Аналіз бригадних форм організації праці і проектування колективних трудових процесів у допоміжному виробництві

Тим робітникам, які зазнали травм під час  виконання роботи та отримали тимчасову  непрацездатність або професійне захворювання, виплачується матеріальна допомога, а також збитки за рахунок підприємства. В свою чергу підприємство несе втрати також на перепідготовку кадрів для заміни відсутнього робітника і на утримання додаткової чисельності робітників на покриття збитків.

Спробуємо підвисити  ефективність за допомогою економії у  зв’язку зі скороченням професійної захворюваності  і виробничого травматизму:

Эч = (Н₁ – Н₂)*∑Р_ні

де Н₁, Н₂ – втрати робочого часу з тимчасової недієздатності протягом року       до і після впровадження заходів, дні;

∑Р_ні – середній денний розмір збитку, завданого підприємству у зв’язку з отриманням робітником виробничої травми або професійного захворювання, грн. Цей показник включає в себе:

Р_н1 – виплата допомоги з тимчасової недієздатності;

Р_н2 - оплата регресійного позову за рахунок підприємства на відшкодування збитку особам, які отримали виробничу травми або професійне захворювання;

Р_н3 – витрати на перепідготовку кадрів;

Р_н4 – витрати по утриманню додаткової чисельності робітників на покриття збитків.

До впровадження заходів втрати робочого часу з тимчасової недієздатності становили 12 днів. Якщо впровадити відповідні міри по забезпеченню сприятливих і безпечних умов праці, провести інструктаж по техніці безпеки робітників, то витрати робочого часу скоротяться на 60%, тобто становитимуть 7 днів.

На досліджуваному підприємстві виплати допомоги з  тимчасової непрацездатності складають  – 1050 грн., оплата регресійного позову за рахунок підприємства на відшкодування  збитку особам, які отримали виробничу  травми або професійне захворювання – 1125 грн., витрати на перепідготовку кадрів – 12000 грн., витрати по утриманню додаткової чисельності робітників на покриття збитків – 8455 грн. Згідно цього ефективність становитиме:

Эч = (12 – 7)*∑1050+1125+12000+8455 = 113150 грн.

Підвищити економічну ефективність можна також при зменшенні текучості робочої сили, викликаної незадоволеністю організацією праці. Цей показник вираховується за допомогою формули:

Эс = ∑Р_ті*

де К_т1 – фактичний коефіцієнт текучості робочої сили у зв’язку з недоліками в організації праці на підприємстві. Становлять – 6,8%

К_т2 – очікуваний коефіцієнт текучості робочої сили після впровадження комплексу заходів з наукової організації праці. Якщо покращити умови праці робітників, то даний коефіцієнт зменшиться до 4,5%.

∑Р_ті – середньорічний збиток, який спричиняє підприємству текучість робочої сили, грн., в тому числі:

Р_т1 – затрати, пов’язані  з навчанням знов прийнятих робітників – 18000

Р_т2 – додаткові витрати, пов’язані з організаційною роботою по прийому і звільненню робітників за власним бажанням – 34000 грн.

Эс = ∑18000+34000* (1 – 4,5/6,8) = 17680 грн.

Якщо покращити умови праці, зменшивши відсоток нещасних випадків, то можна підвищити працездатність робітника, ефективність його праці і тим самим зменшити економічні витрати підприємства.

3.2.Заходи на підвищення ефективності

Перехід до ринкової економіки вносить ряд істотних коректив у теорію і практику оцінки економічної ефективності, відбору і реалізації оптимальних варіантів виробничо-господарських рішень.

При аналізі всіх показників економічної ефективності враховуються фактори підвищення ефективності виробництва за основними напрямами розвитку та вдосконалення виробництва. Ці напрямки охоплюють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія живої праці, витрат і ресурсів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Найважливішими факторами підвищення ефективності виробництва тут виступають:

1. прискорення науково-технічного прогресу, підвищення технічного рівня виробництва, що вироблена і освоюваної продукції (підвищення її якості), інноваційна політика;
2. структурна перебудова економіки, її орієнтація на виробництво товарів народного споживання, конверсія оборонних підприємств та галузей, вдосконалення відтворювальний структури капітальних вкладень (пріоритет реконструкції і технічного переозброєння діючих підприємств), прискорений розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей;
3. вдосконалення розвитку диверсифікації, спеціалізації та кооперування, комбінування і територіальної організації виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці на підприємствах і в об’єднаннях;
4. роздержавлення і приватизація економіки, вдосконалення державного регулювання, господарського розрахунку та системи мотивації до праці;
5. посилення соціально-психологічних факторів, активізація людського фактора на основі демократизації і децентралізації управління, підвищення відповідальності і творчої ініціативи працівників, всебічного розвитку особистості, посилення соціальної спрямованості в розвитку виробництва (підвищення загальноосвітнього і професійного рівня працівників, поліпшення умов праці та техніки безпеки, підвищення культури виробництва, поліпшення екології).

