроби застосування різноманітних теорій в межах єдиної філософської системи. Однієї з вершин філософської думки Древньої Греції щодо цього є праці Аристотеля. Виходячи з визнання об'єктивного існування матерії, Аристотель вважав її вічною. Матерія не може виникнути з нічого, говорив він, не може також збільшитися або зменшитися у своїй кількості.

Натурфілософи вважали, що основою речей є почуттєво сприймані елементи: кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина — апейрон; піфагорійці бачили її в математичних атомах; елеати вбачали основу світу в єдиному, незримому бутті; Демокрит вважав такою основою неподільні атоми; академія Платона — земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

Для ранніх натурфілософів характерна особливого роду стихійна діалектика мислення. Вони розглядають космос як ціле, яке беззупинно змінюється, у якому незмінна першооснова з'являється в різних формах. Особливо яскраво представлена діалектика у Геракліта, відповідно до якого все суще треба мислити як рухливу єдність і боротьбу протилежностей. Згідно з Парменідом, буття — це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів відчуттів.

Елліністична філософія[ред. • ред. код]

Докладніше: Елліністична філософія та Елліністична цивілізація

В епоху еллінізму продовжували свою діяльність Платонівська академія, аристотелівський ліцей, кініки та кіренська школа. У той же час виникають три нові філософські школи: скептицизм, епікуреїзм та стоїцизм. Об'єднувала їх загальна зосередженість на питаннях поведінки індивіда, досягнення ним внутрішньої незалежності від навколишнього світу і пов'язане з цим витіснення онтологічної проблематики.

Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, закликала до досягнення незворушності духу на шляху відмови від пошуків неможливого, на їхню думку, об'єктивного знання, утримання від суджень і прямування розумною ймовірності, традицій та звичаїв. Надалі скептицизм зливається із Платонівською академією (це, так звані, друга та третя академії, засновані Аркесілаєм та Карнеадом). У 1 столітті до н. е. скептицизм розвивається Енесідемом.

Епікур, який створив своє вчення на основі атомістичного вчення Демокріта та етики кіренаїків, почав викладати 309 до н. е., проповідуючи досягнення щастя і духовного блаженства (безтурботність і спокій душі) через помірність у почуттях, задоволеннях. Школа Епікура, що існувала до середини 4 століття н. е., здійснила значний вплив на світогляд елліністичної епохи.

Діяльність засновників стоїцизму — Зенона з Кітіона, Клеанфа та Хрісіппа протікала у 3-2 століттях до н. е. Відроджуючи концепції досократівської філософії (насамперед Геракліта), стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина. Нескоренністю духу вбачається в повному підпорядкуванні космічного розуму, для чого необхідні безпристрасність та чесність.

З середини 2 століття до н. е. починається процес сакралізації, зближення філософії з релігійно-міфологічними традиціями Греції та Сходу. Філософія стає на шлях еклектичного об'єднання різних систем. Центральною фігурою цього процесу є Посідоній, який синтезував піфагорійський-платонічну та стоіцистську філософію у детально розроблену і велику систему платонічного стоїцизму. Продовжувачами цього були Евдор та Потамон.

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

3.1. Поняття  античної філософії. Етапи її  розвитку та загальні особливості

Слово "античний*9 в перекладі з давньогрецької означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до "античної філософи"" входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття "антична філософія"ширше від поняття "давньогрецька філософія", бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно при розгляді етапів розвитку античної філософії.

Етапи розвитку античної філософії

На двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець філософствування.

Найважливіші особливості античної філософії

 

Чому ж завдячує антична філософія такими своїми якостями? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні для нормального розвитку філософії, і побачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність.

Умови, що сприяли появі феномену античної філософії

географічно-кліматичні — розміщення Волконського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробовування людської кмітливості, розумності та активності

культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку"

соціальні - високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію)

відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини

талановитість, активність та рухливість стародавніх греків

Отже, антична філософія є першою історичною формою європейської філософії;

в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру розвитку і отримала свою назву;

дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Мета даної теми полягає у виявленні особливостей та основних закономірностей розвитку античної філософії, визначенні загальних рис провідних філософських напрямів цього періоду, а також з’ясування їх місця, ролі і значення в історичному й сучасному контекстах. Своєрідність античної філософії характеризують наступні ключові поняття: космоцентризм, атомізм, релятивізм, фаталізм, Логос. Тема розкривається через розгляд наступних питань

1.Умови виникнення, особливості та етапи розвитку  античної філософії.

2. Розвиток  ідей у натурфілософських школах  Стародавньої Греції (мілетська, піфагорійська школа, Геракліт, елеати, античний атомізм).

3.Філософські  ідеї періоду «високої класики».

4.Ідеї та  школи завершального етапу розвитку  античної філософії.

Умови виникнення, особливості та етапи розвитку античної філософії.

