Аналіз ефективності державної політики зайнятості населення в Україні

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4 і 71,6 %; в Англії — відповідно 29,1 і 70,9 %; у Німеччині — 44,1 і 55,9 %.

Протилежну картину щодо витрат на активні і пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні співвідношення становлять 67,6 і 32,4 % та 51,6 і 48,4 %.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання безробіттю.

Щодо розміру допомоги у зв’язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60 % середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50—70 % середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5—1 %. Ураховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв’язку з безробіттям не може бути меншим за 50 % середньої заробітної плати (що має місце нині в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Ринкова інфраструктура являє собою сукупність інститутів сприяння зайнятості, профорієнтації, профпідготовки і перепідготовки кадрів. Вона являє собою мережу центрів зайнятості (бірж праці), центрів підготовки і перепідготовки робочої сили тощо. Основним елементом інфраструктури ринку праці є державна служба зайнятості.

Служби зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону «Про зайнятість населення» і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов’язки й права були визначені статтею 19 Закону України «Про зайнятість населення».

Головними функціями служби зайнятості є:

• аналіз ринку праці та інформування про його стан;
• трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи;
• регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
• допомога безробітним, яка містить як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
• безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.

В Україні функціонують такі центри зайнятості: державний, Кримський республіканський, обласні, районні та районні у містах (рис. 1.1).

 

 

Рис. 1.1. Структура служби зайнятості в Україні

 

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ

 

2.1. Державна  політика зайнятості у 2010-2012 роках

 

За даними вибіркових обстежень населення з питань економічної активності у 2011 році кількість економічно активного населення віком 15-70 років, порівняно з 2010 роком, в цілому по країні збільшилася на 5,3 тис. осіб і становила 22,1 млн. осіб.

Рівень економічної активності населення віком 15-70 років зріс, у порівнянні з 2010 роком, та становив 64,3% населення відповідної вікової групи.

Найвищий  рівень  економічної  активності  був  характерним  для  осіб  віком 30–49  років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

У 2011 році на ринку праці України спостерігались позитивні тенденції щодо зростання занятості населення та скорочення безробіття.

Так, чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з 2010 роком, збільшилася на 58,2 тис. осіб та становила 20,3 млн. осіб. (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Зайняте населення у віці 15-70 років та рівень зайнятості

В останні роки, у структурі зайнятого населення, відбувається зменшення питомої ваги найманих працівників: з 82,0% у 2008 році, до 80,7% у 2011 році, а також збільшення частки працюючих у секторі самостійної зайнятості – відповідно, з 16,7% до 17,8%. (таблиця 2.1., рисунок 2.2.)

Таблиця 2.1

Зайняте населення у віці 15-70 років у середньому за  2011 рік
(за статусами зайнятості)
	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Усього, тис. осіб	20 730,4	20 904,7	20 972,3	20 191,5	20 266,0	20 324,2
у тому числі за статусами зайнятості, у відсотках до підсумку
Працюючі за наймом	81,0	80,7	82,0	81,5	81,1	80,7
Роботодавці	1,0	1,0	1,0	1,0	1,0	1,1
Самозайняті	17,6	17,9	16,7	17,1	17,5	17,8
Безкоштовно працюючі члени сім"ї	0,4	0,4	0,3	0,4	0,4	0,4

 

Рис. 2.2. Структура зайнятого населення у віці 15-70 років у середньому за 2011 рік

 

Незважаючи на кризові явища, що спостерігалися на ринку праці у 2008-2009 роках, не відбулося значних змін у професійному складі зайнятого населення. У 2011 році, як і у попередні роки, кожен четвертий займав робочі місця, що відносяться до класу найпростіших професій, 15% зайнятих становили працівники сфери торгівлі та послуг, 14,5% – професіонали, майже 12% – кваліфіковані робітники з інструментом, стільки ж – робітники з обслуговування, експлуатації та контролю за роботою технологічного устаткування та машин.

Серед зайнятого населення найбільш поширеними були професії, що відносяться до найпростіших у сільському господарстві та подібних галузях, професії продавців та демонстраторів, водіїв та робітників з обслуговування пересувної техніки та установок, працівників, що надають персональні та захисні послуги, робітників металургійних та машинобудівних професій тощо.

Збільшення чисельності зайнятого населення відбулося у 17 регіонах країни. Чисельність зайнятих зменшилася в Івано-Франківській, Київській, Чернігівській, Житомирській, Херсонській, Хмельницькій, Закарпатській, Дніпропетровській, Луганській областях та м. Севастополь.

Найбільша кількість зайнятого населення зосереджена, в основному, у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях та м. Києві.

Рівень зайнятості населення зріс з 58,5% у 2010 році до 59,2% у 2011 році.