Ефективність  бригадної форми організації праці визначається кінцевим результатом, відбивається на поліпшенні використання робочої сили (скорочення втрат робочого часу, освоєння і суміщення суміжних професій), засобів праці (поліпшення використання машин і обладнання), предметів праці (економія сировини та матеріалів, палива, енергії) .

Економічний ефект, що досягається за впровадженням  бригадної форми організації  праці за рахунок підвищення кваліфікації робітників, суміщення професії та робіт, багатоверстатного обслуговування, виражається в збільшенні зростання продуктивності праці та економії по фонду заробітної плати та матеріальних засобів.

Одним із шляхів підвищення ефективності бригадної  форми організації праці є  створення великих комплексних  наскрізних бригад. У них не тільки ліквідують міжзмінні простої, а й домагаються більш повного завантаження обладнання і збільшення коефіцієнта змінності роботи [9].

 

ВИСНОВКИ

В даній курсовій роботі був розглянутий трудовий процес допоміжного виробництва з застосуванням бригадної (колективної) форми організації праці.

Отже, трудовий процес являє собою сукупність дій, здійснюваних виконавцем у процесі виконання конкретних робіт (функцій). Бригадна форма в трудовому процесі – прогресивна форма організації колективної праці, що відповідає сучасним вимогам виробництва, його наукової організації, зростанню освітнього і культурного рівня трудящих.

За проведеними  дослідженнями можна зробити  висновок, що така форма організації  праці є більш ефективною у  порівнянні з індивідуальною працею. Адже робітники, які працюють у колективі швидше виконають поставлені перед ними задачі, а ніж якщо вони будуть робити все по одинці. Бригадна форма організації праці дуже вигідна підприємству, бо у випадку звільнення або захворювання одного з працівників даної бригади, його може замінити інший її член, а отже, підприємство не понесе значних витрат при відсутності працівника.

У проектній  частині роботи був представлений  схематичний план робочого місця  бригади допоміжного виробництва  Куп’янського молочноконсервного комбінату. До впровадження відповідних заходів норма часу на операцію становила 0,74 хвилини. При новому плані, тобто коли холодильні камери були ближче поставлені до концерну з ящиками і скоротилася відстань, яку проходив робітник за час виконання операції, норма часу стала 0,70 хвилин. Тобто при зменшенні часу на одну операцію робітник, таким чином, збільшує норму виробки, виконуючи за зміну більше роботи, а отже підвищує економіку підприємства.

Для підвищення економічної ефективності підприємству також необхідно впроваджувати окремі заходи. Наприклад, провести інструктаж робітників для зменшення їх захворюваності і травматизму; покращити умови праці для збільшення працездатності працівників і зменшення їх особистого звільнення

ЛІТЕРАТУРА

1. Глубокий С.В., Борисевич І.В. Організація і нормування праці. Навчальний посібник. Мн.:Вид.Грецова, 2008. – 320 с.
2. Блінов А.О., Кайтаева Х.І. Нормування праці. М.: Еліт, 2007. - 392с.
3. Миснікова Л.В., Лєбедіва С.Н. Економіка і організація праці. Мн.: Мисанта, 2002. – 166 с.
4. Федцов В.Г., Юдіна Г.Г. Нормування та оплата праці.М.: Вільямс, 2008. - 992 с.
5. Шлендер П.Е., Кокін Ю.П., Кохова І.В., Лаврентьєв В.М. Економіка праці. М.: Магістр, 2008. - 686 с.
6. Подоровська М.М. Організація праці. Київ.: МАУП, 2003. - 280 с.
7. Попазова О.А. Економіка праці. Спб.:Вектор, 2004. – 192 с.
8. Яковлєв Р.О. Оплата праці на підприємстві.М.:МЦФЕР, 2005. – 528 с.
9. Г. Р. Погосян, Л.І. Жукова Економіка праці, М., «Економіка», 1991.