Приступаючи до вивчення першого питання, студентам слід звернути увагу на умови виникнення античної філософії, її джерела, особливості, періодизацію античної філософії, характерну проблематику кожного етапу, її відмінність від філософської проблематики Стародавнього Сходу.

"Античний" у перекладі з латинської означає "давній". У працях істориків  античним світом традиційно називалися  суспільства Стародавніх Греції  і Риму з IX-VШ ст. до н.е. до  ІV-V ст. н.е. Таким чином, античний  період охоплює час формування, розквіту і загибелі рабовласницьких  держав Середземномор'я.

Стародавня Греція була розташована на Балканському півострові та навколишніх островах. Розмаїття природних умов сприяло розвитку сільського господарства, ремесел, мореплавства. Знаходження на перетині торгівельних шляхів привело до швидкого росту міст, розвитку торгівлі. Колонізація узбережжя Середземного і Чорного морів, торгові контакти з стародавніми цивілізаціями Сходу, ознайомлення з їх культурними надбаннями сприяли стрімкому розвитку культури Стародавньої Греції, здобутки якої в галузі художньої культури є одним з найвищих досягнень людського генія.

Головним джерелом античної філософії була давньогрецька міфологія. Протягом усього свого існування вона зберігала виразно космоцентричний характер, тобто в центрі уваги був цілісний Космос, де боги, люди, природа, складають єдність, універсум, який пояснюється і осмислюється через міфи, сказання про богів, героїв. Уже на міфологічному рівні у стародавніх греків, або, як вони себе називали, еллінів почало розвиватися уявлення про об'єктивну необхідність, незалежну від волі богів – безособову Ананке- необхідність, силу долі.

Якщо головним джерелом грецької філософії була міфологія, то умовою її розвитку стала така форма демократичного устрою суспільства як поліс - місто-держава. Демократичний устрій еллінських полісів забезпечував вільне обрання способу життя, публічне висловлення власних поглядів. Відкритість суспільного, політичного життя в полісі, панування закону орієнтували мудреців на пошук законів, які керують природою. Утвердження в полісах демократичних прав громадян створило умови для виникнення і розвитку логіки, риторики, політичної теорії, що сприяло формуванню філософії як форми теоретичного осмислення світу.

Дослідники виділяють такі основні етапи розвитку античної філософії: І - натурфілософія (VІ – І пол. V ст. до н.е.), ІІ - класична філософія (ІІ пол. V - ІV ст. до н.е.), ІІІ- пізня антична філософія (кін. ІV ст.. до н.е. - У ст. н.е.).

Розвиток ідей в натурфілософських школах Стародавньої Греції (мілетська, піфагорійська школа, Геракліт, елеати, античний атомізм).

При вивченні другого питання студентам слід мати на увазі, що філософія почалася з намагання пояснити Космос з нього самого. Тому логічно, що вихідною ідеєю, з якої починається історія філософії, стала ідея пошуку першооснови всього сущого в самій природі..

Найдавніша з відомих нам філософських шкіл виникла в м. Мілет, розташованому в Іонії (Мала Азія). Засновником її вважається Фалес, (сер. VІ ст. до н.е.). Він стверджував, що першоосновою світу є вода, з якої все виникає і в яку все перетворюється. Учень Фалеса Анаксимандр (VI ст. до н.е.) піднявся до думки про абстрактний характер першооснови. За принцип всіх принципів, початок всіх початків він прийняв "апейрон", тобто безмежне. Він підкреслив відсутність у першооснови визначеної якості. Безпочатковий, без’якісний, безмежний апейрон уявляється як початок усього іншого, визначеного в початку, часі та просторі. Узагальнюючи матеріальне, Анаксімандр підійшов до філософської ідеї безкінечності, що складається з ідей безмежності (відсутності просторових меж) і вічності (відсутності часових меж). Анаксимен (585-525 рр. до н.е.) бачив основу світу в повітрі, Але пошуки першооснови серед природних стихій заводили в логічній тупик - першооснова не може бути частиною природи, оскільки те, що пояснюється (тобто природа), точніше її частина, не може бути принципом пояснення, яким має бути першооснова.

Піфагор початок всього сущого, причину, що визначає його розмаїття, вбачав у числі – "Все є число". Світ, вважав мислитель, побудований на основі числових пропорцій і є гармонійним. Піфагор розвинув принципи раціонального типу мислення; запровадив сам термін „філософія” – любов до мудрості.

В ідеї матеріальної першооснови внутрішньо закладена діалектика. Найяскравіше діалектичні тенденції в ранній грецькій філософії проявились у вченні Геракліта Ефеського (544-470 рр. до н.е.). Першоосновою світу він вважав вогонь. Філософ пояснював буття як безперервний процес руху і зміни, породжений єдністю і боротьбою протилежностей. Рушійною силою розвитку є Логос, всезагальний закон, який ще розглядається у зв'язку з першоосновою.

Информация о работе Антична філософія