 

Рис. 2.3. Рівень зайнятості населення працездатного та старше працездатного віку у 2000 р., 2006 р., 2010 р., 2011 р.

 

Як і у попередні роки, найвищий рівень зайнятості населення спостерігався серед осіб віком 30–49 років, а найнижчий – серед молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах, крім Івано-Франківської, Житомирської, Херсонської, Хмельницької, Закарпатської областей та м. Севастополі. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у містах Києві (64,4%) та Севастополі (61,9%), в АР Крим (61,7%), а найнижчий - в Івано-Франківській області (52,2%).

Рис. 2.4. Рівень зайнятості населення у віці 15-70 років у середньому за 2010 - 2011 рр., (за регіонами)

 

За останнє десятиріччя збільшилась кількість зайнятих у неформальному секторі економіки: з 3,3 млн. осіб у 2001 році, до 4,7 млн. осіб у 2011 році, а їх частка у загальній кількості зайнятого населення віком 15-70 років зросла з 16,4% до 23,1%.

Серед осіб віком 60–70 років у неформальному секторі економіки було зайнято 59,2%, а серед молоді віком 15–24 років – кожний третій.

У 2011 році основним видом економічної діяльності неформального сектору економіки залишається сільськогосподарське виробництво (65% зайнятих у цьому секторі, або 74% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності населення у цьому секторі економіки були: торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, діяльність готелів та ресторанів (13,1%) та будівництво (12,3%).

З 2005 по 2011 рік спостерігалися суттєві зміни у структурі зайнятих в неформальному секторі за видами економічної діяльності. Суттєво підвищилася питома вага зайнятих у будівництві (з 6,9% до 12,3%), та скоротилася питома вага зайнятих у сільському господарстві (з 72,0% до 65,4%).

Рис. 2.5. Зайняте населення у неформальному секторі економіки у 2001-2011 рр.

 

Чисельність безробітного населення в середньому за 2011 рік зменшилася на 52,9 тис. осіб, у порівнянні з 2010 роком, і становила 1,7 млн. осіб.

Позитивним є те, що у 2011 році, у порівнянні з 2010 роком, чисельність безробітних скоротилася серед працівників майже всіх видів економічної діяльності. Незначне зростання безробіття відбулося лише серед працівників транспорту та зв’язку. З 2006 по 2011 рік спостерігалися суттєві зміни у структурі безробітних за видами економічної діяльності. Значно скоротилася питома вага безробітних, які раніше працювали у сільському господарстві (з 18,6% до 14,7%) та промисловості (з 27,1% до 24,0%) та суттєво підвищилася серед тих, що працювали у будівництві (з 8,7% до 13,3%), а також у сфері транспорту та зв’язку (з 5,0% до 8,1%). Серед інших видів економічної діяльності особливих змін не відбулося.

Рис. 2.6. Безробітне населення та рівень безробіття (за методологією МОП) у 2001-2011 рр.

 

У структурі безробітних за професійним складом, за період з 2006 до 2011 роки, відбулися наступні зміни. Збільшилася питома вага кваліфікованих робітників з інструментом (з 14,4% до 17,0%), законодавців, вищих державних службовців, керівників, менеджерів (з 3,9% до 6,7%), та одночасно зменшилася частка осіб без спеціальної підготовки (з 21,9% до 19,8%), а також робітників з обслуговування та експлуатації устаткування, машин (з 21,9% до 19,8%).

Найбільш поширеними професіями серед безробітних громадян були професії водіїв та робітників з обслуговування пересувної техніки та установок, продавців та демонстраторів, працівників, що надають персональні та захисні послуги, робітників у сфері металургійного та машинобудівного виробництва, а також найпростіші професії у видобувних галузях, будівництві, промисловості та на транспорті, тощо.

Чисельність безробітних зменшилася у більшості регіонів, зростання спостерігалося лише у Хмельницькій, Херсонській, Житомирській, Івано-Франківській, Закарпатській областях та  м. Севастополі.

Найбільша кількість безробітних зосереджена у Львівській, Харківській, Дніпропетровській, Донецькій областях (5,3%-10,3% їх загальної кількості по країні).

У 2011 році відбулися суттєві зміни у структурі безробітного населення за причинами незайнятості. Питома вага вивільнених у зв’язку із реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності підприємств, установ та організацій, що у 2009 році становила майже половину всіх безробітних, зменшилася до 34,5%. Порівняно з 2009 роком, зросла частка осіб, які звільнилися за власним бажанням: з 27,0% до 32,0%, а частка осіб, які не змогли знайти роботу після закінчення навчальних закладів, - з 14,1% до 18,7%.

Рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), у 2011 році знизився, у порівнянні з 2010 роком, з 8,1% до 7,9% економічно активного населення.